Правове регулювання тривалий в часі процес. Воно припускає активну діяльність людей їх колективів і в процесі створення права, і в ході його втілення в життя.
Процес дії права на поведінку людей і суспільні відносини починається з моменту усвідомлення необхідності і можливості регламентації за допомогою права якихось життєвих ситуацій. У деяких умовах люди діють по праву навіть за відсутності або всупереч діючим юридичним розпорядженням. Наприклад, в умовах «товарного» голоду, дефіцитності тих чи інших товарів люди здійснюють операції купівлі-продажу не згідно з законом, а за традиційними правилами, що передбачають право продавця і покупця самим визначати ціну товару. В умовах тоталітарного політичного режиму люди, не дивлячись на загрозу застосування до ним каральних юридичних санкцій, реалізовували своє природне право на свободу думки і її вираження.
Ці та інші приклади свідчать про регулятивну роль права до його фіксації у вигляді формально визначених норм, прийнятих і гарантованих державною владою.
Регулятивна дія права найкраще прослідковується і ефективно починається з видання законотворчими органами держави нормативних актів. Зведення в закон, надання строгих юридичних форм нормам права – перша стадія правового регулювання, коли створюється його нормативна основа. На цій стадії введені в правову систему норми регламентують, направляють поведінку учасників суспільного життя шляхом встановлення їх правового статусу. Для суб'єкта права (індивіда або організації) окреслюється круг можливих прав і обов’язків.
Правовий статус громадянина визначається перш за все конституційним законодавством, а також іншими нормативно-правовими актами. Правовий статус організацій опосередковується нормативними актами, що встановлюють їх компетенцію, тобто об'єм прав і обов'язків. Наприклад, ст. 16 ЦК України надає громадянину або організації право звертатися до суду за захистом свої майнових та не майнових прав. У даній нормі закріплена можливість будь-якого члена суспільства звернутися за захистом своїх прав в даній сфері в суд.
На першій стадії здійснюється загальна, не персоніфікована, тобто, така, що не індивідуалізувалося дія права. Норми права орієнтують учасників правового життя на досягнення поставленої ними мети, попереджають про можливість настання як позитивних, так і негативних наслідків поведінки людей у сфері правового регулювання. У нормах права як би прогнозуються перешкоди на шляху задоволення правових інтересів членів суспільства і указуються можливі правові засоби їх подолання.
Крім того, на першій стадії реалізуються інформативні можливості права, виявляється активна дія на свідомість, волю, а значить, і на активну поведінку людей у сфері правового регулювання.
На другій стадії правового регулювання відбуваються індивідуалізація і конкретизація прав і обов'язків. Після настання обставин, передбачених нормами, які іменуються юридичними фактами, виникають відносини, що індивідуалізувалися, в учасників яких виникають конкретні права і обов'язки. Тут учасники правового життя «наділяються» способами поведінки, витікаючими з норм права і умов конкретної правової ситуації, тобто здійснюється індивідуалізація прав і обов'язків.
На цій, другий, стадії у конкретної людини або організації, на майнові інтереси чи права якої були певні посягання згідно ст. 16 ЦК України є конкретне право звернення в суд (кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу [2]), а у судового органу з'являється обов'язок прийняти таку заяву до розгляду.
Друга стадія – стадія активної роботи елементу правового регулювання, що має назву правові відносини.
Третя стадія правового регулювання характеризується реалізацією, втіленням в життя тих прав і обов'язків конкретних суб'єктів, які у них є в тій або іншій правовій ситуації (у конкретних правових відносинах).
Так, мета правового захисту майнових та немайнових прав та інтересів громадянина або організації буде досягнута, коли, наприклад, суб’єкт, що посягав на такі права, буде за рішенням суду зобов’язаний відшкодувати збитки чи відшкодувати моральну (немайнову) шкоди потерпілому.
Стадія реалізації прав і обов'язків може займати тривалий часовий період, наприклад, в триваючих правовідносинах (стан в шлюбно-сімейних, трудових відносинах). На цій стадії здійснюється захист порушених прав і інтересів суб'єктів, усуваються перешкоди на шляху їх досягнення, тобто реалізується правозабезпечувальна, правоохоронна функції права [11].
Деякі автори виділяють більше стадій правового регулювання. Так Н.І. Матузов та А.В. Малько в своєму підручнику виділяють чотири таких стадії, кожна з яких відбивається в певному з чотирьох наведених вище елементів механізму правового регулювання. А також дані автори виділяють п’яту стадію, яка є факультативною та вступає в дію тоді, коли суб'єкти в процесі правореалізації порушують норми права і коли на допомогу незадоволеному інтересу повинна прийти відповідна правозастосовча діяльність [8].
Метою видання правових приписів є досягнення необхідного суспільно корисного результату. Саме тому суспільство зацікавлено, щоб юридичні норми досягали мети, визначеної при їх виданні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності правового регулювання [6].
Ефективність правового регулювання – це співвідношення між результатом правового регулювання і поставленою перед ним метою.
У сучасних умовах можна виділити наступні напрями підвищення ефективності правового регулювання.
1. Вдосконалення правотворчості, в процесі якої в нормах права (з урахуванням високого рівня законодавчої техніки) якнайповніше виражаються суспільні інтереси і ті закономірності, в рамках яких вони діятимуть. Потрібно створювати за допомогою відповідних юридичних і інформаційних засобів таке положення, коли дотримання закону буде вигідніше його порушення. Крім того, важливо підсилити юридичну гарантованість правових засобів, що діють в механізмі правового регулювання, тобто підвищити рівень вірогідності в досягненні цінності і понизити рівень вірогідності в тому, що перешкодило цьому процесу.
2. Вдосконалення правозастосування «доповнює» дієвість нормативного регулювання, а значить, і в цілому механізм правового регулювання.
Поєднання нормативного регулювання і правозастосування необхідне, бо, узяті окремо, вони відразу починають демонструвати свої «слабкі сторони»: нормативне регулювання без індивідуального перетворюється часто на формалізм, а правозастосування без нормативного (без загальних правил) – в свавілля. От чому механізм правового регулювання повинен виражати такий взаємозв'язок різних правових засобів, що представляють різні види правового регулювання, який надаватиме управлінському процесу додаткових переваг. Якщо нормативна регламентація покликана забезпечити стабільність і необхідну одноманітність в регулюванні суспільних відносин, ввести їх в тверді рамки законності, то правозастосування – облік конкретної обстановки, своєрідність кожної юридичної ситуації.
Оптимальне поєднання правотворчості і правозастосування надає гнучкості і універсальності правовому регулюванню, мінімізує збої і зупинки у дії права.
3. Підвищення рівня правової культури суб'єктів права також впливатиме на якість правового регулювання, на процес зміцнення законності і правопорядку.
Інтереси людини – ось головний орієнтир для вдосконалення елементів механізму правового регулювання, підвищення його ефективності. Виступаючи свого роду юридичною технологією задоволення даних інтересів, механізм правового регулювання повинен бути соціально цінним за своєю природою, повинен створювати режим сприяння здійсненню [8].
Право є регулятором суспільних відносин, необхідним і корисним для суспільства, адже врегульовує суспільні відносини, забезпечує правопорядок. Цінність чинного в суспільстві права безпосередньо залежить від поєднання інтересів особи, суспільства та держави загалом, що характеризує право як унікальний феномен здатний забезпечити організованість, узгодженість, стабільність і динамічність суспільним відносинам [13].
Наявність правового регулювання дає можливість за допомогою правових норм і інших юридичних засобів впливати на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування, розвитку і захисту.
Механізм правового регулювання покликаний за допомогою правових засобів упорядковувати суспільні відносини відповідно до цілей і задач правової держави. Даний механізм просто необхідний для підтримки законності і правопорядку як основи і невід’ємної умови нормального життя цивілізованого суспільства.
На сучасному етапі дослідження механізму правового регулювання назріла необхідність нового бачення механізму правового регулювання – у виді «об'ємного» явища. З даної точки зору механізм правового регулювання можна підрозділити на такі компоненти: механізм правотворчості, механізм реалізації норм права, механізм державного примусу, де охоронну спрямованість має механізм процесуального регулювання.
Пріоритетні напрямки правового регулювання в сучасній Україні:
у сфері економічних, майнових відносин – сприяння розвитку ринкових відносин, додержання рівності форм власності (державної, приватної, комунальної);
- у політичній сфері – сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди;
- у сфері управлінських відносин – сприяння ефективній роботі управлінського апарату без збільшення його штату;