Смекни!
smekni.com

Кримінальне покарання за грабіж (стр. 3 из 5)

2.6 Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження.

Суб'єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі. При цьому суб'єкт привласнення і розтрати може бути як службовою [2], так і приватною особою — експедитором, комірником, водієм приватної машини, агентом з нерухомості тощо [3].

Привласнення — це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння над ним як власним. Тому час

невиконання вимоги про повернення свідчить про закінчення привласнення.

Розтрата — це незаконне безвідплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винуватому чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо).

Найчастіше за все розтрата слідує за привласненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов'язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає майно третім особам.

Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від привласнення, при розтраті, на момент пред'явлення вимоги про повернення, ввірене майно у винного відсутнє.

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.

Закінченим цей злочин визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном.

Покарання за злочин: частина 1 ст. 191 в якості покарання передбачає штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; частина 2 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; частина З — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; частина 4 -позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; частина 5 -позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.


Глава ІІІ Характеристика грабежу та кримінальна відповідальність за нього.

3.1 Грабіж

Грабіж [1] як вид злочину є однією з форм викрадення, тобто - одним з способів та конкретних прийомів, за допомогою яких злочинець вилучає майно. Тому для загальної характеристики грабежу декілька слів потрібно сказати про загальні ознаки викрадення, як поняття, яке об’єднує окремий рід злочинів проти власності.

Під викраденням розуміється скоєне з корисливою метою протиправне безоплатне вилучення й (або) обертання чужого майна на користь винного чи інших осіб, яке нанесло шкоду власнику чи іншому володільцю цього майна.

Отже, об’єктивними ознаками викрадення є:

1) незаконне и безоплатне вилучення майна з володіння власника;

2) обертання його на користь винного чи інших осіб;

3) завдання тим самим власнику чи іншому володільцю майна реальної шкоди внаслідок зменшення на окрему частину об’єму матеріальних коштовностей, які знаходяться в його розпорядженні;

4)причинний зв’язок між шкодою та вилученням майна.

Суб’єктивними ознаками будь-якого викрадення є:

1) прямий умисел на незаконне, безоплатне вилучення чужого майна та обертання його на користь інших осіб;

2) корислива мета цього вилучення;

3) можливість використання викраденого майна.

Від інших видів злочинів проти власності викрадення відрізняється тим, що механізм скоєння злочину містить в собі порушення права володіння майном (за виключенням розбою). Інші корисливі злочини зазвичай не збігаються з порушенням права володіння.

Що ж стосується грабежу, то, як форма викрадення, він відповідає всім його об’єктивним та суб’єктивним ознакам. Від інших видів викрадення він відрізняється, перш за все, за засобами та розмірами вилучення майна, які характеризують його як одну з досить небезпечних різновидів злочину. Грабіж з об'єктивної сторони виражається у відкритому викраденні — вилученні чужого майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчинюється. При цьому винний також усвідомлює, що його дії помічені, усвідомлюються цими особами, але ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна — особа вважає, що її ніхто не бачить, але насправді за нею стежать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення, почате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні винним крадіжки несподівано з'явився сторож, але винний ігнорує це, і, схопивши викрадене, тікає).

Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим з моменту вилучення майна і отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїм власним.

Особливість, яка є основою виділення грабежу в самостійний склад злочину, полягає у відкритому способі виймання майна.

Отже, об’єктивна сторона грабежу характеризується активними діями злочинця, які полягають у відкритому заволодінні чужим майном.

Суспільно небезпечні наслідки грабежу, які виражені у вигляді майнової шкоди, нанесеної власнику чи іншому законному володільцю майна, є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього виду викрадення. При цьому в розрахунок не приймається та обставина, чи встиг винний фактично розпорядитись викраденим майном чи ні. Фактична реалізація цієї можливості знаходиться поза рамками об’єктивної сторони грабежу.

Невдала спроба відкрито заволодіти майном розглядається лише як замах на грабіж.

Окрім цього, у відповідності із коментарем до Кримінального кодексу, не утворюють складу грабежу й відкриті дії, які направлені на заволодіння чужим майном з метою його знищення, які скоюються з хуліганських спонукань або з метою тимчасового його використання, або у зв’язку з наявним чи уявним правом на це майно [1]. В якості прикладу можна розглянути наступну ситуацію. Громадянин К. зі своєю вагітною дружиною повертались ввечері від гостей. У жінки несподівано почались передпологові схватки, та виникла потреба негайно доставити її в пологовий будинок. Однак К. не вдавалося зупинити рідко проїжджаючи мимо автомобілі. Єдиний ж водій, який зупинився, заявив, що йому не по дорозі... Збуджений К. насильно виштовхнув водія з машини й фактично викрав її. Але метою громадянина К. не був грабіж машини як такої та, отже, кваліфікувати його дії як грабіж не можна.

Таким чином, в об’єктивну сторону грабежу входить також причинно-наслідковий зв’язок між протизаконними діями винного, який намагався заволодіти чужим майном, та шкідливими наслідками, які настали.

Суб’єктивна сторона грабежу характеризується прямим умислом: винний розуміє, що відкрито, тобто на очах у інших осіб, викрадає чуже майно, передбачає, що його дії нанесуть власнику або іншому законному володільцю матеріальну шкоду, та бажає настання даних наслідків. Керуючись корисним мотивом, він переслідує мету незаконного вилучення наживи за рахунок чужого майна.

Суб’єктом грабежу може бути будь-яка дієздатна особа, яка досягла 14-річного віку.

Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне насильство — обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв'язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство - погроза застосувати вказане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосередній об'єкт — свободу і тілесну недоторканність особи. Більш небезпечне насильство до потерпілого утворить склад розбою.

У частині 3 ст. 186 встановлена відповідальність за грабіж, поєднаний з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища або що завдав значної шкоди потерпілому.

Аналіз цієї частини передбачає з'ясування, по-перше, понять «житло», «інше приміщення», «сховище»; по-друге, поняття «проникнення».