За методом проведення перестрахувальної цесії перестрахувальні операції поділяються на:
факультативні;
облігаторні;
факультативно-облігаторні;
облігаторно-факультативні.
Характерною ознакою факультативного перестрахування є те, що учасники перестрахувальної цесії мають можливості у прийнятті рішень стосовно передачі та прийняття ризиків в перестрахування на підставі індивідуальної оцінки відповідних страхових ризиків. Відзначений метод характеризується повною свободою сторін договору перестрахування, рішеннями яких можуть бути:
для цедента – передати ризик у визначеному розмірі чи залишити його на власної відповідальності;
для перестраховика – оцінити ризик й прийняти чи не прийняти визначену його частину.
Цедент приймає рішення про доцільність перестрахування, оцінюючий кожен ризик окремо. Перестраховик може відхилити пропозицію цедента, погодитись на участь у перестрахуванні цілком чи частково, або запропонувати свої умови проведення перестрахувальної цесії.
Договір облігаторного перестрахування передбачає обов’язкову передачу цедентом перестраховику узгодженої частини ризиків, прийнятих на страхування та накладає на перестраховика зобов’язання прийняти частки ризиків, запропоновані йому в перестрахування.
Облігаторне перестрахування найбільш вигідне для цедента, оскільки забезпечує автоматичне покриття заздалегідь визначених ризиків, але технічно більш складне. Договір облігаторного перестрахування встановлює такі умови, як територія страхового покриття, ліміт відповідальності перестраховика, розмір страхової премії, що передається в перестрахування, комісія за перестрахування і може бути розірваний по взаємному повідомленню сторін.
На відміну від факультативного, облігаторне перестрахування передбачає передачу не окремих відособлених ризиків, а значну частину страхового портфеля цедента. Відзначений метод перестрахування дозволяє підвищити фінансову стійкість перестрахувальника та дає йому тим самим більшу свободу в проведенні страхових операцій, але вимагає від перестраховика значних фінансових можливостей для проведення перестрахувальної цесії.
Крім відзначених методів перестрахування, використовуються також комбіновані їх варіанти, що передбачають факультативність та обов’язковість для однієї та другої сторони перестрахувальної цесії. До таких методів належать факультативно-облігаторне та облігаторно-факультативне перестрахування.
Перестраховик згідно з факультативно-облігаторним методом зобов’язаний приймати обумовлені договором ризики від цедента. В той же час останній має право передавати в перестрахування чи залишати на власну відповідальність визначені ризики.
Факультативно-облігаторне перестрахування більш переважне для цедента ніж для перестраховика, оскільки збалансованість страхового портфелю останнього в значній мірі залежить від перестрахувальника. Тому перестраховик, який погоджується на укладання договору перестрахування за цим методом повинен в певній мірі довіряти цеденту.
Протилежний вказаному вище методу має назву облігаторно-факультативне перестрахування і використовується, як правило, страховими компаніями, які мають філії.
За цим методом перестраховик має право відбирати найвигідніші ризики, в той час як цедент повинен передавати в перестрахування обумовлену договором частину ризику. Такі умови небажані для незалежного цедента.
10.3 Форми проведення перестрахувальних операцій
Форми перестрахування визначають особливості розподілу страхових ризиків між цедентом (перестрахувальником) і перестраховиком, а також розподіл відповідальності по участі в покритті збитків між відзначеними сторонами внаслідок страхового випадку.
За формами проведення, перестрахування поділяється на дві основні групи: пропорційне й непропорційне.
Рівень страхової суми, яку цедент залишає на своїй відповідальності, має назву власне утримання цедента.
Сутність пропорційної форми перестрахування полягає в тому, що відповідальність між цедентом і перестраховиком в покритті збитків розподіляється пропорційно прийнятим ризикам.
Пропорційне перестрахування містить:
квотне перестрахування;
перестрахування ексцедента суми;
квотно-ексцедентне перестрахування.
Квотне перестрахування передбачає прийом перестраховиком від цедента встановленої квоти (відсотку від страхової суми) ризику.
Перестраховик має право встановити верхню границю величини ризику, що приймається в перестрахування (ліміт відповідальності), виходячи зі своїх фінансових можливостей.
При квотному перестрахуванні величина ризику, який передається в перестрахування визначається квотою перестраховика у вигляді відсотку від страхової суми. Цей відсоток є підставою для визначення відповідальності перестраховика й цедента в покритті збитків внаслідок страхових подій.
Квотне перестрахування вважається найпростішою формою і застосовується, як правило, при необхідності фінансової підтримки страховика у випадках збільшення обсягів страхування, а також при використанні пропорційних ретроцесій.
Перестрахування ексцедента суми передбачає умови, коли сума ризику, що перевищує власне утримання цедента передається в перестрахування. Перестраховик отримує частку ризику, що перевищує встановлену суму власного утримання цедента.
Величина власного утримання в ексцедентному перестрахуванні має назву лінія або частка.
Відповідно, ексцедент – це частка страхової суми, яка перевищує власне утримання перестрахувальника (цедента).
Як і в квотному перестрахуванні, перестраховик може обмежити свою відповідальність й встановити максимальну суму покриття ризиків. Кількість разів перевищення максимальної суми ексцедента над власним утриманням має назву кратність власної участі цедента.
Величина власного утримання цедента і сума ризику, яку покриває перестраховик формують місткість ексцедентного договору.
Участь сторін в покритті збитків визначається пропорційно величинам прийнятих ризиків.
У разі, коли портфель страхувальника є неоднорідним, застосовується форма перестрахування, яка є сполученням двох наведених вище и має назву квотно-ексцедентне перестрахування.
Квотно-ексцедентне перестрахування передбачає передачу частини ризиків на умовах квотного договору, а надлишок – на умовах договору ексцедента суми.
Сутність непропорційної форми перестрахування полягає в тому, що відповідальність в покритті збитків між цедентом і перестраховиком розподіляється відповідно встановленої в договорі величини збітку або збитковості.
Таким чином, на відміну від пропорційного перестрахування у відзначеной формі основою для визначення відповідальності перестраховика в покритті збитків є не визначена частка від страхової суми (відсоток), а перевищення величини збитку над власним утриманням цедента. Тобто, відсутній пропорційний розподіл відповідальності між сторонами.
До непропорційного перестрахування належить:
перестрахування ексцедента збитку;
перестрахування ексцедента збитковості.
Перестрахування ексцедента збитку – це форма проведення перестрахувальної цесії, при якій перестраховик покриває виплачене цедентом страхове відшкодування, яке перевищує встановлену суму власного утримання цедента.
Як і у перестрахуванні ексцедента суми, перестраховик може встановити максимальну величину покриття збитків.
Суть перестрахування ексцедента збитковості полягає в тому, що перестраховик відшкодовує збитки у випадках, коли величина показника норми збитковості цедента за певний термін перевищує відсоток, обумовлений договором перестрахування.
Таку форму перестрахування використовують у випадках, коли розмір передбачених збитків цедента перевищує страхові премії, що надійшли до страховика.
Перестрахування ексцедента збитковості орієнтовано як правило не на окремий збиток чи сукупність збитків, а на окремий вид страхування, що здійснює цедент, або на весь його страховий портфель.
10.4 Сутність та механізм дії співстрахування
Співстрахування – це страхування, при якому два чи більше страховиків беруть участь визначеними частинами у страхуванні одного й того самого ризику.
В співстрахуванні страховики поділяють ризик на декілька частин, укладаючи колективний страховий договір на загальну страхову суму, що відповідає повній вартості об’єктів, прийнятих на страхування. Тобто один і той самий об’єкт страхування може бути застрахований декількими страховиками.
За результатами угоди страховиків страхувальнику виставляється колективний страховий поліс, підписаний усіма страховиками, які називаються співстраховики. Кожен співстраховик несе відповідальність і відшкодовує збитки тільки в межах прийнятої частки страхової суми.
В співстрахуванні як і в перестрахуванні здійснюється розподіл страхових внесків та страхових відшкодувань. Але, принципове розходження між відзначеними формами обмеження відповідальності полягає у тому, що при перестрахуванні страхувальник взаємодіє тільки з одним страховиком, як при укладанні страхового договору, так і страхових виплат при настанні страхового випадку. В той же час, співстрахування характеризується тим, що кількість страхових відносин страхувальника фактично відповідає кількості страхових компаній, які беруть участь у страхуванні відповідного об’єкту.
Також, у взаємовідносинах із страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших, за наявністю відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником. Також при наявності відповідної угоди, співстраховик, який представляє інших, сам розраховується зі страхувальником і після остаточної виплати здійснює взаєморозрахунки з іншими учасниками співстрахування.