При розкритті поняття кримінальної відповідальності основна увага звертається на її юридичну природу та основний зміст. Водночас зазначалося, що конкретний зміст кримінальної відповідальності, а відповідно, і її обсяг може бути різним залежно від того, чи поєднується державний осуд особи, яка вчинила злочин, з конкретним заходом кримінально-правового впливу, а якщо поєднується, то з яким саме заходом [16, 77]. Конкретний зміст кримінальної відповідальності, зумовлений зазначеними обставинами, є підставою виділення окремих її форм.
Першою з них є вимушене перетерпіння винним державного засудження (покарання), що виражено в обвинувальному вироку суду, який, однак, не пов‘язаний з призначенням йому кримінального покарання. Так, в ч. 2 ст. 50, а також в ч. 3 ст. 327 КПК зазначається, що “суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання, якщо на час розгляду справи у суді діяння втратило характер суспільно небезпечного, або особа, що його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною”.
Покарання є основною формою кримінальної відповідальності. Конкретний зміст її включає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про реальне відбування покарання особою; г) реальне (повне чи часткове) відбування особою призначеною судом міри покарання; д) перебування особи в особливому правовому становищу — стані судимості.
Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є перетерпіння винним державного засудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної міри покарання, від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється (звільнення від покарання). Так, згідно з ч. 1 ст. 45 КК, “якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі або виправних робіт суд, враховуючи обставини справи і особу винного, прийде до переконання про недоцільність відбування винним призначеного покарання, він може ухвалити про умовне незастосування покарання до винного з обов‘язковим зазначенням у вироку мотивів умовного засудження”.
Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі втілюється у двох варіантах.
Перший варіант передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) непризначення їй судом конкретної міри покарання взагалі. Цей варіант звільнення від покарання передбачений, зокрема, в ч. 2 ст. 50 КК.
Другий варіант передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про повне і безумовне звільнення особи від вібдування призначеного покарання. Цей варіант передбачений, зокрема, в ст. 48, ч. 1 ст. 54 КК.
Таким чином, звільнення від покарання є найбільш ”м’якою” формою кримінальної відповідальності, оскільки вона включає, по суті, лише один елемент — державний осуд особи, що вчинила злочин.
Третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності є умовне незастосування покарання. Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про незастосування причиненого основного покарання за певною умовою (воно може бути доповнене рішенням про незастосування і призначеного судом додаткового покарання); в) виконання особою протягом встановленого строку обов’язків, що випливають із визнаної судом умові незастосування покарання; г) перебування особи протягом певного строку в особливому правовому становищу — стані судимості. В чинному КК України зазначена форма кримінальної відповідальності передбачена статтями 45,46, 46-1.
Розгляд форм реалізації кримінальної відповідальності дає змогу відмежувати її від покарання. Передусім поняття кримінальної відповідальності відбиває факт реального перетерпіння винним негативних наслідків вчиненого злочину, в першу чергу державного засудження. В той же час поняття покарання відбиває лише вид і міру тих позбавлень та обмежень прав і свобод засудженого, котрі визначаються йому судом. Далі, кримінальна відповідальність знаходить свою реалізацію в декількох формах, де реальне відбування винним призначеного йому покарання є лише однією з них. Нарешті, підставою кримінальної відповідальності є вчинений злочин, а підставою покарання — переконання суду в доцільності призначення засудженому покарання, а також а необхідності його реального відбування (п.п. 4 і 7 ч. 1 ст. 324, ч. 3 ст. 327 КПК).
При визначенні підстав кримінальної відповідальності слід відповісти на три питання: як обгрунтувати кримінальну відповідальність особи, що вчинила злочин? За що особа підлягає кримінальної відповідальності? З яких правових підстав вона підлягає такій відповідальності?
При відповіді на перше питання має йтися про філософсько-етичне обгрунтування кримінальної відповідальності, тобто про те, чому суспільство, держава мають право засуджувати людину, яка переступила кримінально-правову заборону, і на чому грунтується такий докір. Відповідь на друге і третє питання передбачає з’ясування того, що є юридичною підставою кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин.
Суспільство і держава виходять з того, що злочинець як особа наділений свідомістю і волею, повинен бути здатний співвідносити свою поведінку з кримінально-правовими заборонами, і лише тому може підлягати кримінальної відповідальності за їх невиконання. Однак, щоб обгрунтувати етичний докір такій особи, необхідно переконатися, що вона мала реальну можливість не порушувати кримінально-правову заборону. У зв’язку з цим слід з’ясувати, в якій мірі взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утриматися від вчинення злочину або вчинити його.
Іноді вважають (механістичний детермінізм, фаталізм), що людина подібна до машини, котра лише адекватно реагує на зовнішні і внутрішні подразники. Тому кожний вчинок людини, в тому числі і злочин, неминучий, бо він вже визначений наперед усіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини. В такому разі людина — раб обставин, вона позбавлена можливості вільного волевиявлення, отже, вільного вибору своєї поведінки, яка вже фатально визначена наперед. Виявлення злочинної волі у вчиненому злочині є лише подобою свободи, так званою уявною свободою, а якщо це так, то моральна оцінка вчиненого неможлива. Тому обгрунтування кримінальної відповідальності фаталісти вбачають не стільки в засудженні злочинної волі, скільки в об‘єктивній шкідливості злочину для суспільства.
Протилежний погляд (індетермінізм) зводиться до того, що єдиною причиною вчинення особою злочину є її абсолютна, нічім не обмежена свободна воля. Злочинна поведінка людини визначається злою волею, яка існує незалежно від будь-яких обставин, в тому числі від її розуму, совісті. Тільки свободна воля обирає, як поводитися людині за даних обставин. Тому обгрунтування засудження особи за вчинений злочин міститься в докорі цій злій свободній волі злочинця.
Проте перевагу має погляд (діалектичний детермінізм), відповідно до якого людина, перед якою постає вибір вчинити злочин або відмовитися від нього, є залежною як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, совісті, переконань, уподобань потреб, інтересів та ін. При цьому навряд чи буде вірним твердження, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішній стан особи відповідним чином визначають її поведінку. Злочин, який вчинила людина, виявляється причинно пов‘язаним як з її свідомістю, так і з об‘єктивною дійсністю, яка її оточує. Зовнішні обставини, дійсно, впливають на поведінку особи, але лише переламуючись через її внутрішні психічні настанови, свідомість, саме розум, совість, переконання тощо підказують людині, як поводитися за даних конкретних обставин. Однак підстава для етичного і правового засудження злочину і особи, що його вчинила, буде лише в тому разі, якщо ця особа мала об‘єктивну можливість вибирати із варіантів поведінки (хоча б двох), що мають місце, незлочинний спосіб досягнення своєї мети.