Результати порівняльно-правового аналізу вплинули на позицію дисертанта щодо необхідності в кримінальному законодавстві норми про відповідальність за хуліганство та підтвердило необхідність вдосконалення редакції ст.296 КК.
Розділ 2 „Науковий аналіз юридичних ознак хуліганства” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1 „Визначення соціальних цінностей як об'єктів (елементів) юридичних складів злочину, передбаченого ст.296 КК”, з урахуванням аналізу наведених у юридичній літературі підходів щодо визначення загального, родового та безпосереднього об'єктів злочинів, передбачених розділом XII КК України, обґрунтовується, що видовими об'єктами цих злочинів слід вважати соціальні цінності, які мають складний соціально-правовий зміст, визначені законодавцем з використанням термінологічних зворотів „громадянський порядок” та „суспільна мораль”.
Дисертант вважає, що грубо порушити громадський порядок можливо лише з мотивів явної неповаги до існуючих в суспільстві моральних, соціальних та інших цінностей, шляхом застосування насильства або погрози його застосування до невизначеного кола потерпілих, що проявляється в заподіянні моральної, фізичної або матеріальної шкоди. Без настання таких наслідків, мова може йти лише про адміністративний проступок (ст.173 КпАП України).
Безпосереднім об'єктом хуліганства дисертант вважає громадський спокій, як соціальну цінність, яка потерпає від заподіяння шкоди честі, гідності, здоров'ю, власності, довкіллю.
Дисертант підтримує наукову позицію, що окремими видами соціальних цінностей, які є об’єктами кримінально-правової охорони норми, передбаченої ст.296 КК, є як сама людина, її права, свободи та законні інтереси, так і права та законні інтереси юридичних осіб, суспільства, держави. Потерпілими від хуліганства можуть бути представники влади, представники громадськості або громадяни, які припиняли хуліганські дії. Також вважає, що ними можуть бути юридичні особи будь-якої форми власності, об’єднання громадян, суспільство і держава.
У підрозділі 2.2 „Аналіз юридичних ознак, що утворюють об'єктивну сторону хуліганства” обґрунтовується, що механізм хуліганського посягання проявляється у способі його вчинення, який характеризується обов'язковою ознакою – насильством у двох його взаємопов'язаних видах: психічному та/або фізичному насильстві, що дає підстави стверджувати про можливість вчинення хуліганства лише шляхом активних дій та заподіянням потерпілому або невизначеному колу осіб моральної, фізичної, а у певних випадках – матеріальної шкоди, яку слід розглядати злочинними наслідками.
Змістом об'єктивної сторони юридичного складу цього злочину є двоєдиний насильницький спосіб, який утворюють „винятковий цинізм” та „особлива зухвалість”, в силу чого діянню притаманна обов'язкова ознака – публічність його вчинення. Ця ознака може мати місце як при вчиненні хуліганства в громадських місцях, так і не в громадських місцях, і навіть у відсутності потерпілих або будь-яких осіб. Також обов'язковою ознакою цього елементу злочину є наявність моральної шкоди, а при вчиненні більшості злочинів – фізичної та матеріальної шкоди, що утворюють злочинні наслідки хуліганства. Все це дало можливість довести, що за своєю конструкцією злочин має формально-матеріальний склад.
У підрозділі 2.3 „Аналіз юридичних ознак, що утворюють суб'єктивну сторону хуліганства” обґрунтовується, що хуліганство – це злочин, який вчиняється з умислом та характеризується ознаками „особливою зухвалістю” та „виключним цинізмом” в результаті чого шкода заподіюється вказаним вище соціальним цінностям.
Хуліганство вчиняється, як правило, ситуативно, йому притаманна мотивація, при наявності декількох домінуючих мотивів. Ці мотиви об'єднані зневагою до загальновизнаних норм і правил поведінки, ігноруванням моральних та правових норм. Тому є всі підстави вважати, що особи, які вчинили хуліганство усвідомлювали вчинене та діяли вмотивовано. В той же час матеріали кримінальних справ, а також висновки науковців дають підстави вважати, під час вчинення хуліганських дій процес вільного і свідомого прийняття рішення перевантажений впливом несвідомого.
Дисертант вважає, що хуліганству притаманна одна мета – порушити громадський спокій шляхом приниження честі і гідності потерпілої або будь-якої іншої особи із застосуванням усвідомленого насильства, в основі якого лежать особлива зухвалість і винятковий цинізм, оскільки це діяння вчиняється шляхом реалізації мотивів, які спрямовують дії винуватої особи на досягнення ситуативних цілей.
Зміст інтелектуального моменту умислу при вчиненні хуліганства полягає в усвідомленні особою: а) соціальної цінності, на заподіяння шкоди якій спрямовані активні дії; б) виду і характеру насильства, що складає (складають) спосіб (способи) вчинення хуліганства; в) використаних знарядь; г) того, що потерпілий або будь-яка інша особа (інші особи) усвідомлюють характер його дій, їх очевидну і реальну небезпеку.
Зміст вольового моменту при хуліганстві характеризується тим, що дії, спрямовані на порушення громадського спокою супроводжуються приниженням честі і гідності потерпілого, інших осіб, глумлінням над ними, заподіянням побоїв, ударів, тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна будь-якої форми власності, предметів, речей. В разі заподіяння фізичної або матеріальної шкоди психічне ставлення винної особи характеризується в усвідомленні ним їх настання, а в деяких випадках і в тому, що така особа повинна була і могла такі наслідки передбачити.
З огляду на зазначене, слід обов’язково враховувати, що особлива зухвалість є психофізичним насильством, спрямованим на потерпілого або інших осіб, яке заподіяло моральну, фізичну або матеріальну шкоду. Ці злочинні наслідки можуть мати похідний характер, а тому психічне ставлення до їх настання може мати характер злочинної недбалості.
У підрозділі 2.4 „Суб'єкт хуліганства” обґрунтовується положення, що суб'єктом злочину може бути фізична осудна особа, яка до вчинення злочину досягла 14-річного віку і є осудною. Дисертант робить висновок, що особам, які вчиняють хуліганство, притаманні дві характерні ознаки:
1) насильницький тип злочинця, якому притаманно вирішувати будь-які конфліктні ситуації насильницьким шляхом, застосовуючи його до потерпілого (потерпілих) або невизначеного кола осіб, в тому числі і не причетних до конфлікту;
2) хуліганські дії вчиняються переважно в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння;
3) вважаємо, що до кола суб'єктів цього злочину також відносяться особи, які мають певні психічні вади, що засвідчували у них психічний розлад, який не позбавляв їх можливості усвідомлювати свої дії і керувати ними, тобто, які є обмежено осудними.
Результати дослідження матеріалів кримінальних справ засвідчили, що до осіб, які вчинили хуліганство у віці від 14 до 16 років, згідно з чинним законодавством, практично неможливо застосувати жодний з видів покарання, що передбачені санкцією ч.1 ст.296 КК. Дисертант вважає, у зв’язку з цим слід статтю 105 КК доповнити частиною п'ятою, в якій зазначити, що до осіб, які вчинили злочини невеликої чи середньої тяжкості, або вперше при пом’якшуючих обставинах тяжкий злочин варто застосовувати примусові заходи виховного характеру, передбачені п. п.2, 3 і 5 ч.2 ст.105 КК.
Розділ 3 „Кримінально-правова характеристика кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак хуліганства (ч. ч.2, 3, 4 ст.296 КК) ” складається з трьох підрозділів та присвячений питанням кваліфікації хуліганства при наявності обтяжуючих та особливо обтяжуючих ознак цього злочину, які породжують для винуватої особи більш тяжкі юридичні наслідки.
У підрозділі 3.1 „Хуліганство, вчинене групою осіб (ч.2 ст.296 КК),” зазначається, що хуліганство вчинене групою осіб буде мати місце при наявності таких ознак: в хуліганстві приймають участь два або більше виконавці, які є суб’єктами цього злочину; кожен з виконавців самостійно виконує об’єктивну сторону цього злочину повністю або частково, незалежно від моменту виконання дії. Дисертант вважає, що ця обставина буде мати місце і тоді, коли об'єктивну сторону виконує суб'єкт цього злочину з особою, яка не є осудною, або такою, що не досягла 14-річного віку. В такому випадку кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише суб'єкт вчиненого злочину.
У підрозділі 3.2 „Хуліганство, вчинене: особою, раніше судимою за хуліганство; пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч.3 ст.296 КК) ” з урахуванням судової практики зазначається, що у всіх випадках вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство (пункт 3.2.1), ця обставина не визнавалась підставою для призначення більш суворого покарання. Також вона не враховувалась при застосуванні ст.75 КК. Дисертант вважає, що судимість – це не ознака суб’єкта складу злочину та обґрунтовує доцільність виключення цієї обставини з тексту ст.296 КК.
У пункті 3.2.2 на підставі вивчення емпіричних матеріалів та юридичної літератури, дисертант дійшов висновку, що наявність в ч.3 ст.296 КК такої кваліфікуючої ознаки, як “опір представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку”, призводить до помилок у правозастосовчій практиці. З огляду на це пропонуємо цю кваліфікуючу ознаку з ч.3 ст.296 КК виключити. Натомість цю кваліфікуючу обставину викласти в редакції “опір діям громадян, які припиняли хуліганські дії, поєднаний із заподіянням умисного легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження”, з метою посилення покарання за цей різновид хуліганства.