МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ
ОДЕССКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ИМ. И.И. МЕЧНИКОВА
Контрольная по курсу: «Международное публичное право»
Студентки 3-го курса отделения международных отношений
Митинской Ирины
Одесса-2004
11. Международное право и международные отношения.
На каждом этапе развития международных отношений международное право отражает их особенности, является производным от международных отношений во всем их разнообразии. Являясь надстроечной категорией, оно как бы вырастает над экономическими, политическими, военными и другими международными отношениями и затем активно воздействует на все эти отношения, способствуя развитию одних и тормозя другие.
Под предметом международного права понимают как раз международные отношения, которые включают отношения между странами, между странами и межправительственными организациями, между странами и образованиями подобными государствам, между международными межгосударственными организациями.
40. Природа обязательной силы международного права.
Юридически обязательная сила — необходимое качество международного права, которое регулирует международные отношения присущим праву методом. Источник этой силы всегда был предметом разногласий.
При создании нормы имеются как бы два соглашения. Одно — относительно содержания нормы, второе — о придании ей юридически обязательной силы. Это, в общем, теоретическое положение имеет практическое значение. Зачастую согласившись о содержании нормы, государства договариваются о придании ей не юридической, а политической обязательной силы и, следовательно, это уже не международно-правовая норма. И таких норм сегодня очень много.
Соглашение государств придает юридически обязательную силу не только отдельному договору, отдельной норме, но и международному праву в целом. Это находит выражение в принципе добросовестного выполнения обязательств по международному праву — в принципе pactasuntservanda (договоры должны соблюдаться), который юридически обязывает соблюдать международно-правовые нормы. Юридическая сила общепризнанных норм международного права порождается общим согласием государств. Эти положения не раз находили выражение в международной практике.
Свобода воли, соглашения государств не означает произвола. Они детерминированы условиями существования государств. Признание за международным правом обязательной силы определяется потребностями жизни международного сообщества и коренными интересами государств. Правовое регулирование международных отношений — абсолютная необходимость, и, следовательно, придание международному праву юридической и обязательной силы неизбежно.
98. Закон Украины «Про действие международных договоров на территории Украины» от 10 декабря 1991 года.
Закон України "Про дію міжнародних договорів па території України" від 10 грудня 1991 р. передбачає, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. В цьому випадку міжнародний договір, учасником якого є Україна, має таку ж юридичну силу, як і її національний закон.
„Виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у систему правових відносин між державами на основі взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, Верховна Рада України постановляє:
Встановити, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.”
127. Особенности международной правосубъектности международных организаций.
Правосуб'єктність міжнародних організацій вторинна. Міжнародні організації беруть участь у міжнародних правовідносинах: володіють правосуб'єктністю в межах, установлених міжнародними угодами — установчими актами цих організацій.
Міжнародні організації володіють спеціальною міжнародною правосуб'єктністю. Спеціальна правосуб'єктність міжнародних організацій визначається їхніми функціями. Тому її інколи ще називають функціональною. Саме через функції ООН Міжнародний Суд вивів у Консультативному висновку її правосуб'єктність. Як правило, межа правосуб'єктності міжнародних організацій вказується в їхніх установчих актах.
Крім специфічних прав та обов'язків міжнародних організацій, їхні установчі акти формулюють і загальні типові права та обов'язки — складові міжнародної правосуб'єктності. Це: а) право укладати договори з державами та міжнародними організаціями; б) право визнання держав та урядів (через прийом в організацію); в) право на співробітництво з суб'єктами міжнародного права та ін.
Права та обов'язки міжнародної організації як суб'єкта міжнародного права не слід плутати з її правами та обов'язками як юридичної особи; а) право укладати контракти, договори найму; б) право на придбання рухомого та нерухомого майна і розпоряджатися ним; в) право укладати договори про оренду; г) право бути стороною в судовому розслідуванні та ін.
Міжнародні організації не можуть бути стороною у справі, яку розглядає Міжнародний Суд ООН. На їхні запити Суд дає лише консультативні висновки. Міжнародні організації не здійснюють юрисдикції щодо злочинів, скоєних на території розташування організації. Це — функція держави перебування організації, яка в той же час не може без згоди Генерального секретаря Організації проводити обшуки, арешти тощо в межах розташування організації.
Для міжнародних організацій характерне одностороннє представництво; вони, як правило, не посилають своїх представників у держави-члени (виняток становить практика діяльності ООН, ОБСЄ та місії деяких інших організацій).
Формально маючи право укладати міжнародні договори, фактично (і юридично) міжнародні організації обмежені щодо сфери реалізації цього права. В основному установчі акти міжнародних організацій передбачають їхнє право укладати договори про співробітництво з іншими міжнародними організаціями, про штаб-квартиру організації, з адміністративних та фінансових питань, про надання технічної допомоги і з питань правонаступництва, і хоч Віденська конвенція про право договорів з участю організацій (1986) закріплює універсальне правило: «Правоздатність міжнародної організації укладати договори регулюється правилами цієї організації», кількість таких договорів ще досить незначна.
Право на правонаступництво міжнародної організації має свої особливості порівняно з таким правом у державі. Воно не завжди пов'язане з припиненням існування держави. Відомо, що право на майно Ліги Націй передавалося за угодою між цією організацією та ООН — останній. Випадки реалізації права правонаступництва відомі в практиці Ліги Націй, ООН, Всесвітньої метеорологічної організації та ін.
В Консультативному висновку від 11 квітня 1999 р. Міжнародний Суд ООН з'ясовував питання: чи володіє ООН міжнародною правосуб'єктністю? Позитивна відповідь базувалася на Статуті ООН.
У цьому рішенні Суд торкнувся ще одного питання, відповідь на яке була підхоплена вченими: чи впливає кількість членів міжнародної організації на її правосу б'єктність? Суд відповів так: «П'ятдесят держав, складаючи значну більшість членів міжнародного спілкування, мають можливість відповідно до міжнародного права створювати організацію, що володіє об'єктивною міжнародною правосуб'єктністю, а не лише правосуб'єктністю, яку визнають тільки вони». Цей висновок швидко знайшов своїх прихильників (М. Соренсен, А. Серені та ін.). Підтвердженням тому є укладання міжнародною організацією угоди з державами, які не є її членами.
156. Декларация прав национальностей Украины.
Верховна Рада України, виходячи з Декларації про державний суверенітет України, з Акту проголошення незалежності України, керуючись Загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості;
прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України;
беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з українцями складають п'ятдесяти двохмільйонний народ України, приймає цю Декларацію прав національностей України:
СТАТТЯ 1
Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.
Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях.
Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається за законом.
СТАТТЯ 2
Українська держава гарантує всім національностям права на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур.
СТАТТЯ З
Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.
Верховна Рада України тлумачить статтю 3 Закону „Про мови в Українській РСР” таким чином, що в межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова на рівні з державною мовою.