При визначенні рівня доходів вкладників від розміщення їхніх грошових коштів банки використовують схеми нарахування простих і складних процентів.
Так, при використанні схеми простих процентів базою нарахування відповідної процентної ставки за кожний встановлений період буде одна і та сама основна сума строкового вкладу [5].
За останні чотири роки чисельність українців, які довірили свої заощадження банкам збільшилася у 2,5 раза – до майже 12 млн. осіб.
У структурі депозитів до запитання переважають депозитні вкладення суб’єктів господарювання, частка яких становить 71,7%. Серед строкових депозитів переважають вкладення фізичних осіб – 70,9%.
На вітчизняному ринку банківських ресурсів половину становлять депозитні вклади фізичних осіб. Якщо в країнах із розвиненою ринковою економікою зміна рівня процентної ставки за вкладами безпосередньо впливає на обсяги залучених ресурсів, регулюючи розподіл коштів населення між депозитами банків і фондовим ринком, то в Україні спостерігається стабільний приріст депозитів в умовах зниження процентної ставки [6].
В процесі забезпечення фінансової стійкості комерційного банку можна виділити наступні напрямки :
- формування резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;
Комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті їх кредитної діяльності. Вони зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих втрат за основним боргом і процентами за всіма видами наданих кредитів національній та іноземних валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб’єктам господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), надані гарантії та поручительства.
Не створюється резерв за бюджетними кредитами та депозитами між установами між установами в системі одного комерційного банку.
Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредиторської діяльності банку. Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми всіх кредитів, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнтів ризику.
Розрізняють резерв під стандартну та нестандартну кредиторську заборгованість.
Нестандартна кредитна заборгованість включає в себе кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні кредити.
Резерв під стандартну кредитну заборгованість ураховується комерційним банком під час розрахунку розміру капіталу та відповідних економічних нормативів, установлених Національним банком України.
Визначаючи розмір резерву, комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів і депозитів та оцінюють кредитні ризики з урахуванням таких чинників:
—фінансового стану позичальника;
—стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості;
— рівня забезпечення кредитної операції.
Критерії оцінювання фінансового стану клієнтів-позичальників установлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог Положення про резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків та рекомендацій Національного банку України. Ці критерії мають бути обґрунтованими, технічно виваженими і встановлюватися на основі аналізу балансів у часі та звітів про фінансові результати діяльності клієнтів-позичальників.
Методика оцінювання фінансового стану позичальника регламентується окремим положенням, затвердженим правлінням комерційного банку.
Комерційний банк оцінює фінансовий стан позичальника і перспективи повернення кредитів та депозитів перед наданням йому кредиту чи депозиту.
На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв для кожної групи кредитів. Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву.
Резерв розраховується від чистого кредитного ризику, при визначенні якого сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятого забезпечення (безумовних гарантій та предметів застави).
Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку чистого кредитного ризику (резерву під кредитний ризик), — це гарантії: Кабінету Міністрів України; банків, які мають офіційний кредитний рейтинг, не нижчий ніж «інвестиційний клас» ; урядів країн категорії «А» (Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія); міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку).
За кредитами, класифікованими як «безнадійні» банк формує резерв на всю суму боргу незалежно від наявної застави.
При розрахунку резерву за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, за депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за цими коштами враховується рейтинг країни, який доводиться до відома банків Національним банком України. Відповідно до рейтингу країни банки поділяються на певні групи. Розмір резерву визначається шляхом зваження суми коштів, що обліковуються на кореспондентському рахунку окремого банку, на відповідний коефіцієнт резервування.
Комерційні банки використовують резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна заборгованість.
Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується комерційними банками за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за умови виконання вимог статті 12 Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Комерційні банки зобов'язані формувати резерви для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості.
Комерційні банки формують резерви під дебіторську заборгованість у повному обсязі за рахунок відрахувань, що відображаються за групою рахунків «Відрахування в резерви». Резерви використовуються для покриття можливих втрат від дебіторською заборгованістю, якщо вона визнана безнадійною.
Класифікація кредиторської заборгованості за групами ризику здійснюється залежно від строків її погашення згідно з укладеними договорами, а за відсутності договірних умов – залежно від строків перебування її на балансі.
Безнадійна дебіторська заборгованість, що обліковується на балансових рахунках як сумнівна заборгованість, погашення якої не відбувається протягом наступних 180 днів, списується за рахунок резервів.
Дебіторську заборгованість, списану за рахунок резервів, комерційні банки мають враховувати за позабалансовими рахунками. Комерційні банки зобов'язані продовжувати роботу з клієнтами щодо погашення ними дебіторської заборгованості до закінчення строку позовної давності згідно з чинним законодавством України.
Дебіторська заборгованість, строк позовної давності якої закінчився, списується з позабалансових рахунків.
У разі невиконання комерційними банками вимог цього Положення щодо забезпечення формування резервів під можливі втрати від дебіторської заборгованості в повному обсязі до них застосовуються санкції відповідно до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства [2].
Наступним елементом забезпечення фінансової стійкості є складання звітності. Звітність як складова бухгалтерського обліку є його завершальним етапом. Важливою вимогою до фінансової та статистичної звітності є достовірність та реальність інформації, які забезпечуються документуванням банківських операцій, проведенням періодичних інвентаризацій, за допомогою яких контролюються та уточнюються наявність і вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються на позабалансових рахунках.
Обов'язковою умовою до фінансової та статистичної звітності є її порівнянність, можливість зіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Лише на цій основі можна зробити висновки про зміни у фінансовому стані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій.