РЕФЕРАТ
з торговельного права
Тема: Міжнародний досвід правового регулювання електронної торгівлі
Зміст
1. Розробка стандарту ЕДІФАКТ ООН
2. Типовий закон про електронну торгівлю
3. Законотворча діяльність у західних країнах в електронній сфері
4. Об’єктивні та суб’єктивні фактори, що вживають на правове забезпечення електронної торгівлі в Україні
Список літератури
Ще у 80-х роках 20ст. робоча група по спрощенню процедур міжнародної торгівлі, що є допоміжним органом Європейської економічної комісії ООН, прийняла рішення про перегляд своєї програми "Обмін зовнішньоторговельними даними іншими методами, окрім паперових документів" шляхом додатку програмного елементу " Розробка стандартних повідомлень ЕДІФАКТ ООН (ССООН) " з метою доповнення та ведення довідника по обміну зовнішньоторговельними даними ООН (ДОЗДООН).
В результаті тривалої роботи на 42-й сесії робочої групи по спрощенню процедур міжнародної торгівлі у вересні 1996р. було прийнято Рекомендацію №25 "Використання стандарту ООН для електронного обміну даними в управлінні, торгівлі та на транспорті (ЕДІФАКТООН) ".
В рекомендації №25 вказується, що глобальний характер міжнародної торгівлі, а також надзвичайна складність більшості комерційних угод в яких, як правило, присутні наявна кількість елементів державного управління або приватного сектора, вбачає необхідність глобального застосування електронного обміну даними (ЕОД).
Однак переваги застосування ЕОД можуть бути повною мірою досягнуті тільки за рахунок узгоджених спільних дій всіх користувачів ЕОД. Спрямованих на подолання галузевих, місцевих або національних рішень, що протирічать одне одному.
У зв’язку з цим робоча група по спрощенню процедур міжнародної торгівлі рекомендує наступне:
Урядам країн слід використовувати стандарт ЕДІФАКТ ООН на міжнародному рівні при електронному обміні даними між різними суб’єктами державного сектору, а також між державними органами з одного боку і суб’єктами приватного сектору з іншого.
Уряд повинні вживати відповідних заходів для того щоб ініціювати, підтримувати та заохочувати використання стандарту ЕДІФАКТ ООН для міжнародних операцій у цій конкретній сфері.
У всіх випадках коли в тій чи іншій країні або регіоні в контексті нового законодавства робиться посилання на використання міжнародного електронного обміну даними слід додатково згадувати про стандарт ЕДІФАК ООН.
Національним, регіональним та місцевим органам управління, виконавчим органам економічних районів, а також центральним адміністративним органам міжнародних або міжурядових організацій слід в цілому заохочувати використання стандарту ЕДІФАКТ ООН для міжнародних операцій в державному та приватному секторі з метою підвищення ефективності адміністративних та торговельних процедур.
При внутрішньому застосуванні ЕОД на національному. Регіональному або місцевому рівні в рамках нового або суттєво більш удосконаленого механізму обміну даними державні органи повинні обирати стандарти таким чином, щоб забезпечити можливість для переходу стандарту ЕДІФАКТ ООН.
Ця рекомендація покликана забезпечити узгоджені дії урядовців по застосуванню стандарту ЕДІФАКТ ООН в якості єдиного міжнародного стандарту для електронного обміну даними між державними органами управління та приватними компаніями у всіх економічних секторах в масштабах всього світу.
Важливим орієнтиром для підготовки національних законів, що регулюють електронну торгівлю є типовий закон про електронну торгівлю прийнятий 16 грудня 1996 року на 85 пленарному засіданні Комісії ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНІСТРАЛ) і затверджений резолюцією Генеральною Асамблеєю ООН А/51/628 від 30 січня 1997 р.
Типовий закон складається з двох частин. Перша присвячена електронній торгівлі в цілому, друга - електронній торгівлі в окремих галузях.
Особливу увагу в 1 частині типового закону приділено застосуванню юридичних вимог відносно "повідомлення даних", яка означає інформацію підготовану, відправлену, отриману або таку, що зберігається за допомогою електронних, оптичних або аналогічних засобів, включаючи електронний обмін даними, електронну пошту, телеграму або телефакс.
Суб’єктами відносин є укладання повідомлення даних, адресат і посередник, який діє як самостійна особа, яка допомагає іншій відправляти, отримувати і зберігати повідомлення даних, а також надає інші послуги. Також в типову законі фігурує безособова "інформаційна система" яка складається з компаній, що володіють певними частинами цієї мережі.
На відміну від 1 глави присвяченої загальним положенням, інші глави закону містять спеціальні норми та правила. Так у 2 главі акцентується увага на застосуванні юридичних вимог відносно повідомлень даних. В ній чітко сформульовані наступні основні правові положення:
1. Визнання юридичної сили повідомлення даних, тобто інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що вона складена у формі повідомлення даних.
2. Якщо законодавство вимагає, щоб інформація була надана лише в письмовій формі, то ця вимога вважається виконаною при наданні повідомлення даних, якщо інформація, що міститься в ньому, доступна для її подальшого виконання.
3. Якщо законодавство вимагає наявності підпису особи, ця вимога вважається виконаною відносно повідомлення даних в наступних випадках:
а) використаний який-небудь спосіб для ідентифікації особи з вказівкою на те, що особа погоджується з інформацією, яка міститься у повідомлених даних;
б) спосіб є надійним і відповідає межі, для якої повідомлення даних було підготовлено або передано з урахуванням всіх обставин, включаючи будь-які відповідні домовленості
4. Якщо законодавство вимагає щоб, інформація надавалась або зберігалась в її оригіналі, то вимога вважається виконаною за допомогою повідомлення даних за наступних обставин:
а) є надійні докази цілісності інформації з моменту, коли вона була вперше підготована в її кінцевій формі у вигляді повідомлення даних або в якому-небудь іншому вигляді. Причому, критерієм оцінки цілісності є збереження інформації в повному і незмінному вигляді, без урахування додавання будь-яких індосаментів та змін, що відбуваються в звичайному процесі передачі, зберіганні та демонстрації. Більше того ступінь надійності оцінюється з урахуванням мети, для якої інформація була підготована при всіх відповідних обставинах.
б) при необхідності пред’явлення інформація може бути продемонстрована особі, якій вона повинна бути передана
5. Допустимість та доказова сила повідомлень даних. Це положення має важливе значення при розглядів судових спорів. За будь яких процесуальних дій ніякі положення норм доказового права не застосовуються, таким чином, щоб заперечувати допустимість повідомлення даних у якості доказів на цій лише підставі, що воно являє собою повідомлення даних або якщо воно є найкращим доказом, який може бути отримано особою, яка його надає, на тій підставі, що воно не пред’явлено в його оригіналі.
Отже інформацію у формі повідомлення даних надається належна доказова сила. Однак при оцінці доказової сили повідомлення даних повинна враховуватись надійність у крайньому разі 3 способів:
спосіб за допомогою якого готувалася, зберігалася або передавалася ще повідомлення даних;
спосіб за допомогою якого забезпечувалась цілісність інформації;
спосіб за допомогою якого ідентифікувалася особа, яка його склала;
6. Це положення зафіксоване у 2 главі типового закону і стосується застосуванню юридичних вимог відносно повідомлення даних, - це зберігання повідомлених даних. Якщо законодавство вимагає збереження певних документів, записів або інформації, ця вимога виконується шляхом збереження повідомлення даних при дотриманні наступних умов:
а) інформація, що міститься у повідомленні даних є доступною для її подальшого використання.
б) повідомлення даних зберігається в тому форматі в якому воно було підготовлено, відправлено або отримане або в такому форматі в якому можна показати, що підготовлена, відправлена або отримана інформація надано точно.
в) зберігається інформація, якщо така існує, яка дозволяє встановити походження та призначення повідомлення даних. А також дату і час його відправлення або отримання.
В 3 главі типового закону відображені правові норми, які регулюють відносини сторін при передачі повідомлень даних в професійній торговельній діяльності. Тут можна виділити наступні правові моменти, що співпадають з процесом укладання та передачею за допомогою електронних засобів договорів.
В контексті укладання контрактів, якщо сторони не домовились про інше оферта та акцепт оферти можуть відбуватися за допомогою повідомлення даних. Контракт не може бути позбавлений дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що для цієї мети використовувались повідомлення даних.
Сторони контракту, особа. Яка склала та адресат, визнають повідомлення даних. Волевиявлення або інша заява сторони не можуть бути позбавлено юридичної сили, дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що для цього використовувалось повідомлення даних.
Повідомлення даних вважається повідомлення даних особи, що його склала, якщо воно було відправлено самою цією особою або особою яка мала повноваження діяти від імені особи, яка склала повідомлення, або інформаційною системою запрограмованою укладачем або від його імені для функціонування в автоматичному режимі. Адресат має право вважати, що повідомлення даних укладача, і діяти виходячи з цього в 2 випадках:
Якщо ви належним чином застосували процедуру, попередньо узгоджену з укладачем для цієї мети;
Якщо повідомлення даних отримане адресатом, виявилось результатом дій особи, відносини якої з укладачем або іншим представником укладача дали такій особі можливість отримати доступ до способу, що використовується укладачем для ідентифікації повідомлення даних як своїх власних;