План
Вступ
1. Теоретичні засади і нормативно-правове закріплення процедури укладення мирової угоди у справах про банкрутство
2. Особливості укладення мирової угоди у справах про банкрутство відповіно до законодавства України: основні стадії та процесуальні особливості
2.1 Умови укладення мирової угоди у справах про банкрутство
2.2 Порядок укладення мирової угоди у справах про банкрутство
3. Міжнародна практика укладення мирової угоди у справах про банкрутство та шляхи усунення недоліків українського законодавства у цій процедурі
Висновки
Список використаних джерел
Актуальність теми наукової роботи обумовлена не тільки зростанням інтересів теоретиків, але і тим, що в сучасний період кількість випадків завершення проваджень у справі про неспроможність укладення мирової угоди доволі значна та має тенденції до зростання. Господарське законодавство сьогодні є однією за найдинамічніших галузей права в Україні і в світі. Але процес ускладнюється нечіткістю та неузгодженістю окремих важливих питань, спірністю окремих тверджень. Тому комплексний науковий аналіз проблем, що стосуються укладення та реалізації мирової угоди набуває особливої значущості, а його результати можуть сприяти пошуку оптимальних концептуальних основ подальшого удосконалення вітчизняного законодавства про банкрутство.
Об’єктом дослідження курсової роботи є господарське законодавство України, що регулює інститут мирової угоди як спосіб врегулювання спору у справах про банкрутство.
Предметом дослідження є мирова угода у справі про банкрутство.
Метою роботи є дослідити історичні аспекти виникнення та розвитку інституту мирової угоди взагалі та самої процедури розгляду в суді і укладення у справах про банкрутство.
Мета роботи реалізується шляхом з’ясування таких аспектів: дослідження історичних фактів про використання мирової угоди в минулому, з’ясування умов укладення мирової угоди; визначити основні процесуальні особливості розгляду мирової угоди у господарському суді; з’ясування особливостей відстрочення чи розстрочення, а також прощення (списання) боргів при укладенні мирової угоди у процедурі банкрутства.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.
Мирова угода у даній курсовій роботі розглядається як вигідний економічний засіб уникнення банкрутства боржника, відновлення його платоспроможності, врегулювання спорів із кредиторами.[1] Інститут неспроможності є важливою складовою держави з ринковою системою економіки. Актуальність обраної теми дослідження також обумовлюється тим, що з приходом на український ринок іноземних підприємств, вони вимагатимуть адекватного законодавства, у першу чергу, що регулює вирішення проблем заборгованості та банкрутства.
Мирова угода у господарському процесі вважається однією з процедур, що застосовуються до боржника при вирішення спорів у справах про банкрутство. Ця процедура часто називається найбільш вигідною та безболісною для боржника, оскільки являє собою домовленість між ним та кредиторами про відстрочку або розстрочку платежів або припинення зобов’язання за угодою сторін (прощення), при цьому не призводить до втрати контролю над підприємством керівником.[2]
Мирова угода в господарському процесі вважається новелою для нашого законодавства, проте такий інститут досліджувався ще раніше у юридичній літературі. Мирова угода як вигідний економічний засіб уникнення банкрутства боржника, відновлення його платоспроможності, врегулювання спорів із кредиторами, розглядалася в працях відомих та авторитетних дореволюційних вчених: С. В. Завадського, В. М. Свідерського, Л. Кассо, К. І. Малишева, О. М. Трайніна, Г. Ф. Шершеневича та ін..[3] У радянські часи проблема мирової угоди стала центральною в наукових пошуках учених 1920-1930-х рр. та окремих учених сучасності, які зверталися до досвіду країн Заходу[4], після чого даний правовий інститут канув у лету у зв'язку зі скасуванням приватної власності, впровадженням адміністративно-командної системи, яка повністю усунула підприємництво, а відповідно звела нанівець можливість існування процедури банкрутства.
Другого дихання інститут банкрутства, а разом із ним інститут мирової угоди, отримали в сучасну добу у зв'язку із ламанням старих стереотипів управління економікою, появою нових форм господарювання, реформуванням господарського законодавства. Результатом теоретичних розвідок та генезису системи національного законодавства стало розширення відповідних правових норм про мирову угоду в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (статей 1, 4, розділ IV), на що певною мірою вплинули положення ст. 50 Модельного закону міжпарламентської асамблеї держав - учасниць СНД про неспроможність (банкрутство) від 6 грудня 1997 р..[5] У теоретичному аспекті слід виділити праці Р. Г. Афанасьєва, В. В. Джуня, А. Г. Бобкової, З. Ф. Татькової, Н. Г. Коломієць та ін.].[6]
Згідно сучасного українського законодавства про банкрутство, під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.[7] Аналогічне визначення міститься і в Постанові НБУ “Про схвалення Методичних рекомендацій про порядок реорганізації, реструктуризації комерційних банків” від 9 жовтня 2000 р. № 395.
Мирова угода – це також судова процедура, що застосовується у межах відкритого провадження у справах про банкрутство, а також може виступати засобом відновлення платоспроможності боржника, що може міститися у плані санації. Судова процедура це порядок застосування до боржника спеціальних традиційних засобів неплатоспроможності з метою створення необхідних умов для відновлення платоспроможності чи ліквідації.[8]
Завдяки судовим процедурам вирішується головна задача – відновлення господарюючого суб’єкта. У процедурах використовуються спеціальні механізми та інструменти відносин неплатоспроможності.
Закон містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.[9]
Поняття «мирова угода» за змістом Закону має два основних значення:
1 – назва судової процедури, у межах якої відбувається врегулювання розбіжностей між кредитором і боржником;
2 – результат даної процедури у вигляді самої угоди як документа, який фіксує домовленості сторін, насамперед щодо уступок з боку кредиторів.
Мирова угода у провадженні у справах про банкрутство за своїм змістом є засобом отримання грошових коштів шляхом використання цивільно-правових механізмів погашення заборгованості. Вона відновлює функціонування боржника як самостійного і повноправного учасника цивільного обороту, а кредитору дає можливість, хоч і часткового і тривалого у часі, але задоволення своїх вимог.
У процесуальному аспекті мирова угода розглядається як засіб впливу на динаміку судового розгляду справи, оскільки затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами, є підставою для припинення провадження у справі.[10] Б. Поляков звертає увагу на універсальність мирової угоди у справі про банкрутство, оскільки вона не має самостійного значення, і має місце в інших судових процедурах.[11]
В.Джунь вважає мирову угоду у справах про банкрутство особливим варіантом процедури санації, механізм якого визначений і більш детально регламентований у розділі IV Закону.[12]
Мирову угоду можна назвати одним з найдієвіших способів фінансового оздоровлення підприємства. Умови прощення та/або розстрочення чи відстрочення боргів, реструктуризація підприємства та інші способи виведення боржника зі скрутного становища, які можуть бути прописані в угоді, призводять до пошуку компромісу між кредиторами та боржником. А домовленість між сторонами у справі про банкрутство, в свою чергу, сприяє розвитку ринкових відносин та уникненню ліквідації підприємства-боржника.[13]
На відміну від інших процедур (санації, ліквідації чи розпорядження майном) мирова угода має універсальний характер. Вона не має самостійного значення і проявляється в інших судових процедурах. Вважається, що мирова угода є досить привабливою саме для боржника, оскільки реалізація умов мирової угоди відбувається без контролю комітету кредиторів та господарського суду. Боржник може продовжувати свою діяльність, його керівництво не звільняється та немає необхідності звітувати перед кредиторами та судом. [14]
Іншими словами, якщо учасники хочуть вирішити питання погашення боргу, то вони можуть використовувати мирову угоду на будь-якій стадії процедури банкрутства. Мирова угода як судова процедура ставить своєю задачею досягнення згоди між кредиторами та боржником по врегулюванню боргу і відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта. Сторони узгоджують умови мирової угоди – відстрочку (розстрочку) чи прощення боргу шляхом складання спеціального документа. Поряд з обов’язковими умовами мирова угода має на меті використовувати такі заходи по фінансовому оздоровленню боржника як обмін боргів на акції, виконання зобов’язань третіми особами тощо. Мирова угода - це така ж сама реабілітаційна процедура як і санація, але з меншою ефективністю, оскільки реалізація умов мирової угоди виконується уже поза контролем комітету кредиторів і господарського суду. У той же час мирова угода більш вигідна боржнику, ніж санація, так як він не втрачає контроль над суб’єктом господарювання. Підписання мирової угоди має результатом припинення провадження у справі про банкрутство.[15]