Смекни!
smekni.com

Кримінально-правова характеристика співучасті у злочині (стр. 5 из 9)

Утворення організованої групи чи злочин­ної організації — це сукупність дій по орга­нізації (формуванню, заснуванню, створен­ню) стійкого злочинного об'єднання для вчи­нення одного чи багатьох злочинів.

Дії щодо утворення організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом є близь­кими до дій по організації злочину (підшуку­вання відповідних співучасників, об'єднання їх зусиль. визначення загальних правил пове­дінки членів групи або організації тощо). Од­нак основне завдання, яке стоїть перед орга­нізатором у цьому випадку, є іншим — ство­рити (заснувати) стійке об'єднання осіб, в якому поєднати (зробити спільними) їх зусил­ля для заняття злочинною діяльністю. Нала­годження функціонування стійкого злочин­ного об'єднання передбачає встановлення взаємозв'язку в діях окремих учасників остан­нього та діяльності його структурних частин, упорядкування, узгодження їх дій (діяльності) відповідно до загальної структури об'єднання.

Керування організованою групою чи зло­чинною організацією полягає у вчиненні су­купності дій, спрямованих на управління про­цесом підтримання їх функціонування (забез­печення існування та збереження організова­ності) як стійкого об'єднання осіб та або здійснення ними злочинної діяльності.

Таке керування може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, дору­чень, проведення інструктажів, організації звітів про виконання тих чи інших дій, прийняття рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об'єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення встановлених у ньому правил поведінки.

Фінансування злочинної діяльності орга­нізованої групи чи злочинної організації — це забезпечення їх коштами у національній ва­люті України чи в іноземній. Воно передбачає як організацію винним постачання зазначе­ним об'єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним без­посередньо. Таке забезпечення має місце не лише тоді, коли фінанси поставлені даним об'єднанням у необхідній кількості, а й тоді, коли вони лише частково задовольнили їх по­треби. Воно може спрямовуватись на фінан­сування як забезпечення функціонування ор­ганізованої групи чи злочинної організації (придбання техніки, зброї, іншого майна. оренду чи придбання приміщень, видачу кош­тів членам таких об'єднань як плату за вико­нання ними відповідних функцій, підкуп предста­вників влади, здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності), так і вчинен­ня конкретного злочину (придбання та при­стосування знарядь та засобів його вчинення. вкладання коштів у незаконну підприємниць­ку діяльність, виплата винагороди виконав­цям та іншим співучасникам злочину тощо).

Інше, крім фінансового, забезпечення (ма­теріально-технічне, інформаційне тощо) зло­чинної діяльності названих об'єднань за зако­ном не є підставою для визнання особи орга­нізатором злочину. Особа, яка здійснює таке забезпечення, може бути визнана організато­ром лише за умови вчинення нею інших дій, передбачених ч. З ст. 27 КК.

Приховування злочинної діяльності орга­нізованої групи або злочинної організації яв­ляє собою організацію специфічної форми пособницької діяльності у вигляді перехову­вання злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, іншого приховування злочинної діяльності зазначених об'єднань. Приховування злочинної діяльності таких об'єднань може виразитись в організації; а) легалізації доходів, отриманих таким об'єд­нанням злочинним шляхом; б) підкупу пра­цівників органів державної влади з метою не­вжиття ними передбачених законом заходів до викриття учасників групи (організації) та при­тягнення їх до відповідальності; в) проник­нення учасників таких об'єднань до органів державної влади та місцевого самоврядування з метою забезпечення «даху» для злочинної діяльності даних об'єднань; г) виїзду учасни­ків такої діяльності за межі регіону чи країни; д) збуту предметів, здобутих злочинним шля­хом; е) маскування слідів злочину; є) знищен­ня знарядь та засобів їх вчинення; ж) фізично­го знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності, а також тих співучасників вчине­них злочинним об'єднанням злочинів, які мог­ли б виступити як свідки.

Якщо приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утво­рює склад окремого злочину (наприклад, зни­щення чи пошкодження майна, вбивство, да­вання хабара, легалізація майна, здобутого злочинним шляхом тощо) і це охоплювало умислом такої особи, її дії додатково кваліфікуються ще і як організація відповідного злочину.

2.3. Підбурювач

Нове законодавче визначен­ня цього виду співучасника відрізняється від попереднього трьома моментами:

— новою його назвою (у ч. 5 ст. 19 КК 1960 р. він іменувався підмовником, у ч. 4 ст. 27 КК 2001 р. — підбурювачем);

— новий КК підбурювачем визнає особу, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину, тоді як КК 1960 р. не уточнював цьо­го моменту і зазначав, що підмовник — це особа, яка схилила до вчинення злочину (як­що тлумачити буквально, то не зрозуміло, ко­го ж вона мала схилити до цього);

— новий КК називає конкретні способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину, чого не передбачав КК 1960 р., а са­ме: умовляння; підкуп; погроза; примус; схи­ляння іншим чином.

Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажанос­ті, вигідності, потребі), викликання рішучості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у новому КК йде­ться про схиляння «іншого співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схи­ляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчи­нення злочину, наприклад, неосудної особи не с підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою злочину відповідальність за його вчинення як викона­вець несе особа, яка схилила до нього. Не мо­же розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши її помилку, досягти певного злочинного результату. У цьому випадку від­сутня психічна спільність, характерна для співучасті.

Умовляння означає систематичне або одно­разове наполегливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або май­на, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань) або ін­шої (допомога у працевлаштуванні, вирішен­ня певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну мате­ріальну винагороду чи іншу вигоду, не вико­нуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Погроза залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шко­ди у разі невчинення нею злочину.

Примус передбачає домагання від іншої осо­би вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншо­го насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, розповсюдження певної інформації про таку особу тощо.

Під іншим чином схилянням іншого співучасника до вчинення злочину слід розу­міти вчинення будь-яких інших, крім зазначе­них вище, дій, за допомогою яких особа схи­лила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик. Як­що схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресо­ваного підлеглому по службі, то відповідаль­ність за такого роду підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпоряджен­ня настає з урахуванням положень, передбаче­них ст. 41 КК.

Підбурювання може виражатись у словес­ній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів, як у прямій, так і в завуальо­ваній формі. У тих випадках, коли спосіб під­бурювання сам по собі є кримінальне кара­ним, він повинен отримувати самостійну кри­мінально-правову оцінку (наприклад, погроза вбивством, давання хабара).

З об'єктивної сторони підбурювання харак­теризується лише активними діями, однак во­но не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за за­гальним правилом не с кримінальне караним. за винятком випадків, коли у ньому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад іншого закінченого злочину (наприклад. порушення рівноправності громадян залежно від їх расової національної належності або ставлення до релігії – ст.161 КК).

У разі якщо підбурювання особою іншої осо­би до вчинення певних дій утворює самостій­ний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфіку­вати за відповідною статтею Особливої части­ни КК (наприклад, провокація хабара (ст. 370), примушення чи втягнення у заняття проституцією — ч. 2 ст. 303 КК).

2.4. Пособник

Відповідно до ч. 5 ст. 27 нового КК пособником визнається особа, яка сприя­ла вчиненню злочину іншими співучасника­ми: порадами чи вказівками: наданням засо­бів чи знарядь; усуненням перешкод, — а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: перехова­ти злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; придбати чи збути такі предмети; іншим чином сприяти його прихо­вуванню. Від аналогічного визначення у КК 1960 р. (ч. 6 ст. 19) наведене визначення по­няття пособника відрізняється двома момен­тами: