Смекни!
smekni.com

Кримiналiстичне дослідження людини за ознаками зовнішності (габітологія) (стр. 1 из 3)

Кримiналiстичне дослідження людини за ознаками зовнішності (габітологія)


Криміналістичне вчення, що безпосередньо займається вивченням теоретичних положень і заснованих на них науково-технічних засобах і методах збирання й використання даних про зовнішній вигляд людини в криміналістичній практиці, одержало назву „габітология” (від злиття двох латинських слів: „габітус” - зовнішність і „логос”- наука). Рідше користуються терміном „габітоскопія” („скопео” - розглядаю).

Науковими передумовами використання даних про зовнішність у криміналістичній практиці для розшуку й установлення особистості є власні властивості зовнішності людини і її слідів-відображень. Головними із цих властивостей, що мають криміналістичне значення й створюють передумови для криміналістичної ідентифікації, є індивідуальність, відносна стійкість і відображаємість (рефлекторність), тобто здатність людської зовнішності залишати сліди-відображення.

Індивідуальність зовнішності кожної людини, відмінність її від інших осіб визначається складністю й величезною кількістю ознак, що описують зовнішність. Так, в 1980р. у СРСР спільними зусиллями вчених криміналістів, антропологів і етнографів був створений альбом „Типи й елементи зовнішності”, що містить антропологічні типи осіб різних національностей і народностей, які проживають на території СРСР. Крім цього альбом містить велику кількість варіантів ознак елементів людських обличч обох статей. Наприклад, тільки для осіб європеоідного типу міститься більше 960 варіантів ознак елементів обличчя (зачісок - 75 варіантів, брів - 153, очей - 185, вушних раковин - 27 і т.д.). Приблизно по стільки ж варіантів і для осіб кавказького типу зовнішності, среднеазаитского, монголоїдного й т.д. Саме ця дуже велика кількість варіантів і забезпечує принципову можливість виділення кожної людини по її зовнішності з маси інших, її ідентифікацію.

Стійкість зовнішнього вигляду людини обумовлює можливість установлення його особистості, незважаючи на зміни в часі. Як і будь-який об'єкт матеріального світу зовнішність людини перетерплює змінювання на протязі часу. При цьому основними факторами цієї зміни є як постійно діючі закономірності розвитку й зів'янення людського організму, так і перебіг різних перехідних процесів (захворювань, умов життя й т.д.). У ряді випадків має значення навмисна зміна зовнішності або зміна зовнішності під дією фізичних травм. При цьому зміни можуть бути необоротними (це, головним чином, зміни, що наступили під дією віку, смерті, травм, хірургічного втручання) і оборотними, коли зовнішність після змін, що наступили, відновлюється в первісному виді (такі зміни, що наступили внаслідок тимчасового захворювання, зміни в способі життя).

У зв'язку з тим, що зовнішність людини мінлива, у габітоскопії мається на увазі стійкість зовнішності не абсолютна (тобто незмінність зовнішнього вигляду протягом всього життя людини), а відносна – тобто стійкість зовнішності на протязі певного періоду часу. Мінливість зовнішнього вигляду не перешкоджає ототожненню людини за ознаками зовнішності, оскільки відомі закономірності цих змін. Так, наприклад, ідентифікаційний період для портретної експертизи може становити до 60 років.

Досить важливою передумовою можливості використання зовнішнього вигляду людини в криміналістичній практиці є його відображаємість (рефлекторність) - властивість запам'ятовуватися в різних слідах-відображеннях - на знімках, малюнках, в описах і т.д. Ця властивість забезпечує можливість збирати й накопичувати дані про зовнішній вигляд, вивчати їх, використовувати в різних умовах роботи органів внутрішніх справ.

Особистим проявом відображаємості є наочність зовнішнього вигляду людини, тобто властивість відображатися у свідомості інших людей. Наочність зовнішнього вигляду забезпечує можливість сприймати спостережувану людину в цілому або по окремих його елементах і ознакам. З іншого боку, здатність людської свідомості виразно, достовірно й повно сприймати, зберігати, відтворювати та пізнавати людину за ознаками зовнішності, забезпечує можливість широкого використання даних про зовнішній вигляд шляхом залучення до процесу розшуку й установлення особистості людей що знали (бачили) злочинця. Отримані за допомогою очевидців описи зовнішності, суб'єктивні портрети, дані які потрібні при пред'явленні для впізнання й т.д. широко й успішно використовуються в слідчій і оперативно-розшуковій роботі органів внутрішніх справ, забезпечуючи своєчасне й точне встановлення й розшук злочинців і інших осіб по їхній зовнішності.

До власних елементів зовнішності відносяться:

а) анатомічні, - тобто елементи зовнішньої будови тіла людини, виділювані при спостереженні: фігура в цілому; голова (у тому числі потилиця, тім'яна частина, волосяний покрив, шия, плечі, іноді ключиці, спина, тазостегнова область, руки (у тому числі кисті, пальці, нігті), ноги (у тому числі гомілки, стопи).

б) функціональні (динамічні), - які становлять особливості функцій життєдіяльності людини (загальна манера тримати себе, поза, статура, хода, міміка, жестикуляція, побутові звички, спеціальні навички) і проявляються в динамиці;

в) загальнофізичні, - які характеризують фізичний тип людини (стать, вік, зріст, антропологічну належність).

До супутніх елементів відносяться предмети одягу, які є на людині і які сприймаються спостерігачем, різні побутові речі, прикраси, значки, компенсувальні предмети (окуляри, милиці, слухові апарати і т.інш.). Супутні елементи є складовими частинами зовнішнього вигляду людини майже у всіх ситуаціях криміналістичної практики, що й визначає необхідність розглядати їх при аналізі зовнішнього вигляду людини.

Ознака зовнішності - особливість, яка характеризує, описуює спостережувальний елемент зовнішності або зовнішність у цілому.

Ознаки зовнішності розподіляються на види, які зберігають найменування груп характеризованих ними елементів, а саме:

а) анатомічні ознаки - це форма, величина, положення, колір, кількість, наявність (відсутність), ступінь симетрії і ступінь вираження конкретних анатомічних елементів зовнішності;

б) функціональні ознаки - звичне відносне положення анатомічних елементів чи характер їх рухів;

в) загальнофізичні ознаки вказують на належність до статі, значення віку і зросту, антропологічний тип, фізичний стан (хворий, здоровий);

г) побічні ознаки характеризують супутні елементи зовнішності. Елементи і ознаки зовнішності, в залежності від їх ролі в опису зовнішності та співвідношення один з одним, прийнято розподіляти на загальні та окремі. Це ділення умовне і у кожному конкретному випадку встановлюється спеціально. Наприклад, обличчя у цілому є

загальним елементом у відношенні його частин - окремих елементів - очей, носа і т.д., але у відношенні голови в цілому саме обличчя є окремим елементом.

Елементи і ознаки зовнішності, в залежності від їх ролі в опису зовнішності та співвідношення один з одним, прийнято розподіляти на загальні та окремі. Наприклад, обличчя у цілому є загальним елементом у відношенні його частинокремих елементів - очей, носа і т.д., але у відношенні голови в цілому саме обличчя є окремим елементом.

Важливе значення серед анатомічних і функціональних ознак складають аномалії, тобто відхилення від нормальної будови, які рідко зустрічаються. Такі ознаки виділені до спеціальої групи особливих прикмет.

Особливі прикмети, які знаходяться на зримих частинах тіла й тим самим як би „впадають в очі”, одержали назву „разючих прикмет”. Так, родимка на попереку або татуювання на животі відносяться до „особливих прикмет”, але ткая ж родимка на обличчі або татуювання на тильній стороні долоні будуть уже вважатися „яскравими прикметами”.

Теорія киміналістичної ідентифікації цінність (ідентифікаційну значущість) ознаки визначає частотою її зустрічності. Ідентифікаційна значущість тим вище, чим рідше зустрічаїться ознака.

У процесі ідентифікації осіб за ознаками зовнішності з усієї сукупності ознак вибирають такі, які дають достатньо точну уяву про ототожнену людину. Такі групи ознак називаються ідентифікаційнми. Ідентифікаційна ознака зовнішості повинна задовольняти низку умов, а саме:

1) володіти індивідуальністю, тобто бути відмінниою, здатнною виділити людину з групи схожих на неї людей;

2) бути наочною, тобто володіти здатністю до стабільного і однозначного відображення;

3) володіти відносною стійкістю, незмінністю на протязі ідентифікаційного періоду.

У практичній діяльності використовується не сама зовнішність людини, а її відображення, що виникло внаслідок взаємодії з об'єктами матеріального світу, які існують у об'єктивній і суб'єктивній формах.

Об'єктивна форма відображення передбачає отримання слідів-відображень зовнішності на різноманiтних матеріалах (фотоматерiалах, магнітних та оптичних носіях інформації, різних копірувальних матеріалах, і т.д.). Такі сліди-відображення отримали назву "об'єктивні відображення зовнішності".

До них належать фотографічні, кінематографічні, відеографічні і термографічні зображення, телезображення, оцифровані зображення на магнітних і оптичних носіях, рентгенівські знімки, флюорограми, посмертні маски і зліпки з частин тіла загиблих, зображення на копірувальних матеріалахі т.д., а також одержані за допомогою технічних засобів репродукції перелічених відображень.

Суб'єктивна форма відображення зовнішності людини має місце при психічній взаємодії, коли зовнішність людини, як об'єктивне явище, відображеється у свідомості іншої людини (спостерігача) у вигляді ідеального відображення, уявленого образу-сліду пам'яті.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, можна дати таке визначення зовнішності:

Зовнішність людини - це візуально чи тактильно сприймальна частина наружності. Вона визначена анатомно-фізіологічною будовою людини і являє собою сукупність елемнтів та ознак, які їх характеризують.