Конституційний статус людини і громадянина – єдиний, неподільний і однаковий для всіх.
До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони складають його зміст і структуру):
- громадянство;
- загальна правоздатність;
- принципи правового статусу;
- конституційні права, свободи і обов’язки громадян;
- гарантії прав і свобод;
- відповідні правові норми.
Зазначені вище елементи об’єднує те, що утворюючі їх норми регулюють зв’язки та відносини між державою в цілому і її громадянами. Однак кожний елемент виконує власну роль в юридичному оформлені статусу громадян в суспільстві та державі. Головним елементом правового статусу є основні права й обов’язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволенню її інтересів та потреб. Усі інші елементи правового статусу громадян мають “допоміжний” характер, - “працюють” на цю мету.
Права й свободи людини і громадянина, закріплені у чинній Конституції України, не є вичерпними. Це означає, що в майбутньому система прав і свобод може бути розширена та вдосконалена. Конституційні права й свободи гарантуються й не можуть бути скасовані.
Конституційні права й свободи громадян, як особливий інститут, мають властивості і риси, які виділяють їх із загальної системи прав і зумовлюють їх вирішальну роль у визначені соціального та правового становища особи в суспільстві й державі. Вони відрізняються від інших прав як за змістом, так і за формою закріплення. Ці права і свободи стають конституційними лише після закріплення в конституції.
Отже, під конституційно-правовим статусом людинин і громадянина розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.
Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є:
1. Закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права.
Україна як повноправний член світової співдружності визнає і гарантує права і свободи особи притаманні цивілізованому суспільству. У Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини, Міжнародного пакту про громадянські й політичні права людини, які вступили в силу у 1996 р. До цих документів треба додати і Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина ратифіковану 17 липня 1997 р. Верховною Радою України.
Права та свободи людини і громадянина, оголошені у згаданих документах і закріплені в Конституції України, перебувають, таким чином, під міжнародно-правовим захистом.
2. Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження.
Цей принцип означає, що всі люди визнаються вільними, вони володіють правами й свободами від народження.
3.Принцип рівноправності прав і свобод осіб.
Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини й громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Він проголошує рівність усіх перед законом і судом.
Права й свободи людини та громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії тощо.
Рівність прав і свобод людини і громадянина проголошується Конституцією України безпосередньо діючою, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність
4.Принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина.
Він полягає у тому, що не повинно бути прав без обов’язків, як не повинно бути і обов’язків без прав. Лише в процесі реалізації обов’язків здійснюються і права, які їм відповідають. У свою чергу, здійснення прав породжує ті чи інші обов’язки. Так, згідно зі ст. 51 Конституції України, кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.
Конституції України проголошує, що кожний громадянин має право відповідно до закону користуватися об’єктами права власності народу, а також те, що кожний зобов’язаний не завдавати шкоди природі.
5.Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що , по-перше, конституційні права і свободи гарантуються державою і не можуть бути скасовані і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
При реалізації конституційних прав, свобод та обов’язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов’язків усіма суб’єктами права в сфері правотворчості і правореалізації.
По-перше, органи виконавчої влади і за їх уповноваженням громадські організації зобов’язані видавати такі підзаконні нормативні акти, які повністю відповідають конституційним положенням про основні права, свободи і обов’язки громадян. Норми поточного галузевого законодавства не можуть обмежувати конституційні права і обов’язки громадян при їх конкретизації і розвитку, якщо це прямо не передбачено Конституцією.
По-друге, органи всіх гілок державної влади зобов’язані вживати законодавчі, організаційно-правові, виховні та інші заходи для забезпечення повної і всебічної реалізації громадянами своїх конституційних прав, виконання ними покладених на них основних обов’язків.
По-третє, кожний державний орган може і має в межах своїх повноважень в установленому законом порядку тлумачити і застосовувати конституційні та галузеві норми так, щоб при цьому надавався пріорітет таким рішенням, які б забезпечували найповніше здійснення громадянами їхніх конституційних прав і свобод, виконання ними своїх основних обов’язків.
Виконання визначених вимог (обов’язків) створює режим конституційної законності, і умовах якого будь-яка конституційна норма про основне право, свободу або обов’язок діє реально і безпосередньо. Тільки в такому режимі може формуватись правова держава.
Сьогодні проблеми побудови правової держави в Україні особливо тісно пов’язані із конституційно-правовими інститутами та розвитком конституційної галузі права. Обумовлено це економічними, політичними, соціальними процесами, намаганням вступити до європейського співтовариства. З 1996 року діє Основний Закон держави – Конституція, в якій закладені основні базові засади формування правової держави. На даний час вони повинні реалізовуватись для того, щоб забезпечити поступальний прогресивний розвиток українського суспільства. В деякій мірі це стає можливим через введення в дію з 01 січня 2006 року змін до Конституції України, що передбачили формування в нашій країні парламентсько-президентської держави.
Треба зазначити, що на сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін «правова держава». При цьому одні автори виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала і правовою державою, а інші — з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.[6]
Згідно зі ст. 1 Конституції нашої держави Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Проте це лише загальні конституційні засади. Таку державу необхідно ще побудувати.
Правовою є така суверенна держава, яка функціонує в громадянському суспільстві і в якій юридичними засобами реально забезпечено захист основних прав і свобод людини та громадянина. Вона ґрунтується на певних принципах, найважливішими з яких є верховенство права, поділ влади, реальність прав і свобод людини та громадянина, законність, наявність у громадян високої правової культури.
Принцип верховенства права визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто створення і функціонування державних органів та громадських організацій, ставлення до них. а також стосунки між окремими громадянами.
У нашій державі наукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лише після його закріплення у ст. 8 Конституції України. З урахуванням цього Верховна Рада України повинна приймати закони, що мають відповідати принципам справедливості, гуманізму; забезпечувати права, свободи і законні інтереси громадян; відображати суспільні відносини, які склалися у нашій країні. Досвід засвідчив, що взаємозв'язок держави і права може діставати вияв або у верховенстві держави над правом (у такому разі держава стає тоталітарною), або у пріоритетності права щодо держави (відображенням цього є демократична держава).
Нині більшість вчених-правознавців вважають, що формування правової держави у нашій країні буде складним і тривалим процесом, який зумовлює необхідність кардинального реформування економічної, політичної, правової та інших систем суспільства.
Доводиться констатувати, що поки що у нашій державі не досягнуто панування принципу верховенства права. Зокрема, приймаються нестабільні та недосконалі закони, видаються підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать вимогам законів.
Відповідно до принципу поділу влади остання має бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з гілок влади повинна бути незалежною, що має виключати можливість узурпації влади якоюсь особою чи окремим органом. Проте нині в Україні спостерігається протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади.