Важливе значення мають постанови договору, що стосуються контролю за його дотриманням. Згідно ст. VІІ, усі райони Антарктики, включаючи всі станції, установки й устаткування в цих районах, а також усі морські і повітряні судна в пунктах розвантаження чи навантаження вантажів і персоналу, повинні бути відкриті в будь-який час для інспекції будь-якими спостерігачами, призначуваними з дотриманням постанов договору.
У Договорі про Антарктику 1959 р. також визначений правовий режим використання Антарктики.
До основних положень цього режиму належать:
- регламентація діяльності держав по забезпеченню режиму демілітаризації і нейтралізації Антарктики (ст. 1);
- регламентація науково-дослідної діяльності в Антарктиці (ст. II);
- розвиток міжнародного співробітництва по освоєнню і використанню Антарктики (ст. III);
- регламентація заборони ядерних вибухів, вилучення радіоактивних матеріалів в Антарктиці (ст. V);
- регламентація контрольної діяльності держав - учасниць Договору 1959 р. (ст. VII);
- визначення обсягу національної юрисдикції держав на території Антарктики (ст. VIII);
- визначення кола заходів щодо різноманітних видів діяльності держав - учасниць Договору 1959 р. в Антарктиці (ст. IX) [3].
Відзначивши ці, основні, положення правового режиму освоєння і використання Антарктики, варто усвідомити, що кожне з них припускає певний (часом дуже об'ємний) комплекс конкретних дій, що забороняються, що дозволяються або що рекомендуються як Договором 1959 p., так і іншими правовими актами, виданими в розвиток правового режиму освоєння і використання Антарктики.
Так, у сфері регламентації науково-дослідної діяльності в Антарктиці варто враховувати, що за науково-дослідною діяльністю в Антарктиці визнається міжнародно-правовий примат перед всіма іншими видами діяльності. При цьому, суворій регламентації підлягають методи, способи і засоби науково-дослідної діяльності. Метою цієї регламентації є недопущення привнесення в навколишнє природне середовище Антарктики речовин і організмів, здатних заподіяти їй шкоду. До того ж, варто мати на увазі, що ніякі науково-дослідні роботи в Антарктиці на підставі ст. IV Договору 1959 р. не створюють правової основи для яких-небудь претензій на будь-яку частину антарктичних просторів [5, C. 93].
У сфері правової регламентації розвитку міжнародного співробітництва на підставі статей II і III Договору передбачається, що це співробітництво повинне розвиватися, насамперед, у науково-дослідній сфері і його практичний вияв повинен іти по лінії:
- виробництва обміну інформацією щодо планів наукових робіт в Антарктиці;
- виробництва обміну науковим персоналом в Антарктиці між експедиціями і станціями;
- виробництва обміну даними і результатами наукових спостережень в Антарктиці і забезпечення вільного доступу до них. При цьому рекомендується і заохочується встановлення відносин ділового співробітництва з усіма міжнародними організаціями, для яких Антарктика становить інтерес у науковому або технічному відношенні.
У сфері регламентації заборони ядерних вибухів і вилучення радіоактивних матеріалів варто мати на увазі, що Договір 1959 р. припускає в статті V можливість використання ядерної енергетики в Антарктиці, проте для цього потрібні особливі міжнародні угоди і спеціально встановлені правила.
У сфері регламентації контрольної діяльності держав - учасниць Договору 1959 р. передбачається:
- право держав - учасниць Договору 1959 р. призначати своїх спостерігачів для проведення будь-якої інспекції, що передбачається встановленим Договором;
- право спостерігача на доступ у будь-який час і в будь-якому районі Антарктики;
- право спостереження з повітря в будь-який час і в будь-якому районі;
- обов'язок усіх держав»- учасниць Договору 1959 р. інформувати інших учасників про всі експедиції в Антарктику, про всі свої станції в Антарктиці і про будь-який військовий персонал або оснащення, призначені для направлення в Антарктику.
У сфері визначення обсягу національної юрисдикції держав в Антарктиці на підставі ст. VIII визначається, що в сферу цієї юрисдикції включаються:
- спостерігачі, які є громадянами держав, що їх призначили;
- члени наукового персоналу, які є громадянами держав, що їх направили в Антарктику;
- персонал, що супроводжує вищезазначених осіб, який складається з громадян держав, що їх направили.
У поняття обсягу юрисдикції входить право держави вирішувати відповідно до свого національного законодавства усі питання, пов'язані з діями або недоглядами, що мали місце під час перебування її громадян в Антарктиці для здійснення своїх функцій.
У сфері визначення кола заходів щодо різних видів діяльності держав - учасників Договору 1959 р. в Антарктиці слід зазначити, що на підставі ст. VII Договору в це коло включаються заходи, які передбачають:
- використання Антарктики тільки в мирних цілях;
- сприяння науковим дослідженням в Антарктиці;
- сприяння науковому співробітництву в Антарктиці;
- сприяння здійсненню прав інспекції в Антарктиці;
- здійснення юрисдикції в Антарктиці;
- охорону і збереження живих ресурсів Антарктики [3].
При вивченні питання про правовий режим освоєння і використання Антарктики варто знати, що Договір про Антарктику був укладений у часи, коли ще знання Антарктики було дуже обмеженим і коло держав учасниць Договору порівняно вузьке. Проте Договір 1959 р. прикував до себе увагу людства і послужив гарною правовою основою для подальшого розвитку правової регламентації освоєння і використання шостого континенту планети. До Договору почали активно приєднуватися інші держави, що, у свою чергу, активізувало роботу передбаченої в ст. IX Договору Консультативної наради країн - учасниць Договору. В процесі роботи Консультативних нарад, що збиралися один раз у два роки, вироблялися рекомендації з питань освоєння і використання просторів і ресурсів Антарктики [1, C. 424].
3. Нейтралізація і демілітаризація Антарктики
З міжнародно-правового погляду Антарктика не перебуває ні під чиїм суверенітетом, а знаходиться в користуванні всіх держав. Води Антарктики відкриті для мореплавства, наукових досліджень, та різних промислів.
Згідно статті І Договору про Антарктику 1959 року Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, такі як створення військових баз і укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї (п. 1). Таким чином, величезна частина земної кулі - цілий материк і прилягаючий до нього великий район - вперше в історії міжнародних відносин була перетворена в зону світу, у границях якої забороняється будь-яка військова діяльність і допускається лише мирна (не військова) діяльність. Заборона Договором будь-яких військових заходів означає, що Антарктика не може бути мілітаризована ні в період світу, ні в період війни. Разом з тим зазначена заборона тут "будь-яких заходів військового характеру" свідчить про те, що Антарктика не може стати місцем воєнних дій і збройних конфліктів, тобто вона є нейтралізованою [2, C. 91].
У той же час Договір про Антарктику не перешкоджає використанню „військового персоналу чи оснащення для наукових досліджень чи для будь-яких інших мирних цілей” (п. 2 ст. І). Це положення було включено за пропозицією деяких учасників конференції, що заявили, що вони в суворих і важких умовах Антарктики можуть здійснювати наукові дослідження в мирних цілях тільки при залученні військового персоналу і використанні військового устаткування. З метою запобігання можливих зловживань у цьому питанні Договір зобов'язує будь-як договірну сторону інформувати інші договірні сторони "про будь-який військовий персонал, що направлений в Антарктику з дотриманням умов, передбачених п. 2 ст. І Договору".
Як було пізніше встановлене учасниками Договору, дана інформація повинна включати типи, опис і озброєння морських судів, літаків і інших транспортних засобів, що вводяться в район дії Договору, час прибуття і перебування, а також маршрути проходження експедицій. Крім того, учасники Договору установили тверду систему контролю за виконанням його розпоряджень.
Однієї з ключових статей Договору про Антарктику є ст. V, що говорить: "Будь-які ядерні вибухи в Антарктиці і видалення в цьому районі радіоактивних матеріалів забороняються" (п. 1). В Антарктиці, отже, заборонені ядерні вибухи як у військових, так і в мирних цілях, що дуже істотно зміцнює і доповнює положення Договору про неприпустимість здійснення в Антарктиці заходів військового характеру. Заборона будь-яких ядерних вибухів поряд із забороною видалення в цьому районі радіоактивних матеріалів перетворило Антарктику й у без'ядерну зону. Але Договір не передбачає заборони на використання в Антарктиці ядерного устаткування чи ядерної техніки. Через цю обставину на американській базі Мак-Мердо була споруджена і функціонувала в 60-х роках і першій половині 70-х атомна електростанція (АЕС). А потім американські дослідники знайшли, що при роботі цієї АЕС відбувається витік радіоактивних відходів. АЕС довелося демонтувати, а забруднений нею район ретельно очистити. Очевидно, через труднощі рішення в умовах Антарктики проблеми повної ядерної безпеки інші проекти створення атомних установок в Антарктиці здійснені не були [1, C. 410].
Отже, у сфері регламентації дій по забезпеченню режиму демілітаризації і нейтралізації Антарктики заборона заходів даного характеру передбачає, на підставі ст. І Договору, заборону створення воєнних баз і укріплень, проведення воєнних маневрів, випробування будь-яких видів зброї. Разом із тим ці положення не перешкоджають "використанню військового персоналу або оснащення для наукових досліджень чи для будь-яких інших мирних цілей". Це означає, що, якщо військовий корабель іде в Антарктику з метою доставки туди науково-дослідного персоналу полярників, устаткування для науково-дослідних станцій, продовольства або з іншими подібними мирними цілями, його поява в Антарктиці правомірна. У всіх інших випадках перетинання військовими кораблями 60-ї паралелі південної широти неприпустиме.