Суб'єктом одержання хабара може бути лише посадова особа. Незаконне одержання хабара працівником державної установи чи організації, який не є посадовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благах або переваг майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища слід кваліфікувати за ст.191-2. Працівники, які не є посадовими особами, але які одержують шляхом вимагання незаконну винагороду від громадян за виконання роботи або надання послуг в сфері обслуговування, що входять в коло посадових обов’язків такого працівника, повинні нести відповідальність за ст. 155-2.
Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується лише прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.
Особливістю суб’єктивної сторони складу цього злочину є тісний зв'язок між умислом хабарника і умислом хабародавця. Змістом умислу першого повинно охоплюватися також усвідомлення того, що хабародавець розуміє сутність того, що відбувається, і усвідомлює факт незаконного одержання хабара посадовою особою винагороди.)
Якщо особа, надаючи посадовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довірою), вона не може нести відповідальність за дачу хабара, посадова особа - за одержання хабара. Дії останньої за наявності до його підстав можуть кваліфікуватися як зловживання владою чи посадовим становищем, обманом покупців чи замовників, шахрайство. Дії посадової особи, яка, одержуючи гроші чи інші цінності начебто для передачі іншій посадовій особі в якості хабара, мала намір не передавати їх, а привласнити, слід кваліфікувати не за ст.368, а за відповідними частинами статей 143 і 365 як шахрайство і зловживання владою чи посадовим становищем, а за наявності до того підстав і за відповідними частинами статей 19,17 і 370 (підмовництво до замаху на дачу хабара).
II. Кваліфікуючи ознаки злочину, передбачено ст. 368 КК України
До кваліфікуючих ознак одержання хабара відносяться: одержання хабара у великому розмірі, або посадовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попереднім зговором групою осіб, або повторно, або поєднане з вимагательством хабара (ч.2 ст.368), одержання хабара в особливо великому розмірі, або посадовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (ч. З ст. 368). Визнаючи великий і особливо великій розмір хабара, слід керуватися ч. 4 ст.364, в якій встановлено, що великим розміром хабара вважається такий, що в 2,5 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, особливо великим - такий, що в 7,5 більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Прикладом може послужити справа К., який, працюючи головним ветеринарним лікарем колективного сільськогосподарського підприємства, за складання фіктивного акту про загибель корови одержав від В. хабар в сумі 150 три.. Органом попереднього розслідування діяння К. було кваліфіковано, зокрема, як одержання хабара у великому розмірі за ч.2 ст.368 КК на ч. 1 ст.368 КК, вказавши у вироку, що "відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 2009 року сукупний оподатковуваний доход зменшується до 5-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені до категорії 3 та 4. Неоподатковуваний мінімум доходів громадян для цієї категорії осіб становить 85 грн. Таким чином, 150 грн. не є великим розміром хабара, оскільки К.є потерпілим внаслідок на ЧАЕС".
Така правова оцінка є помилковою. Положення декрету, на яке послався суд, не може бути поширене на випадок одержання К. 150 грн., оскільки йдеться не про правомірний доход, а про злочинне збагачення. Чинним законодавством України, на відміну, наприклад, від Китаю, не передбачено оподаткування коштів, одержаних як хабар.
Однак ці проблеми у застосуванні розглядуваних ознак не є вичерпними. Існують й інші, як засвідчує практика, досить - таки складні питання визначення великого розміру хабара.
Вартість хабара у великому чи особливо великому розмірі може бути результатом однієї злочинної угоди, а може складатися із декількох частин. Якщо перший варіант не викликає особистих складнощів у правовій оцінці скоєного, то кваліфікація неодноразового одержання хабара може викликати суттєві складнощі. Неодноразове одержання хабара може утворювати єдиний продовжуваний злочин, а може бути повторним одержанням хабара.;
Неправильна юридична оцінка такого роду ситуацій на практиці зустрічається досить часто. Так, наприклад, С. було засуджено за ч. З ст.368 КК. Його визнано винним у тому, що будучи посадовою особою-контролером трамвайно-тролейбусного управління, він протягом трьох місяців повторно одержав хабара в особливо великому розмірі в сумі 435 грн. від шести безквиткових пасажирів, за те, що виявивши у них підроблені посвідчення, які дають право на безкоштовний проїзд, не доставив їх в органи міліції, а саме, від Б.- 60 грн., Г.- 30 грн., С- ЗО, Н.-100, і К.- 150 грн. При цьому суд не встановив, що С. мав єдиний умисел на одержання збагачення в особисто великих розмірах.
3 мстою забезпечення однакового і правильного застосування закону Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що за змістом закону не об'єднане єдиним умислом одержання декількох хабарів, кожен із яких не перевищує в 2,5 (в 7,5) разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, не може кваліфікуватися як одержання хабара у великому (особливо) великому розмірі, навіть якщо їх загальна сума перевищує ці розміри. У зв'язку з цим послідовне одержання одного хабара у великому, а другого - в особливо великому розмірах належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за частинами 2 і 3 ст. 368.)
Якщо ж умисел посадової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований на отримання збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих "такс" або у формі "поборів", "данини"), її дії слід кваліфікувати як одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі, (п. 15 зазначеної Постановою пленуму).
Ще одним із складних питань, що виникають у практиці застосування розглядуваних кваліфікуючих ознак одержання хабара, є питання правової оцінки дій хабарника, який одержав не всю суму, а лише частину обумовленого хабара.
Наприклад, така проблема з правовою оцінкою дій винного виникла у справі по факту одержання хабара П.. Вироком судової колегії в кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 16.09. від 22.09. 1994 p.p. П. було засуджено за ч. З ст.368 КК. П. визнано винним у тому, що він, працюючи помічником прокурора Петропавлівського району Дніпропетровської області, а з 16 серпня по 19 вересня в.о. прокурора цього району і будучи посадовою особою, яка займає відповідальне становище, зловживаючи владою, одержав від С. хабар в особливо великому розмірі за таких обставин.
21 червня 1993 р. слідчим відділом Петропавлівського РВВС Дніпропетровської області щодо С. було порушено кримінальну справу за ч.2 ст. 185 і ч.1 ст. 309 КК. У зв'язку з цим С. звернувся за допомогою до II., який у той час працював помічником прокурора Петропавлівського району. Той пообіцяв допомогти за умови дачі йому хабара залізобетонними плитами, грошима у сумі 1 млн. крб. та іншими речами, з чим С. погодився.
26 серпня 1993 p., виконуючи обов'язки прокурора, II. затвердив обвинувальний висновок у кримінальній справі щодо С, 13 вересня 1993 року підтримав обвинувачення у цій справі в суді, а 4-5 жовтня 1993 р. почав вимагати від С. плити перекриття і шкуру песця за сприяння в призначенні тому покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, погрожуючи поданням підготовленого ним протесту на м’якість обраного судом покарання.
С. запропонував П. у вигляді частини хабара 40 пляшок горілки загальною вартістю 480 тис. крб., які той 9 жовтня 1993 р. одержав, але в середині жовтня повернув (без трьох пляшок горілки, які він використав на власні потреби) і запропонував натомість передати йому 1 млн. крб., з чим С. погодився, але після цього звільнився з роботи і в Петропавлівці не з'явився, не маючи наміру давати ГІ. хабара.
Проте П. не полишив своїх намірів щодо С, і зловживаючи владою, всупереч інтересам служби, в грудні 2003 р. січні- 2004 р. неодноразово направляв повістки, зобов'язуючи С. з'явитись у прокуратуру району.
13 січня 2004 р. П. запропонував С. негайно виконати свою обіцянку, 20 січня 2004 р. попередив про необхідність передачі йому 500 доларів США чи 17 млн. грн., а лише 7 млн. крб., а решту 10 млн. крб., - до 1 лютого 2004 р. 25 січня 2004 p. С. передав П. поблизу магазину 7 млн.крб., з якими того було затримано.
Як визнав суд, всього П. одержав від С. хабар у вигляді 40 пляшок горілки вартістю 480 грн. крб. і 7 млн.крб., а решту 10 млн. крб., не встиг, оскільки його було затримано працівниками міліції.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України, яка розглядала цю справу у касаційному порядку за протестом заступника Голови Верховного Суду України, своєю ухвалою від 19 грудня 1996 р. змінила вирок в частині кваліфікації дій засудженого за ч. З ст. 368 КК, з таких підстав. Як встановив суд, II. мав намір одержати від С. хабара грошима в сумі 17 млн. крб., але з причин, які не залежали від його волі, одержав від нього тільки 7 млн. крб., та горілку вартістю 480 тис. крб., що разом становить 124,67 мінімальних розмірів заробітної плати. Виходячи з того, що П. не реалізував до кінця свій умисел на одержання хабара в особливо великому розмірі, судова колегія розцінила його дії як замах на одержання хабара в особливо великому розмірі і перекваліфікувала їх на ст. 14,15ч. З ст. 368 КК (особливо великим на час вчинення П. злочину вважався хабар, що в 150 разів і більше перевищував встановлений законодавством України мінімальний розмір заробітної плати).