ЗАДАЧА 1
Шофер Дубровський був зупинений групою громадян. Вони вказали на того, що лежав в кюветі важко пораненого чоловіка, збитого раніше проїжджаючою машиною, і попросили відвезти його в лікарню. Дубровський, боячись, що він може бути запідозрений в наїзді на цю людину, сказав, що піджене машину ближче до потерпілого. Сівши в машину, він виїхав з місця випадку. Потерпілий помер від рясної втрати крові.
Чи підлягає Дубровський кримінальній відповідальності?
Проаналізуйте дану ситуацію та дайте кримінально-правову характеристику вчиненому.
У чому полягає відмінність залишення у небезпеці від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані?
Дії Дубровського необхідно кваліфікувати за статтею 136 КК Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Відповідно до норми цієї статті ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Отже проведемо аналіз цієї статті.
Об'єкт цього злочину аналогічний об'єктові злочину, передбаченого ст. 135.
З об'єктивної сторони злочин може набувати таких форм;
1) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження; 2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи в небезпечному для життя стані, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження. Обов'язковою ознакою злочину є причинний зв'язок між бездіяльністю винного і наслідками у вигляді настання тяжкого тілесного ушкодження [3].
Поняття ненадання допомоги є юридичним синонімом до поняття залишення без допомоги, про зміст якого, а також про зміст поняття небезпечний для життя стан див. коментар до ст. 135, а про поняття тяжкі тілесні ушкодження - ст. 121 і коментар до неї.
Під належними установами та особами у ст. 136 розуміються установи, підприємства і організації та службові й інші особи, які зобов'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу особам, які перебувають в небезпечному для життя стані. Приблизний перелік таких установ і осіб наведено у коментарі до ст. 135. [5]
Обов'язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров'я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тому суб'єктом цього злочину є будь-які осудні і такі, що досягли 16 років, особи, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актом покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають в небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим до говором надавати допомогу вказаним особам. Відповідальність цих осіб за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, настає, відповідно, за ст. 139, або за ст. ст. 284, 364 чи 426, або за ст. 135.
З суб'єктивної сторони злочин характеризується непрямим умислом до бездіяльності і необережністю до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень. Ставлення винної особи до бездіяльності, передбаченої ч. 2 ст. 136, характеризується тільки прямим умислом, а ставлення до наслідків, передбачених ч. З ст. 136, - тільки необережністю.
Кваліфікованими видами злочину є: 1} ненадання допомоги малолітньому, який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; 2) неповідомлення належним установам чи особам про перебування дитини в небезпечному для життя стані (ч. 2 ст. 136). Про зміст поняття малолітній див. коментар до ст. 135. Дитиною визнається особа, яка не досягла 18-річного віку.
Особливо кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч.ч. 1 і 2 ст. 136, є смерть потерпілого.
І навіть той факт, що Дубровський злякався того, що можуть подумати ніби він збив людину жодним чином не пом’якшують відповідальність, адже це було безпідставно. Оскільки було достатньо свідків за для того щоб встановити істину.
ЗАДАЧА 2
17 січня 2006 року Соколов, Гуров і Войков, за попередньою змовою між собою подзвонили підприємцю Левченко і домагалися від нього передати їм через тиждень о 17 годині 5 тис. доларів США під погрозою застосування насильства до його дванадцятирічного сина. Наступного дня Левченко звернувся у правоохоронні органи з цього приводу. Соколов, дізнавшись про те, що Шевченко звернувся до міліції, разом з Гуровим та Войковим зустрів Шевченка та попередив його про "необачність" відносно звернення до міліції і наказав принести 7 тис. доларів США 21 січня 2006 року. У зазначений термін при передачі грошей Соколов, Гуров та Волков були затримані працівниками міліції. Дії винних осіб були кваліфіковані слідчим за ч.2 ст.189 КК України, як вчинені за попередньою змовою групою осіб. Помічник прокурора дав письмову вказівку щодо зміни кваліфікації дій винних за ч.З ст.189 КК України як вчинені організованою групою.
1. Яке із зазначених рішень правомірно?
2.Що може вказувати на наявність такої кваліфікуючої ознаки як вчинення вимагання організованою групою? Обґрунтуйте своє рішення.
3.Розкрийте об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу злочину, який вчинили Соколов, Гуров та Волков.
Стаття 18 Кримінального кодексу України встановлює, що вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Вимагання, вчинене повторно; або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, - карається позбавленням воді на строк від трьох до семи років.
Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна.
Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, - карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Таким чином, визначимо основні складові злочину, тобто об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт та суб’єктивну сторону. Основним безпосереднім об'єктом вимагання є право власності, а його додатковими обов'язковими об'єктами виступають психічна та фізична недоторканість особи, й особиста свобода, здоров'я. Додатковими факультативними об'єктами злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права громадян.
Предметом злочину може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які дії майнового характеру. Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути не тільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого, а й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту тощо). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власника не пред'являти претензій до її повернення. Відтак майно як предмет вимагання відрізняється від предмета інших посягань на власність. Неможливо, наприклад, шляхом грабежу або в результаті розбою заволодіти чужим майном, якщо воно на момент посягання вже знаходиться у винного. Предметом вимагання може бути також майно, якого немає у потерпілого в момент вимоги про його передачу і надходження якого до нього лише передбачається [3].
З об'єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння Іншої шкоди.
Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового характеру. Пред'явлена суб'єктом майнова вимога утворює ознаку об'єктивної сторони цього злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. При вимаганні винна особа прагне заволодіти не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Вимога задовольнити законні майнові претензії не утворює складу вимагання, як не утворює його вимога вчинити інші, крім передбачених у ст. 189, дії.
Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози, не керується умислом на заволодіння чужим майном, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду чи не виконувати укладену угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права (інтереси) того, хто займається господарською діяльністю, вчинене слід розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати за відповідною частиною ст.206.