Україна повинна враховувати це у своїй геополітичній стратегії, і зробити єдино розумний геополітичний вибір для українського народу на користь входження у європейський цивілізаційний простір. Водночас відносини з Росією розглядати як багатовимірний комплекс, що має сфери кооперації, співробітництва і сфери конкуренції.
Нормативне забезпечення цих процесів покладається на правову систему України, яка повинна створити належний механізм інтеграції з правовими системами Ради Європи, Європейського Союзу та інших європейських структур, а також взаємодії з іншими правовими системами, в тому числі і Росії. [1]
Міжнародне співтовариство зацікавлене у тому, щоб Україна перетворилася у демократичну за своїм характером і змістом державу, стала б стабілізуючим фактором на Сході і в Центрі Європи. А тому правова система України має бути сформована таким чином, щоб бути спроможною діяти у межах загальновизнаних стандартів міжнародного співтовариства. Міжнародних престиж України буде залежати від оцінки правової системи України світовим співтовариством як надійсної опори правопорядку, а також від відповідності критеріям політико-правового та економічного розвитку, яким буде відповідати Україна і від того обсягу реальних правових зобов’язань, які вона зможе взяти на себе.
2.3 Вплив європейського, візантійського та римського права на сучасну правову систему України
Оскільки за своїми світоглядними принципами, релігійними та морально-етичними цінностями Україна належить до Європейської локальної цивілізації, для з'ясування сутності та видової приналежності сучасної правової системи України, її місця поміж інших систем європейського права, передусім, необхідно з'ясувати придатність такого поняття як «європейське право», котре досить часто вживається в літературі і як загальна категорія, і стосовно окремих галузей права (Е. Анерс).
Але слід взяти до уваги неоднозначність цього поняття.
Зокрема, підкреслювалося, що тут треба враховувати можливість вживання поняття «Європейське право» в двох значеннях: широкому та вузькому. У широкому значенні під європейським правом розуміють звичайно правове регулювання відносин в Європі, які охоплюють організацію та діяльність практично усіх європейських міжнародних організацій, усю сукупність економічних, соціальних, політичних, наукових та культурних відносин. Отже, йдеться про регіональне право, котре є у своїй основі міжнародним правом. У вузькому значенні Європейське право — це право європейських співтовариств,доповнене певною мірою правовим регулюванням усього Європейського співтовариства. Таке право, вважає він, вже багато в чому відійшло від міжнародного права і являє собою особливий правовий феномен. Разом з тим Європейське право як у вузькому, так і у широкому значенні слова, є поняттями, що потребують уточнень, щоб не виникли труднощі при виборі адекватних правових актів та їх застосуванні. [21]
При цьому особливо наголошується на необхідності врахування таких положень. Європейське право у вузькому значенні, як право співтовариств, являє собою окреме, особливе право, що має не лише свої межі, але й власну специфічну природу. Воно є новим правом, що істотно відрізняється від традиційного міжнародного права. Та обставина, що співтовариства зі своїм правом входять до Європейського союзу, не змінює суті справи: адже правове регулювання, котре доповнює в межах Європейського союзу право співтовариств, це право іншого характеру. Воно охоплює ділянки міждержавного співробітництва, яке виходить за межі співтовариств. А головна відмінність полягає в тому, що за своєю природою таке «додаткове право» є ні чим іншим, як міжнародним правом.
Історичне значення римського права для України зумовлене тим, що протягом тривалого часу воно у класичному та греко-римському (візантійському) варіантах впливало на формування та розвиток українського права і продовжує впливати на формування концепції приватного права України сьогодні.
Юридичне значення римського права полягає в тому, що понятійний та категоріальний апарат, термінологія сучасного права ґрунтуються на ідеях, засадах та визначеннях, розроблених римською класичною юриспруденцією. Наприклад, такі поняття як договір, зобов'язання, провина, інтерес, збитки, компенсація тощо були досконало опрацьовані ще у Стародавньому Римі.
Отже, вивчення римського права є необхідним елементом гуманітарної освіти взагалі і тим більш важливою складовою професійної підготовки висококласного правознавця.
Візантія у контексті сучасних досліджень проблем загальноєвропейського розвитку права нерідко або не згадується, або фігурує як така, що належить до такої собі «правової провінції».
Візьмемо лише декілька прикладів. [21]
Скажімо, йдеться про образи, асоціації, які викликає старий континент. Згадуються епохи Відродження і Просвітництва, британські інституції, римське право, грецька філософія та іудейсько-християнські цінності. Або аналізується варіантність розвитку «досоціалістичних» типів права. Тут згадуються стародавній Схід (куди Візантія не попадає), Античність (куди вона теж не попадає), Західна Європа (де їй вже тим більше нічого робити) (О. Косарєв).
Не згадується візантійська традиція і при оцінці сучасної правової системи України, котра характеризується як така, що ближча до романо-германської, але має запозичення елементів англосаксонської правової системи. Щоправда, при цьому зазначається існування істотних відмінностей українського права (за джерелами, співвідношенням норм приватного і публічного права тощо), але генезис цих відмінностей лишається поза дужками. Втім, не аналізується, звичайно, наявність генетичного зв'язку з візантійським правом і у працях, присвячених історії українського права, зокрема його ко-дифікаціям, де згадуються у якості чинників впливу найчастіше лише звичаєве право, польсько-литовське законодавство, магдебурзьке право. Кількість винятків край незначна.
Такий стан речей, відсутність інтересу до спеціальних досліджень візантійського права (яке на відміну від римського права, котре вкрай недостатньому обсязі, але все-таки вивчається у вищих навчальних юридичних закладах України, — практично невідоме студентам -юристам) може навести на думку про зниження інтересу до цієї цивілізації взагалі.
То ж цивілізація, яка справила через православну гілку християнства значний вплив на світогляд, культуру, менталітет українського народу, просто не може бути байдужою і нам, особливо у часи обрання чи уточнення вектора розвитку суспільства. І звичайно, у цьому контексті являє інтерес дослідження ступеня та характеру впливу візантійського права на Східноєвропейську систему права взагалі і на формування українського права, зокрема.
2.4 Місце сучасної правової системи України серед правових систем світу
У історії України правова система формувалася в періоди становлення державності — Київської Русі, гетьманщини XVII — XVIII століть, УНР, ЗУНР, Гетьманату П. Скоропадського початку XX ст., своєрідно — в УРСР. Стабільності в її розвитку не було, оскільки була відсутня незалежна державність в Україні. Розвиток української правової системи в IX — на початку XIX століть, сприйняття нею візантійської культури, духу пізньорим-ського права, а також вплив Литовських статутів, Магдебурзького права та ін. (про що свідчить, наприклад, Кодекс 1743 р. — «Права, за якими судиться малоросійський народ»), дозволяють дійти висновку про її корені у романо-германському типі правової системи. [19]
Більш ніж 70 років історії радянської України дали підставу віднести її правову систему, як і правові системи республік СРСР, до соціалістичного типу. Право радянської України сприйняло романо-германську концепцію правової норми. Закон вважався основним джерелом права. Звичаю і судовій практиці відводилася допоміжна роль. Доктрина не визнавалася джерелом права.
Проте галузі, інститути і поняття права розглядалися з позицій домінування публічного права і класового інтересу. Відкидався поділ права на дві підсистеми: приватне і публічне. Відповідно до тези В.І. Леніна про те, що радянська держава не визнає нічого приватного, заборонялися приватна підприємницька діяльність, валютні операції, комерційне посередництво та ін. Суворо регламентувалися цивільні договори. Повноваження суб'єктів господарської діяльності обмежувалися плановим веденнямекономіки, усуспільненням власності, націоналізацією підприємств, банків та ін.
У зв'язку з пануванням марксистсько-ленінської ідеології і партійного (КПРС) диктату кримінальне і публічне право передбачало жорсткі санкції за антирадянську агітацію і пропаганду. Відбулася ідеологізація судового провадження. Сформувався обвинувальний ухил при розгляді справ у суді. Затвердився ка-рально-залякувальний режим, який діяв для громадян відповідно до принципу: дозволено лише те, що не заборонено. Переважало використання імперативних норм права.
Після проголошення незалежності правова система України формується на нових засадах як самостійна (в минулому вона складала частину єдиної правової системи СРСР). Вона звільняється від псевдосоціалістичної (радянської) сутності, яка приглушила її континентально-європейські корені і забарвила їх у класово-ідеологічні тони.
Нині можна говорити про створення фундаменту незалежної правової системи України, значною мірою очищеної від партійно-догматичних нашарувань попереднього періоду. Проте правова система України перебуває у стадії перехідного періоду і зберігає деякі риси соціалістичної системи, із якої вона вийшла. [19,21]