Методологія сучасного конституційного права України
Методологія науки – частина наукознавства, що досліджує структуру наукового знання, засоби і методи наукового пізнання, способи обґрунтування і розвитку знання. Систематичне вирішення методологічних проблем дається в методологічній концепції, яка створюється на базі певних гносеологічних принципів. Виробітку загального розуміння природи людського пізнання, законів і стимул-реакцій його розвитку належить філософії, і це філософське розуміння знання надає вирішальний вплив на формування уявлень про наукові знання. На методологічну концепцію впливають не лише філософські принципи. Оскільки методологічна концепція є теорією будови і розвитку наукового знання, остільки вона – в тій або іншій мірі – орієнтується також на науку і її історію[1].
Провідною рисою і тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація. Мається на увазі не лише гуманістична переорієнтація використання наукових досягнень, а насамперед перебудова методологічних основ науки, стилю мислення, архетипу наукового пізнання. Одним з головних завдань гуманізації наукового пізнання є формування нового гуманістичного стилю мислення.
Серед найважливіших ідей, що визначають методологічні основи гуманістичної орієнтації сучасного наукового пізнання, виділяють два основоположення: по-перше ідею культури як міри розвитку людині; по-друге ідею єдиної науки про людину[2].
Реформа вітчизняного права передбачає насамперед зміни, доповнення, систематизацію чинного законодавства, норми якого повинні закріплювати відповідний баланс приватних і публічних інтересів і забезпечувати їх реалізацію за допомогою відповідних методів і засобів правового регулювання. Що ж до формування сучасної правової парадигми як певного наукового простору юридичних знань, теоретичної передумови розвитку вітчизняної юридичної науки і здійснення державно-правових реформ, воно передбачає певну систематизацію правових ідей і поглядів в напрямку становлення і розвиток сучасних правових відносин, зумовлених об’єктивною необхідністю забезпечення взаємодії і розмежування приватних і публічних інтересів.
На основі правової парадигми з урахуванням філософсько-правового розуміння закономірностей поведінки учасників правовідносин створюються теоретичні засади реалізації правових норм, структуруються теорії юридичного моделювання і прогнозування[3].
Метод – це спосіб, засіб, дорога теоретичного або практичного вирішення завдань, для досягнення сформульованої мети. Існують різні методи пізнання і дії, які вивчаються іншими науками.
Методологія дослідження проблем конституційного права України є впорядкованою єдністю взамоузгоджених світоглядних принципів і методів, які дозволяють всебічно й комплексно дослідити юридичні властивості та якості системи національного конституційного права й визначити сутність і зміст правових зв’язків між її основними складовими елементами.
Постпозитивістській методології досліджень проблем системи і структури сучасного конституційного права України, як і методології правових досліджень узагалі, притаманний системний характер зв’язку між її складовими, які постають своєрідним «методологічним інструментарієм» пізнання системи і структури конституційного права України, їх складників і рівнів, а також передбачуваних правових зв’язків між ними[4].
Первинним рівнем методології пізнання досліджуваної нами галузевої системи права є принципи. Російська вчена Н.О. Богданова загалом влучно позначила цей рівень як «світоглядний компонент методології», оскільки саме він, на її думку, будучи безпосередньо пов’язаним із ідеологічними переконаннями науковця, дозволяє відповісти на запитання про те, чим визначається зміст наукових досліджень[5].
Нині основними принципами, які відбивають сутність, зміст і особливості постпозитивістської методології дослідження проблем системи сучасного конституційного права України, є принципи деідеологізації та свободи наукових досліджень, усебічності, системності, діалектичності, історизму, детермінізму, герменевтики, феноменології, формальної логіки, об’єктивності, універсальності тощо.
Отже, метод дослідження проблем системи і структури конституційного права України та її основних складових елементів і рівнів (зрізів) – це, насамперед, система заснованих на світоглядно-філософських принципах пізнання відповідного предмета наукових досліджень, правил, прийомів і способів, які дозволяють виявити юридичні особливості системи і структури конституційного права та змоделювати перспективи її розвитку на майбутнє.
На відміну від принципів, які формують світоглядний рівень методології дослідження проблем багатовимірної системи національного конституційного права, методи утворюють її методичне, певною мірою «технологічне», підгрунття.
Серед методів, які видаються найбільш ефективними для дослідження системи і структури сучасного конституційного права України, слід назвати передусім системний, структурно-функціональний, діяльнісний, порівняльно-правовий, історично-ретроспективний, формально-догматичний, конкретно-соціологічний, прогностичний та інші. Кожен із них має свої особливості та специфіку й потребує розкриття їх змісту.
Застосування системного методу також сприяє формуванню розуміння сутнісних і змістовних характеристик взаємозв’язків між системою конституційного права України, системою чинного конституційного законодавства та системою джерел цієї галузі права загалом, системою конституційно-правової науки та освіти, системою конституційно-правових відносин, системою відповідної правотворчої та правозастосовної діяльності, а також іншими системними явищами і категоріями конституціоналізму та конституційного права України. Зокрема, використання відповідного методичного інструментарію дозволяє пізнати різновимірну систему сучасного конституційного права України як системоутворювальний чинник вітчизняного конституціоналізму.
Додатковим до системного можна вважати структурно-функціональний метод дослідження системи і структури конституційного права України. У його основі структурно-функціональний аналіз, який утвердився в соціології наприкінці XIX ст. (Б. Малиновський, А. Редкліфф-Браун, Е. Дюркгейм та ін.) і з початку свого існування виступав своєрідною антитезою одноплощинному лінійному історизму гегелівського зразку, хоча у вигляді цілісної та завершеної методології структурно-функціональний аналіз сформувався лише в середині минулого століття (Т. Парсонс, Р. Мертон та ін.). Починаючи з кінця XX ст. цей метод і його наукознавчий потенціал привернув увагу правознавців і набув широкого застосування для пізнання різного роду юридичних явищ.
Застосування проаналізованих вище методів зумовлює необхідність віднесення до методології дослідження проблем системи сучасного конституційного права України й діяльнісного методу. Цей метод, постаючи логічним продовженням інтегрального структурно-функціонального методу, передбачає дослідження відповідних конституційно-правових явищ через призму їх дієвості.
Перспективним для дослідження теоретичних основ системи сучасного конституційного права України видається й порівняльно-правовий метод, або ж метод конституційної компаративістики (у юридичній науці нині також утверджується однойменна галузь (напрямок) правових досліджень)[6], який дає можливість визначати загальні тенденції розвитку відповідної галузевої системи права на основі порівняльного аналізу розвитку аналогічних систем у різних державах світу.
Застосування методу конституційної компаративістики переконує, що системи конституційного права у різних державах світу різняться за рівнем своєї диференціації та диверсифікації структурних елементів[7]. Метод конституційної компаративістики видається ефективним і доречним не лише при дослідженні системи сучасного конституційного права України як неподільної єдності, а й у процесі пізнання юридичних властивостей компонентів норм, інститутів та інших складників відповідної галузі права.
Важливим методом дослідження проблем системи і структури конституційного права України є і формально-догматичний, або ж юридичний метод. Цей метод є одним із найдавніших у державно-правовій науці. Так, свого часу, в середині XIX ст., О.В. Романович-Словатинський писав, що зміст догматичного методу полягає в групуванні та коментарях чинного позитивного права, наскільки воно витребуване практикою та обов’язкове на час дослідження[8].
Ще одним перспективним методом дослідження проблем системи конституційного права України, безперечно, є метод конкретно – соціологічних досліджень. Він дозволяє виявити ставлення громадян і громадянського суспільства загалом до об’єктивно наявної системи конституційного права України та її виявів у сучасній правовій реальності чинного конституційного законодавства, конституційно-правової науки і освіти тощо.
Особливості існування та дієвості багатовимірної системи сучасного конституційного права України як предмета відповідних юридичних досліджень зумовлюють важливість прогностичного методу її комплексного пізнання. В основу цього методу покладено низку прийомів, що дозволяють здійснити науково обґрунтовані припущення (прогнози) щодо майбутнього розвитку багатоаспектної системи сучасного конституційного права України.
Наведений перелік методів пізнання системи національного конституційного права може бути розширеним як шляхом виявлення нових методологічних прийомів і способів пізнання властивостей досліджуваного об’єкта, так і через запозичення структурних елементів постпозитивістської методології, які зарекомендували себе у новітній зарубіжній конституційно – правовій думці, але залишаються новими для української юридичної науки.