Розділ третій ”Організаційні основи інформаційної діяльності у галузі забезпечення безпеки мореплавства” складається з трьох підрозділів, в яких досліджено структуру, склад та організаційні основи інформаційної діяльності суб’єктів у галузі безпеки мореплавства.
У підрозділі 3.1.”Структура та склад суб’єктів, що здійснюють інформаційну діяльність у галузі забезпечення безпеки мореплавства” детально розглянуто мету та склад глобальної морської системи зв’язку під час лиха та для забезпечення безпеки, а також порядок взаємодії всіх її сегментів між собою.
Зазначається, що вся ГМЗЛБ може бути поділена на 3 основні сегменти – космічний, судновий та береговий, і супутникові системи відіграють особливу роль в ГМЗЛБ для впровадження глобальної системи і встановлення надійної мережі зв’язку через супутникову систему зв’язку ІНМАРСАТ, КОСПАС-САРСАТ. Супутниковий зв’язок діє в обох напрямах: судно-берег і берег-судно. ІНМАРСАТ забезпечує сповіщення про лихо, що передається судном через суднову-земну станцію або супутниковий аварійний радіобуй, і можливість двостороннього зв’язку з абонентом в режимі радіотелеграфії і додатково радіотелефонії.
У дослідженні наголошується на тому, що чимала кількість вимог міжнародних та національних нормативних актів з морського права й особливо тих, що стосуються безпеки мореплавства, міститься у такому виді інформаційно-правових норм як ”юридико-технічні” або ”норми-стандарти”. Сама назва – “технічні норми” – говорить про їх специфічний зміст, про те, що вони діють у сфері техніки, у сфері виробничої діяльності людини, у сфері дії людини на природу, предмети зовнішнього світу.
У підрозділі 3.2. ”Організаційні основи ідентифікації суден” крізь призму терористичних загроз визначається місце організаційного забезпечення автоматичної ідентифікаційної системи з врахуванням міжнародного досвіду та виокремлення позитивних та негативних сторін цієї системи.
Зазначається, що світова спільнота дуже стурбована випадками морського тероризму, але дії із здійснення юрисдикції стосовно злочинів, що загрожують безпеці торгового мореплавства, вчинених на борту судна у водах іноземної прибережної держави, можуть здійснюватися тільки з її згоди або на її прохання. Але прибережні держави не завжди можуть надати термінову й ефективну допомогу суднам, що піддалися нападу терористів, наприклад, у разі обстрілу. Нерідко таку допомогу можуть надати іноземні судна та військові кораблі, що знаходяться поблизу. У цих випадках єдиним ефективним способом оперативного сповіщення таких суден і кораблів про небезпеку, що насувається, можуть служити засоби Автоматичної Ідентифікаційної Системи (АІС). Обов’язкова установка навігаційного устаткування АІС на судна передбачена Розділом 5 ”Навігаційна безпека” Конвенцій СОЛАС–74, з урахуванням вимог, викладених в Резолюції ІМО MSC.99(73) від 5 грудня 2000 р.
Наголошується, що, на жаль, досі впровадження АІС в Україні знаходиться на початковому етапі, просувається достатньо повільно і це за умови, що Україна була в числі перших держав, що підписали СОЛАС–74 у день її ухвалення, чим продемонструвала всьому світу бажання і готовність підтримувати належний рівень безпеки мореплавства.
Зазначається про необхідність прийняття невідкладних заходів на державному рівні щодо скорішого впровадження в дію системи АІС в Україні, тому що робота по швидкому впровадженню АІС, по-перше, є проявом турботи держави про рівень безпеки мореплавства на своїй території, і по-друге, є прямим обов’язком України як держави-члена міжнародного співтовариства і сторони (учасника) міжнародно-правових договорів, недотримання положень яких може негативно позначитися на авторитеті держави на міжнародній арені.
У підрозділі 3.3. ”Організаційні основи процесу інформаційних повідомлень з безпеки мореплавства” висвітлюються основи діяльності, склад та порядок взаємодії елементів служби інформації з безпеки мореплавства.
Звертається увага на те, що служба інформації з безпеки на морі є міжнародною координованою радіомережею для передач, що містять інформацію, необхідну для безпеки мореплавства, яка отримується на всіх суднах за допомогою устаткування, що автоматично стежить на відповідних частотах і друкує англійською мовою тільки таку інформацію, яка має відношення до судна. Інформація з безпеки мореплавства визначена у загальних рисах як навігаційні та метеорологічні попередження, метеорологічні прогнози та інші невідкладні повідомлення, пов’язані з безпекою, що передаються на судна. Прийом передач цієї інформації є безкоштовним на всіх суднах.
ВИСНОВКИ
З урахуванням викладеного та на підставі одержаних у процесі дослідження результатів були сформульовані такі положення:
1. В науці інформаційного права існує декілька дефініцій інформаційних правовідносин, аналізуючи які можна дійти висновку, що інформаційно-правові відносини взагалі – це різновид врегульованих правом суспільних відносин, об’єктом яких є інформація, що розуміється як сукупність відособлених образів життєдіяльності індивідів та організацій, що знаходяться в обігу за допомогою певних носіїв на основі норм різних галузей права. Однак таке визначення є досить універсальним і не відображує сутності та особливостей правовідносин, що складаються у сфері безпеки мореплавства.
Тому пропонується визнати, що під інформаційними правовідносинами у галузі забезпечення безпеки мореплавства розуміються врегульовані інформаційно-правовими нормами інформаційні суспільні відносини з приводу збереження людського життя, захисту морських суден від небезпеки на морі та захисту морського середовища від забруднення із суден. Сторони інформаційних правовідносин виступають як носії взаємних прав і обов’язків, встановлених та гарантованих інформаційно-правовою нормою. Головною метою інформаційних правовідносин у сфері безпеки мореплавства є додержання вимог до проектування і конструкції суден, придатності їх до плавання, комплектування екіпажем, користування сигналами, підтримки зв’язку, попередження зіткнень, організації пошуку і рятування, розслідування аварій.
2. Аналізуючи вимоги з безпеки мореплавства, що містяться в інформаційно-правових нормах міжнародного та національного законодавства вже давно назріла необхідність виділити їх в окрему групу норм – юридико-технічних (або норм-стандартів), які беруть свій початок в технічних нормах, що діють у сфері техніки, виробничої діяльності людини, дії людини на природу та предмети зовнішнього світу.
По-перше, за своїм складом технічні норми містять: 1. Технічні норми-стандарти (техніка-техніка) – це норми, які встановлюють вимоги та стандарти суто до несоціальних утворень і взагалі не регулюють поведінку людей (наприклад, вимоги, щодо потужності блоку живлення для забезпечення належної роботи усіх компонентів комп’ютера); 2. Соціально-технічні (людина-техніка) – це норми, які регулюють взаємодію людини та техніки, але з не чітко вираженими заходами суспільного забезпечення, тобто санкції за їх недодержання можуть бути юридичними, моральними тощо. Вони, у свою чергу, поділяються на: а) публічні соціально-технічні норми (людина-техніка-держава) – це соціально-технічні норми, які регулюють взаємодію людини та техніки в матеріально-виробничій та управлінській сферах, мають обов’язковий характер, та виконання яких забезпечується примусовою силою держави (наприклад, правила поводження зі зброєю); б) приватні соціально-технічні норми (людина-техніка-людина) – це соціально-технічні норми, які регулюють взаємодію людини та техніки у будь-якій сфері та невиконання яких тягне за собою негативне ставлення з боку іншої людини (наприклад, санітарні правила).
По-друге, існує лише два способи перетворення технічних норм-стандартів та соціально-технічних норм на юридико-технічні: а) коли держава формулює зміст соціально-технічних норм, дотримання яких признається юридично обов’язковим; б) коли держава посилає до соціально-технічних норм і встановлює відповідальність за порушення їх змісту – бланкетні норми.
По-третє, юридико-технічні норми не можна протиставляти нормам соціальним, оскільки всі без виключення правові норми адресовані людям, регулюють відносини тільки між особами, групами, суспільством і державою і в цьому розумінні вони є соціальними. В матеріально-виробничій та управлінській сферах технічні норми не можуть не набувати характеру соціальних, а потім — і характеру юридичних норм.
3.Уперше в науці інформаційного права пропонується запровадити поняття ”інформаційно-правове забезпечення діяльності”, що пов’язане з пошуком та рятуванням на морі, під яким слід розуміти комплекс заходів щодо збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження інформації, призначеної для задоволення інформаційних потреб суб’єктів діяльності по забезпеченню безпеки мореплавства. При цьому інформаційно-правове забезпечення діяльності є цілісною системою елементів. Без ефективного інформаційно-правового забезпечення діяльності з пошуку та рятування практично неможливо забезпечити отримання об’єктивної інформації щодо потреб у правовому регулюванні неврегульованих правовідносин.
4.Аналіз установчих актів ІНМАРСАТ дозволяє говорити про особливості цієї міжнародної організації як похідного суб’єкта міжнародного права. Експлуатаційна угода про ІНМАРСАТ не є міжнародним договором, оскільки вона, регулюючи конкретні експлуатаційні і фінансові питання, що відносяться до ІНМАРСАТ, одночасно регламентує взаємостосунки між учасниками, які складаються на комерційній основі. Значення укладання Експлуатаційної угоди полягає в тому, щоб звільнити уряди від фінансової відповідальності за діяльність ІНМАРСАТ і від виконання технико-експлуатаційних функцій. Для цього потрібно було виключити з проекту Конвенції всі положення, що стосуються фінансової відповідальності і технико-експлуатаційних питань участі в ІНМАРСАТ, і перенести їх до Експлуатаційної угоди. Таким чином, Експлуатаційна угода — це багатосторонній міжнародний контракт, тобто така угода, яка має міжнародно-приватноправовий характер і в якій беруть участь суб’єкти, що знаходяться під юрисдикцією держави, і держави, що виступають в даному випадку як суб’єкти міжнародного приватного права. Проте, незважаючи на розглянутий ряд особливостей установчих актів ІНМАРСАТ як міжнародних угод, все ж таки ці документи існують і діють тільки в нерозривній єдності між собою, що підтверджується основними положеннями, закріпленими у цих актах.