Смекни!
smekni.com

Комерційна таємниця (стр. 2 из 3)

Слід зазначити, що положення цих нормативно-правових актів як у межах кожної з зазначених груп, так і в цілому багато в чому не погоджені, носять фрагментарний, розрізнений характер, у цілому комплексно не регулюють відносини, пов'язані з комерційною таємницею суб'єктів господарювання.

Більш того, незважаючи на численність нормативно-правових актів, у яких згадується комерційна таємниця або містяться окремі положення про неї, зазначені норми мають в основному відсильний або декларативний характер, містять окремі суперечливі положення, що утрудняє їхню практичну реалізацію. У цих актах не встановлений механізм реалізації захисту права суб'єктів господарювання на комерційну таємницю. Усе сказане підтверджує необхідність прийняття єдиного спеціального нормативно-правового акта – Закону «Про комерційну таємницю».

2. Захист комерційної таємниці в Україні

Неправомірне збирання, розголошення і використання комерційної таємниці є правопорушенням, що традиційно визначається в навчальній літературі як суспільно шкідливе (або суспільно небезпечне) протиправне і винне діяння деліктоздатного суб'єкта, що тягне юридичну відповідальність або винне протиправне діяння, що здійснюється деліктоздатною особою.

Для визначення неправомірного збирання, розголошення і використання комерційної таємниці як виду недобросовісної конкуренції слід проаналізувати склад цього правопорушення.

Юридичний склад правопорушення в навчальній літературі визначають як сукупність необхідних і достатніх з погляду чинного законодавства умов або елементів (та їхніх ознак) об'єктивного і суб'єктивного характеру для кваліфікації протиправного діяння як правопорушення [5, с. 13].

Об'єктивну сторону правопорушення утворює протиправне діяння, виражене зовні у формі фактичних протиправних дій або в протиправному нездійсненні запропонованої законом поведінки. До елементів об'єктивної сторони правопорушення також відносяться причинний зв'язок між діянням і наслідками, що наступили, та заподіяна шкода.

Об'єктом правопорушення визнаються передбачені законом охоронювані ним різноманітні інтереси, цінності (у більш широкому змісті – суспільні відносини), яким протиправними діяннями завдається збиток.

Суб'єктами правопорушення є фізичні і юридичні особи, що мають здатність нести юридичну відповідальність за протиправні діяння. Цей елемент складу правопорушення виявляється через поняття «деліктоздатність».

Суб'єктивна сторона правопорушення або психічний стан особи в момент здійснення правопорушення втілена в понятті вини правопорушника.

При аналізі протиправного діяння як елемента об'єктивної сторони аналізованого правопорушення, слід зазначити, що недобросовісною конкуренцією слід вважати будь-яку дію деліктоздатних осіб при здійсненні господарської діяльності, що порушує право на комерційну таємницю суб’єкта господарювання у вигляді незаконного збирання, розголошення, схилення до розголошення або використання комерційної таємниці без згоди її законного володаря (особи, яка на законній підставі визначила та контролює цю інформацію), що суперечить правилам, торговельним та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Протиправність аналізованого правопорушення виявляється в порушенні встановлених правових заборон, невиконанні або неналежному виконанні обов'язків, зловживанні правом.

Слід розмежовувати протиправне і правомірне одержання і використання інформації, що складає комерційну таємницю.

Згідно із Законом України „Про захист від недобросовісної конкуренції” третім видом правопорушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією, є неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці (глава 4 Закону). Вона включає чотири склади правопорушень: 1) неправомірне збирання комерційної таємниці; 2) розголошення комерційної таємниці; 3) схилення до розголошення комерційної таємниці; 4) неправомірне використання комерційної таємниці [4, с. 69].

У главі 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у назвах статей 16 і 19 зазначена неправомірність діянь і вони названі відповідно «неправомірне збирання комерційної таємниці” і „неправомірне використання комерційної таємниці”. Разом з тим, у назвах статей 17 і 18 Закону й у тексті цих статей не зазначена неправомірність, відповідно ст.17 названа «розголошення комерційної таємниці”, а ст.18 - „схилення до розголошення комерційної таємниці”. Таке найменування статей та їхній відповідний зміст представляється некоректним, оскільки не вказує протиправність відповідних дій.

Тому вважаємо необхідним внести зміни в назву і зміст ст.17 та 18 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», доповнивши вказівкою на неправомірність розголошення і схилення до розголошення комерційної таємниці.

Ці ж зауваження стосуються ч.3,4 ст.36 Господарського кодексу України, що також мають потребу в коректуванні шляхом вказівки на неправомірність схилення до розголошення та розголошення комерційної таємниці.

У Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції» чотири склади правопорушень щодо комерційної таємниці вважаються недобросовісною конкуренцією.

Разом з тим, практиці відомі випадки придбання комерційної таємниці третьою особою (як правило, конкурентом), якій було відоме або повинно бути відоме про те, що придбання комерційної таємниці здійснено в результаті недобросовісної конкуренції. Мова йде про ситуації, коли конкурент не мав безпосереднього відношення до незаконного збирання, розголошення або використання комерційної таємниці, однак знав або повинен був знати про те, що отримує її у особи, яка здобула її в результаті недобросовісної конкуренції [2, с. 13].

У цьому плані видається доцільним доповнити Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», передбачивши, що вважається недобросовісною конкуренцією одержання комерційної таємниці третьою особою, якій було відоме або має бути відомо про те, що придбання комерційної таємниці здійснено в результаті недобросовісної конкуренції.

Заподіюючи шкоду іншим підприємцям і законним інтересам споживачів, недобросовісна конкуренція створює несприятливі умови для функціонування товарних і фінансових ринків.

Це повною мірою відноситься до одного з видів недобросовісної конкуренції - неправомірного збирання, розголошення або використання комерційної таємниці.

Ст.ст.21, 22 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» встановлюють такі адміністративно-господарські санкції як накладення штрафів на суб'єктів господарювання – юридичних осіб та їх об'єднання, а також накладення штрафів на юридичних осіб, їх об'єднання та об'єднання громадян, що не є суб'єктами господарювання.

Вважаємо доцільним:

передбачити в Законі України „Про захист економічної конкуренції” відповідальність органів Антимонопольного комітету України за порушення права на комерційну таємницю, зокрема, передбачити, що у разі розголошення працівниками органу Антимонопольного комітету України відомостей, що складають комерційну таємницю, завдані збитки підлягають відшкодуванню відповідно до цивільного законодавства;

нормативно закріпити цивільно-правову відповідальність державних органів та їхніх посадових осіб, зважаючи на те, що застосування дисциплінарної відповідальності посадових осіб державних органів є малоефективним;

передбачити відповідальність посадових осіб державних органів у формі відшкодування завданої шкоди за порушення законодавства про комерційну таємницю, у тому числі її неправомірне розголошення і використання, що сприяло підвищенню рівня захисту права суб'єктів господарювання на комерційну таємницю. Це можна зробити на підставі позадоговірних зобов'язань про відшкодування шкоди, передбачених главою 82 Цивільного кодексу України [2, с. 51].

3. Аналіз проекту Закону України «Про комерційну таємницю»

Оцінюючи проект закону України «Про комерційну таємницю», текст якого розміщений на сайті Верховної Ради України, розроблений Держпідприємництвом України (далі – проект Закону), слід зазначити як його достоїнства, так і недоліки.

Як вказано в ст.1 проекту закону, «..метою даного Закону є боротьба з недобросовісною конкуренцією та промисловим шпигунством, надання законодавчих гарантій захисту права власності на інформацію з обмеженим доступом, яка складає комерційну таємницю, створення необхідних умов для збереження її власниками та встановлення відповідальності за її розголошення”. Таке визначення мети цього Закону викликає заперечення, тому що, по-перше, боротьба з недобросовісною конкуренцією та промисловим шпигунством є лише один із аспектів охорони права суб'єктів господарювання на комерційну таємницю. По-друге, в якості мети визначене створення необхідних умов для збереження її власниками, однак збереження комерційної таємниці перш за все залежить від самого суб'єкта господарювання, тому що режим конфіденційності та доступу до комерційної таємниці визначає не закон, а суб'єкт господарювання. По-третє, навряд чи правильно визначати встановлення відповідальності за розголошення комерційної таємниці в якості мети Закону, оскільки при цьому невиправдано робиться упор на його каральні функції.

Вважаємо, що більш точним було б зазначити в якості мети Закону створення умов для ефективного функціонування ринків, визначення правового режиму та охорону права суб’єктів господарювання на комерційну таємницю, попередження недобросовісної конкуренції [3, с. 65].

Деякі з них містять новели в правовому регулюванні відносин, що розглядаються, а саме, ст.5 (склад, зміст і обсяг інформації, яка складає комерційну таємницю), ст.7 (вимоги до інформації, яка складає комерційну таємницю), ст.ст.14-17, що передбачають права і обов’язки учасників інформаційних відносин, пов’язаних з комерційною таємницею, ст.ст. 21-23, що регламентують зберігання інформації, яка складає комерційну таємницю, тощо [1].