Строк повноважень Комісії в цілому становить нині п'ять років (раніше, до створення Європейського Союзу, він був на рік менше). Дострокове припинення повноважень Комісії (крім випадків добровільної відставки) можливо тільки за рішенням Європейського парламенту, а саме, при винесенні Комісії вотуму недовіри.
Засіб формування Комісії в цей час має деякі подібності з порядком призначення уряду в змішаній (напівпрезидентській республіці), де роль колективного президента виконують спільно уряди країн-членів. Перед тим як дати своя згода, Європарламент заслуховує політичну програму кандидата в Голови ("політичні орієнтири"), по якій парламентарії проводять дебати, а потім виносять свій вердикт. Останній може бути й негативним: у випадку відмови Парламенту в інвеститурі процес формування Комісії вертається до першого етапу. Жодна людина не може стати членом Комісії, якщо проти цього заперечує Голова, затверджений на свій пост Європарламентом. [10]
Єдиними критеріями для призначення на посаду відповідно до Договору про ЄС, служать незалежність і загальна компетентність майбутнього комісара. Вотум довіри Комісії в цілому з боку Європейського парламенту. Після завершення підбора кандидатур уже весь "кабінет" надходить на затвердження Європарламенту. Однак ще раніше, перше ніж винести вотум довіри Комісії або відмовити в такому, парламентські комісії заслуховують кожного кандидата в комісари окремо.
Потім вже затверджений Голова Комісії представляє членів свого майбутнього "кабінету" на пленарному засіданні й оголошує перед Європарламентом програму роботи Комісії.
Парламент має право вирішального голосу не тільки в призначенні Голови, але й окремих комісарів - правом, що мають парламенти далеко не всіх країн, у тому числі й парламентських республіках.
Після того як Комісія в цілому одержала парламентську інвеституру, всі її члени призначаються урядами країн-членів за спільною згодою. Склад Комісії в остаточному підсумку покликаний відбивати волю народів окремих країн ЄС, що виражається через національні уряди, і волю населення всього Європейського Союзу, представником якої виступає Європарламент. Уряди країн-членів більше не можуть самостійно формувати "уряд" ЄС, але й Парламент Союзу сам це зробити не вправі.
Внутрішня організація Комісії як виконавчого органа, являє собою ієрархічну систему на засадах єдиноначальності, що має значні подібності зі структурою національних урядів. [10]
Керує роботою Комісії Голова, якому допомагають його заступники. Наступний рівень утворять комісари, відповідальні за окремі сфери керування. Комісари, а в ряді випадків, безпосередньо Голова і його заступники, направляють роботу генеральних директоратів Комісії, які по своїх завданнях і статусу схожі на урядові міністерства й відомства.
Посада Голови (Президента) Комісії є найбільш високим постом, що можуть займати фізичні особи в організаційному механізмі Європейських співтовариств і Союзу в цілому. Як і Голова Ради (пост, займаний країнами-членами), Голова Комісії здійснює керівні функції не тільки відносно свого інституту, але й стосовно до всього Європейського Союзу.
Якщо Голови Ради в засобах масової інформації іноді порівнюють із президентом Європейського Союзу, то голову Комісії вподібнюють "європейському прем'єр-міністрові".
Серед загальнополітичних повноважень Голови (тобто здійснюваних відносно Співтовариства й усього Союзу) найбільш важливим є офіційне представництво ЄС на міжнародній арені. З питань "коммунітарної" зовнішньої політики Голова від імені Комісії (як інституту, що представляє Європейські співтовариства за рубежем) проводить зустрічі на вищому рівні з керівниками іноземних країн, бере участь у міжнародних конференціях, нарадах "Великої вісімки" і т.д. Він же є одним зі членів "трійки" (поряд з Головою Ради й Високим представником по ОВПБ), що представляє Європейський Союз за кордоном у випадках, коли питання торкається всіх сфер його зовнішньої політики (тобто й "коммунітарну", і ОВПБ).
Голова Комісії разом з Головою Ради приймає довірчі грамоти від глав іноземних дипломатичних представництв, акредитованих при Європейських співтовариствах. [10]
Кожний "рядовий" член Комісії є посадовою особою, що з доручення Голови здійснює загальне керівництво конкретною галуззю або групою галузей. Комісарам підзвітні відповідні генеральні директорати або інші служби Комісії, хоча формально їх очолюють інші особи (генеральний директор або начальник служби).'
У свою чергу, будь-який комісар у своїй роботі підзвітний Комісії в цілому й особисто Голові, що може давати йому провідні вказівки. При необхідності (коли питання стосується компетенції декількох комісарів) Голова створює робочі Групи із двох і більше комісарів.
Підготовку й контроль за виконанням рішень Комісії здійснюють її генеральні директорати. Вони утворяться в структурі Комісії як органи спеціальної (галузевої або міжгалузевий) компетенції.
Особливе місце серед підрозділів Комісії займає її Генеральний секретаріат. Як і в інших інститутах Союзу, Генеральний секретаріат є допоміжним органом Комісії в цілому.
Його керівник - Генеральний секретар Комісії - підзвітний безпосередньо Голові й сприяє останньому в керівництві всією роботою Європейської комісії. На Генерального секретаря також покладений обов'язок підтримки "офіційних відносин" Комісії з іншими інститутами Європейського Союзу. [16]
З погляду змісту повноваження Комісії носять досить різноманітний характер. Найбільш важливими серед них виступають ті, які спрямовані на реалізацію Комісією своїх функцій у системі наддержавної публічної влади Європейського Союзу, а саме:
- забезпечити виконання як країнами так і приватними особами норм права Європейського Союзу (функція "стража" або "хоронителя", як її традиційно називають у західної доктрині);
- самої виконувати правові норми ("адміністративна функція"), наприклад виконання бюджету;
- визначати політичний курс ЄС, насамперед за допомогою розробки законопроектів (функція "мотора" або "двигуна" по термінології західноєвропейських учених).
Повноваження в рамках перших двох функцій по своїй природі відноситься до виконавчої влади, а в рамках третьої - до влади законодавчої, незважаючи на те, що основними носіями останньої виступають Рада і Європарламент. Самостійне значення в системі повноважень Комісії мають її права по формуванню органів і призначенню посадових осіб Союзу, а також повноваження в сфері міжнародних відносин, які будуть розглянуті останніми.
Повноваження по розслідуванню правопорушень і накладенню штрафів. Якщо на підставі отриманої інформації (у тому числі по скаргах приватних осіб) Комісія доходить висновку про ймовірне порушення об'єктивного права ЄС країнами-членами, вона вповноважена порушувати проти відповідної країни офіційне розслідування. [16]
Приводом для порушення справи, відповідно до Договору про ЄС, виступає будь-яке порушення країною-членом своїх зобов'язань з установчого договору, що може полягати й у невиконанні національною владою законодавчих актів наднаціональних інститутів і прецедентого права ЄС.
Таким чином, як родовий об'єкт правопорушення в цьому випадку виступає вся система суспільних відносин, урегульованих коммунітарним правом. Конкретний об'єкт, відповідно, може перебувати в самих різних сферах життя (економіка, утворення, культура й т.д.).
Повноваження по санкціонуванню певних дій. Поряд із проведенням розслідувань по фактах протиправних дій і бездіяльності країн-членів і приватних осіб - формою наступного контролю за дотриманням права ЄС, Комісія здійснює також попередній контроль, що дає можливість припинити ймовірні правопорушення ще до того, як їх спробують зробити.
Виконання бюджету. Подібно конституціям національних країн, установчий договір ЄС повноваження по виконанню бюджету поклав на "уряд" Співтовариства - Європейську комісію.
У відповідності зі ст. 274 Договору про ЄС Комісія виконує загальний бюджет Європейського Союзу під свою власну відповідальність і в межах виділених асигнувань, керуючись засадами сумлінного керування фінансами. При необхідності вона вправі переносити асигнування з одного розділу в інший або з одного підрозділу в інший.
З виконавчими повноваженнями в бюджетній сфері безпосередньо зв'язані повноваження Комісії з керування Європейським соціальним фондом і іншими структурними фондами ЄС, яким виділяється чимала частина фінансових засобів Союзу й країн-членів. [17]
Європейську комісію традиційно розглядають як офіційний представник Європейського співтовариства на міжнародній арені. Даний принцип (як, втім, і "монополія" Комісії на законодавчу ініціативу) спеціально не закріплений в установчому договорі ЄС, але випливає із установленої їм системи повноважень Комісії в сфері зовнішньої політики.
Як орган, покликаний виражати інтереси ЄС за кордоном, Комісія відкриває свої дипломатичні представництва ("делегації") в іноземних країнах, які багато в чому відіграють роль "посольств", Європейського Союзу в цілому.
Європейський Суд без перебільшень можна визнати стрижневим органом у системі інститутів ЄС. Але він би не зміг стати таким, якби не була виявлена необхідна добра воля з боку країн-членів і їхніх суспільств.
Відповідно до Римського Договору, Суд являє собою незалежний правовий орган, необхідний для того, щоб через тлумачення й застосування цього Договору дотримувалося право Європейського Союзу. Справи в суд передаються трьома способами: 1. Національними судами відповідно до процедур ст. 177; 2. Позовами Європейської Комісії проти країн-членів (ст. 169); 3. Позовами, збудженими одною країною-членом проти іншого (ст. 170).