Стаття 87. Протокол судового засідання. Протокол судового засідання веде секретар. У протоколі обов'язково зазначаються: місце і час початку та закінчення судового засідання, назва і склад суду; справа, яка розглядається; секретар, прокурор, громадський обвинувач, підсудний і його захисник, громадський захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники, експерт, спеціаліст, перекладач; свідки, що з'явились, і свідки, які не з'явились, та причина їх неявки; докладні дані про особу підсудного, про час одержання ним обвинувального висновку; роз'яснення підсудному його прав; роз'яснення прав і обов'язків іншим особам, які брали участь у справі; ухвали суду, прийняті на місці; всі розпорядження головуючого і дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися; всі заяви, прохання і клопотання осіб, що брали участь у справі; докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного, потерпілого і свідків; відповіді експерта на додаткові запитання; послідовність і короткий зміст судових дебатів; зміст останнього слова підсудного; вказівка про проголошення вироку і роз'яснення порядку і строків його оскарження, а у випадку засудження підсудного до виняткової міри покарання — розстрілу — про роз'яснення засудженому права на подання клопотання про помилування. Протокол повинен бути складений і підписаний головуючим і секретарем протягом трьох діб. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ч2 ст323). Якщо ці докази не зафіксовані в протоколі судового засідання, вирок підлягає скасуванню. Практика «підгонки» змісту протоколу під постановлений вирок є незаконною, це фальсифікація протоколу. Вирок у будь-якому разі належить скасувати, якщо в справі відсутній протокол судового засідання або якщо він не підписаний головуючим або секретарем (п8 ч2 ст370).
Стаття 88. Зауваження на протокол судового засідання. Обвинувач, підсудний, потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, захисник, які брали участь у судовому засіданні, протягом трьох діб з дня складення протоколу мають право ознайомитися з ним і подати письмові зауваження, вказавши на його неправильність або неповноту. Суддя, який головував у судовому засіданні, розглядає подані зауваження і в разі згоди з ними посвідчує їх правильність. При незгоді головуючого з зауваженнями вони вносяться на розгляд судового засідання, як правило, в тому ж складі суду, який розглядав справу, а якщо це неможливо, зауваження розглядаються судом, в складі якого повинні бути двоє з суддів, які розглядали цю справу. В судовому засіданні можуть брати участь особи, які подали зауваження на протокол. Коли справа розглядалась суддею одноособово, він одноособово розглядає зауваження на протокол судового засідання. Розглянувши зауваження, суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя — постанову, якою посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх. Зауваження на протокол і ухвала суду чи постанова судді у всіх випадках приєднуються до справи. Суддя або головуючий у судовому засіданні при колегіальному розгляді справи зобов’язані роз’яснити учасникам судового розгляду їх право ознайомитися з протоколом і подати до нього письмові зауваження (ч1 ст88), про що має бути зазначено у протоколі судового засідання.
§ 29. Поняття, призначення та види заходів примусового впливу.
Для забезпечення виконання такими суб‘єктами кримінально-процесуальної діяльності, як свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, експерт тощо, своїх процесуальних обов‘язків, а також для забезпечення доказів, цивільного позову і можливої конфіскації майна органи дізнання, слідчі, прокурори й суди застосовують такі передбачені КПК, заходи процесуального примусу: привід, затримання, зобов‘язання про явку, грошові стягнення, обшук, виїмка, освідування, одержання зразків для експертного дослідження, поміщення до медичного закладу для обстеження, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію чи на майно, відсторонення обвинуваченого від посади, а також підписку про невиїзд, арешт та інші запобіжні заходи. Серед заходів процесуального примусу запобіжні заходи законодавець виділяє в окрему главу, бо вони істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного. Відповідно до закону за наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скривається від слідства й суду або перешкоджають встановленню істини у кримінальній справи, або займається злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку орган дізнання слідчий, прокурор, суддя і суд вправі застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжних заходів (ч.1 ст.148, ч.2 ст.244, ст.274, 343 КПК). Запобіжні заходи – це така сукупність заходів процесуального примусу, яка застосовується органами дізнання, слідчими, прокурорами й судами до обвинувачених, а у виняткових випадках до підозрюваних з метою перешкодити їм скритися від слідства й суду, заважати встановленню істини в кримінальній справі, займатися злочинною діяльністю, ухилитися від виконання вироку. Взяття під варту та інші заходу процесуального примусу не є мірами кримінального покарання; їх не можна застосовувати як засіб вимагання покарань від обвинуваченого чи підозрюваного. Водночас законодавець, виходячи із гуманних міркувань, передбачив, що попереднє ув‘язнення зараховується судом до строку покарання при засудженні до позбавлення волі і направлення в дисциплінарний батальйон день за день, при засудженні до виправних робіт – день за три. При засудженні до інших видів покарання суд, враховуючи попереднє ув‘язнення, може пом‘якшити покарання або повністю звільнити від нього засудженого (ст.47 КК).
§ 30. Підстави, мотиви та порядок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
Ст.106. ч.1, 2. затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину. Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалися втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.
Ст.106-1. Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.
Суть затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину полягає в тому, що ця особа на короткий строк поміщається в спеціальне приміщення (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта для військовослужбовців) і позбавляється волі. Метою затримання є з‘ясування причетності затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Затримання підозрюваного, яке регулюється КПК, слід відрізняти від фізичного затримання підозрюваної особи на місці вчинення злочину або з поличним, яке здійснене представниками влади, громадськості або окремими громадянами (п.2 ч.1 ст.94 КПК) з метою доставлення цієї особи у відповіді правоохоронні органи, і самого доставлення, а також від затримання особи, передбаченого законодавством про адміністративні правопорушення. Кримінально-процесуальне затримання можуть здійснювати лише посадові особи та органи, які ведуть процес: особа, що провадить дізнання (складений нею протокол затримання підлягає затвердженню начальником органу дізнання), орган дізнання, слідчий, прокурор. При затриманні підозрюваного слідчий і прокурор вправі вимагати допомоги від органу дізнання або доручити йому виконання своєї постанови про затримання підозрюваного (ч.3 ст.114 КПК).
Якщо протягом 48 годин прокурором не надано санкцію на взяття під варту або на підписку про невиїзд, або якщо при застосуванні запобіжного заходу обвинувачення не було пред‘явлено протягом 10 діб, особа перестає бути підозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі необхідності лише як свідок. Якщо у встановлений строк затримання постанова про звільнення затриманої особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і направляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, яка провадить дізнання, про що складає протокол.
Осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, піддають особистому обшуку, а при необхідності – дактилоскопіюванню і фотографуванню, про що складається протокол. Наявні в затриманих речі підлягають оглядові. Затриманим забороняється мати при собі гроші, цінні речі, а також предмети й документи, які не дозволяється зберігати в місцях тримання затриманих. Вилучені у них гроші, цінні папери, згадані предмети й документи здаються на зберігання, про що складається протокол.
§ 31. Строки затримання. Протокол затримання.
Ст.106 ч.3,4. Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов‘язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз‘яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч.2 ст.21 КПК, права мати побачення із захисником до першого допиту і протягом 24 годин зробити письмове повідомлення прокурору, а також на вимогу прокурора подати матеріали, що стали підставою для затримання. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Протягом 48 годин з моменту одержання повідомлення про здійснене затримання прокурор зобов‘язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім‘ю, якщо місце її проживання відоме.