У зв'язку з реформуванням кримінального законодавства України і ймовірним виключенням із переліку кримінально-караних діянь посередництва в хабарництві і провокації хабара може статися так, що у майбутньому поняттям «хабарництво» буде охоплюватися всього два діяння одержання хабара і дача хабара, які власне, і відображають суть розглянутого явища.
Хабарництво на побутовому рівні, у публіцистиці, в юридичній літературі досить часто ототожнюють з корупцією. Інколи хабарництво вважають одним з найбільш небезпечних видів цього явища або ж ставлять його поряд з корупцією, виділяючи такі окремі правові категорії, як корупція, хабарництво, зловживання владою та посадовим становищем тощо/У зв'язку з цим виникає закономірне питання як насправді співвідносяться між собою такі поняття, як «хабарництво» і «корупція», наскільки правомірним с їх ототожнення чи, навпаки, відокремлення?
На перший погляд може здатися, що проблема встановлення співвідношення таких понять «як хабарництво» і «корупція», мас виключно теоретичне значення. Насправді ж це питання має надзвичайно важливий прикладний аспект.
По-перше, використання того чи іншого терміна у правовому значенні передбачає такий, що відповідає йому, правовий (нормативний) зміст); по-друге, проблема встановлення співвідношення цих понять безпосереднім чином пов'язана з проблемою дослідження цих явищ, розробкою стратегії і тактики, вибором засобів боротьби з ними. | Крім того, це питання є актуальним з огляду на надзвичайно важливий соціально-політичний аспект боротьби з корупцією, яка за визначенням політичного керівництва і найвищих органів нашої держави реально загрожує національній безпеці України. Оскільки з поняттям «хабарництво» певною мірою вище ми вже визначились, то для відповіді на поставлене запитання необхідно з'ясувати зміст поняття «корупція».
Зробити це, виявляється, не просто, оскільки, як зазначають окремі дослідники «корупцією легше розпізнати, ніж визначити.. Дехто взагалі вважає, що дати чітке визначення корупції, яке було б загальноприйнятим, неможливо в принципі.
Однак, незважаючи на зазначені обставини, все ж таки вбачається за можливе наблизитися до загального визначення поняття «корупція», виділивши найхарактерніші її ознаки, сформулювавши її сутність, і тим самим виокремити її серед усіх асоціальних явищ. Розпочавши цей процес варто із звернення до етимології цього слова. Дослідники виділяють кілька варіантів походження терміна «корупція». Одні вважають, що він походить від сполучення латинських слів «соггеі" (кілька учасників зобов'язальних відносин з приводу одного предмета) і "rumpere" (ламати, пошкоджувати, порушувати, скасовувати).
Іноді цей термін також пов’язують з латинським словом, але вже дещо іншим - "corruptio", яке тлумачиться як "підкуп, продажність громадських і політичних діячів посадових осіб". Приблизно таке ж тлумачення цьому поняттю дає С.Ожегов. "Корупція,- зазначає він, - підкуп хабарами, продажність посадових осіб, політичних діячів. Крім підкупу і продажності, енциклопедичні словники тлумачать латинське слово "corruptio" ще й як псування і розбещування. Останнє підкреслює глибинний аспект корупції як соціального явища, яке свідчить про розбещення певних посадових осіб державних органів владою і розкладання системи державної влади.
Співвідносячи ці два поняття, корупцію можна розглядати як різновид соціальної корозії, яка роз'їдає і руйнує органи державної влади, державу і суспільство в цілому. В її основі лежать такі вікові традиції взаємодії у суспільстві, як "послуга за послугу", " do ut des" (даю щоб ти дав). Деякі енциклопедичні видання пояснюють корупцію як процес, пов'язаний з прямим використанням посадовою особою прав (повноважень), наданих їй посадою з метою особистого збагачення, включаючи в цей процес підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, дачу хабарів і тлі...
Автори вітчизняного юридичного словника-довідника пропонують розглянути корупцію як одну з форм зловживання владою, пов'язаною з підкупом посадових осіб. На думку авторів одного з перших російських підручників, присвяченого Особливій частині нового КК РФ, корупція в широкому розумінні - це соціальне явище, яке вразило державний апарат влади, що виражається в розкладі влади, умисному використанні державними службовцями, органів місцевого самоврядування, іншими особами, уповноваженими на виконання державних функцій, свого службового становища, статусу і авторитету займаної посади в корисливих цілях для особистого збагачення чи в групових інтересах. Найбільш характерними кримінально-правовими проявами корупції, на думку авторів, є:заволодіння з використанням посадового становища чужим майном шляхом його вилучення всупереч волі власників, зловживання посадовими повноваженнями з корисних мотивів, але не пов’язане з незаконним заволодінням чужим майном, і, насамкінець, "хабарництво".
Як злочинну діяльність у сфері політики або державного управління, що полягає у використанні посадовими особами наданих їм прав і владних можливостей з метою особистого збагачення, пропонує розглядати корупцію М.Ю. Тихомиров. До найбільш типових проявів корупції він відносить підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, хабарництво за законне чи незаконне надання благ і переваг, протекціонізм - висування працівників за ознаками рідства, земляцтва, особистої відданості і приятельських стосунків. Як видно із вжитих М.Ю. Тихомировим у пропонованій ним дефініції поняття "корупція" слів "злочинна діяльність", цей автор відносить до корупції лише кримінально карані діяння. Найчастіше під корупцією пропонують розуміти підкуп і продажність посадових осіб, що відображається кримінально-правовим поняттям "хабарництво". Одні вважають, що корупцією охоплюється будь-яке одержання хабара, інші, наприклад, П.М. Панченко, розглядають корупцію як систему систематичного скоювання організованого хабарництва.
Автори згаданого вище російського підручника з Особливої частини Кримінального права виділяють такі форми хабарництва як різновиди корупції:
- одержання винагороди, подарунка за вже вчинене правомірне діяння з попередньою домовленістю про винагороди чи без неї;
- одержання винагороди за тих же умов за діяння, пов'язане з порушенням службових обов’язків;
- систематичні побори, "данину", якою обкладаються підлеглі та інші особи, які так чи інакше залежить від доброго ставлення державного службовця;
- одержання матеріальних цінностей і послуг від осіб, зацікавлених у покровительстві, потуранні, доброму ставленні і тлі. державного службовця без будь-якої домовленості про конкретне службове діяння.
Особливо небезпечним, на думку цих авторів, є остання ситуація підкупу, як вони називають - тотального хабара коли представники організованої злочинності беруть на утримання державних чиновників різного рівня, нібито "купуючи їх на корені", вважаючи, що у відповідній ситуації корумпований представник влади вчинить так, як потрібно хабародавцям.
На думку В.С. Лукомського, підкуп посадових осіб є лише однією з складових корупції. А.А. Аслаханов визначає хабарництво одним з найбільш поширених і небезпечних видів корупції. Спробуємо кваліфікувати одержання хабара. Цей злочин є: найбільш небезпечним проявом хабарництва. Відповідальність за цей злочин чинний кримінальний закон передбачає у ст. 368 КК. Аналіз норм, передбачених цією статтею, та практики їх застосування показує, що найбільше проблем законодавчого характеру та кваліфікації на практиці пов'язано саме з цим видом хабарництва.
Предмет одержання хабара. Перша така проблема, незважаючи на описаний характер диспозиції основного складу цього злочину, полягає у відсутності законодавчого визначення предмета хабара. У ч. І ст.368 КК одержання хабара визначається так: " одержання посадовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи посадового становища".
Зазначена кримінально-правова норма хоча нібито й називає основні ознаки цього злочину, разом з тим не розкриває змісту основної з них поняття "хабара". Таким чином, поза увагою кримінального закону залишається зміст ключової ознаки цього злочину. Вказівку на те, що хабар може мати "будь-який вигляд", при буквальному тлумаченні кримінального закону можна розуміти по-різному.
Не буде складу злочину і у випадку, одержання незаконної винагороди не у зв’язку з реалізацією посадових можливостей, а за виконання сугубо професійно-виробничих функцій. Це дуже важливий момент кваліфікації цього злочину, який погребує детального дослідження особливо у тих, випадках коли одні і ті ж суб'єкти можуть одночасно виступати як посадові особи, а у іншій - виконувати чисто професійні обов’язки, абсолютно не пов'язані з їх статусом посадової особи. До такої категорії зокрема, відносяться викладачі, медичні працівники тощо.
Відповідальність за одержання хабара настає незалежно від того, до чи після вчинення обумовлених дій був отриманий хабар. Частіше за все, хабар, щонайменше домовленість про його дачу-одержання, передує виконанню чи невиконанню певних дій на користь того, хто дає хабар. У даному випадку має місце так званий хабар-підкуп. У певних випадках дії посадової особи попередньою домовленістю про матеріальну винагороду можуть не обумовлюватись. Однак, якщо після їх вчинення і у зв'язку з їх вчиненням посадовій особі надаються будь-які матеріальні цінності, послуги або переваги, то це також повинно визнаватися одержанням хабара з тією лише різницею, що у даному випадку мова йде про хабар-винагороду. Для правильної правової оцінки дій посадової особи, яка одержала хабар, важливо точно знати момент закінчення цього злочину. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що одержання хабара вважається закінченим з моменту, коли посадова особа прийняла хоча б частину хабара. Якщо ж посадова особа виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, вчинене нею належить кваліфікувати як замах на одержання хабара.