Крім імпічменту, засобом покарання тих небагатьох суддів, які вчинили протизаконні дії, є кримінальне переслідування. Хоча воно рідко застосовується, конституція не звільняє суддів від дії кримінальних законів.
Відповідно до закону про, поведінку та непрацездатність суддів накладення дисциплінарних стягнень є нормативним обов’язком рад суддів судових округів США. Останні можуть вживати таких заходів:
- вимагати добровільного виходу судді у відставку зі збереженням повної заробітної плати;
- засвідчити непрацездатність судді;
- дати вказівки головному судді окружного суду вжити відповідних заходів, включаючи передання або перерозподіл справ;
- наказати не доручати справи цьому судді протягом певного періоду;
- винести публічну або приватну догану судді. Слід зазначити, що звільнення з посади федерального судді законом не дозволяється.
У деяких штатах діє процедура імпічменту, схожа на процедуру в федеральному уряді. Інші штати дозволяють самій судовій владі штату більшістю голосів звільняти суддю. Крім того, судді штатів, як і федеральні, підлягають кримінальному переслідуванню за протизаконну поведінку[5].
Представником судової влади у французькій системі є Мін’юст, голова апеляційного суду. Рада суддів за власною ініціативою цього робити не може.
Певних строків розгляду дисциплінарної справи не встановлено, але найчастіше вся процедура триває близько року. При необхідності рада суддів може відсторонити суддю від виконання обов’язків до винесення остаточного рішення. Протягом усього цього часу за ним зберігається його заробітна плата. Передбачено 8 різних за ступенем суворості санкцій щодо суддів:
- догана із записом в особову справу;
- усунення з посади;
- позбавлення певних функцій;
- пониження кваліфікаційного класу;
- тимчасове усунення з посади на строк не більше ніж один рік з повним або частковим позбавленням окладу;
- пониження в посаді;
- звільнення з посади або дозвіл продовжити виконувати свої повноваження лише до того часу, коли він отримає право на пенсію;
- відставка з або без права на пенсію.
Підставою для дисциплінарного стягнення, може стати деліктна поведінка судді під час судового засідання, так і поза ним, проте — не помилкове судове рішення. Звичайним способом оскарження судових рішень є апеляція й касація. І лише очевидне й неодноразове порушення закону, тобто перевищення суддею своїх повноважень, може також бути підставою для застосування дисциплінарних санкцій. Рішення в дисциплінарних справах, що створюють свого роду прецедент, рада суддів публікує в спеціальній доповіді, яку вона готує раз на два роки і надсилає всім представникам судової влади.
Відповідно до французького законодавства, суддя не може бути призначений або залишатися на посаді судді в тому окрузі, де його чоловік/дружина є депутатом або сенатором. Також служитель Феміди не може бути генеральним, регіональним та муніципальним радником в окрузі, на який поширюється його юрисдикція.
"Суддя на посаді або той, хто подає прохання про призначення на посаду, в разі якщо він має намір займатися приватною діяльністю, повинен заздалегідь повідомити про це міністра юстиції. Таке саме зобов’язання поширюється строком на 5 років на тих суддів, які остаточно припинили свою професійну діяльність[5].
Суддівському корпусу забороняється брати участь у політичній діяльності, виявляти вороже ставлення до принципів або форми правління держави, а також висловлювати будь-яку політичну позицію.
Литовського міністра юстиції позбавили права тиску
Голова Вищого адміністративного суду Литви Віргіліюс Валанчюс, розповідаючи про дисциплінарну відповідальність суддів у його країні, зазначив, що питання особистої незалежності судді є важливим у судовій діяльності. Один із чинників забезпечення цієї незалежності — особистий імунітет судді. Служителі Феміди, за його словами, як правило, не можуть переслідуватися в кримінальному порядку за адміністративні правопорушення. Вони також не несуть відповідальності за завдання серйозних збитків стороні судового процесу або збитку, який може бути завданий одній зі сторін у зв’язку з ухваленням того чи іншого рішення. Дисциплінарна відповідальність не повинна застосовуватися у вигляді погрози суддям, з іншого ж боку, недостатньо самокритичний підхід і незастосування етичних правил є небезпекою, яка полягає в підриві суспільної довіри, дає можливість іншим гілкам влади перевищувати свої повноваження при вирішенні питань дисциплінарної відповідальності суддів.
"Часто перед нами постає питання, яка поведінка судді повинна переслідуватися в дисциплінарному порядку. Значно простіше розглядати безліч цивільних справ, ніж одну дисциплінарну справу проти свого колеги. Однією з причин цього є те, що іноді досить складно визначити, наскільки поведінка судді суперечить етичним стандартам професії. Друге питання: хто і як повинен ініціювати дисциплінарну справу? В Європі діють різні підходи. У деяких країнах, наприклад, міністри юстиції мають достатні повноваження для ініціювання і навіть відкриття дисциплінарного провадження щодо певного судді. В інших країнах діє система "фільтрів", судові органи беруть участь у здійсненні дисциплінарних процедур.
Ще одна проблема: хто і як повинен ухвалювати рішення в дисциплінарному провадженні, які санкції можуть бути застосовані до судді. У різних країнах існують різні санкції: від товариської догани, до серйозних карних заходів", — повідомив литовський суддя.
За його словами, до 1999 р. в Литві тільки двоє посадовців мали право на відкриття дисциплінарного провадження проти судді: міністр юстиції і голова Верховного суду. Але після 1999 р. ситуація змінилася, тому що Литва запровадила нову систему відкриття дисциплінарних проваджень.
Ще однією підставою для відкриття дисциплінарного провадження є порушення обмежень, пов’язаних з виконанням суддівських обов’язків і участю служителів Феміди в політичних процесах. У Литві діє абсолютна заборона на участь суддів у будь-яких політичних процесах, хоча в деяких країнах судді можуть бути членами партії, можуть навіть брати певну участь у роботі місцевої влади [5].
Підбір кадрів у Російській Федерації відбувається на конкурсній основі. До того ж про цей конкурс оголошується у засобах масової інформації і будь-який громадянин має право подати заяву для участі в "суддівських змаганнях". Крім заяви, кандидат має дати згоду на проведення всіма спецслужбами перевірки його особисто, членів його сім’ї, родичів (наприклад, на наявність судимості) та згоду на перевірку медичних відомостей про кандидата.
Ці перевірки проводять тому, що суддя не повинен мати таємниць від суспільства. Також при конкурсному відборі нівелюється роль адміністративного фактора, адже голова суду не може знати, хто за результатами конкурсу претендуватиме на вакантне місце в суді.
Після направлення Вищим арбітражним судом подань президенту щодо кандидатів, які перемогли в конкурсі, останні проходять повторну перевірку, що здійснюється комісією з попереднього розгляду кандидатів на суддівських посадах, яка діє при президентові.
У Конституції РФ записано, що глава держави має право, а не повинен, призначати суддів. Тому іноді призначення на посаду судді затягується на рік. Якщо ж на кандидата надійде скарга від громадян, буде проведено повторні перевірки, і призначення на посаду судді може затягнутися і на декілька років.
У Росії обласні кваліфікаційні колегії суддів здійснюють перевірку кандидатів на посаду судді, які звернулися із заявами про надання рекомендацій на обрання суддею або безпосередньо у кваліфікаційні колегії, в судовий департамент, який проводить кадровий облік суддів або у відповідні суди. Після відповідного екзаменування кандидат отримує посвідчення про складення іспитів, яке діє протягом трьох років на всій території Росії. Але якщо кандидат склав екзамен на зайняття посади судді першої інстанції, то він не може стати суддею другої або вищої інстанції.
Від іспитів звільняються судді у відставці, якщо вони перебувають на відпочинку не більше трьох років. Якщо ж вони пішли у відставку більше ніж три роки тому, то повинні теж пройти екзаменування. До того ж, на відміну від України, в Росії уперше судді призначаються терміном на 3 роки. Але закінчення їхніх повноважень — не привід для автоматичного продовження цих повноважень. "Трьохрічні" судді можуть знову претендувати на посаду судді, взявши участь у конкурсі.
28 березня 2007 року у місті Києві відбувся "круглий стіл" на тему "Організація навчання із підвищення кваліфікації та підготовка навчальних планів для суддів та кандидатів на посаду судді з урахуванням досвіду європейських країн". Він був організований Академією суддів України разом та за підтримки Ради Європи. У його роботі взяли участь судді Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, апеляційних загальних судів України, апеляційних господарських судів України, апеляційних адміністративних судів України, працівники Академії суддів України та директори регіональних відділень АСУ, експерти Ради Європи [5].
Програма "круглого столу" складалась із ІІІ частин:
І."Спільні дії та координація роботи з підготовки та підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів".
ІІ."Законодавчі засади статусу Академії суддів України та її ролі у формуванні національної системи підготовки та підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів".
ІІІ."Європейський досвід організації системи підготовки кандидатів на посаду судді та підвищення кваліфікації суддів".