У міжнародній банківській практиці одним з найпоширеніших підходів до визначення кредитоспроможності позичальника є рейтингові системи, орієнтовані на врахування і кількісних, і якісних характеристик клієнта. Такі системи дають змогу визначити кредитоспроможність за допомогою синтезованого показника – рейтингу, вираженого у балах, встановити межі інтервалу його коливань і, залежно від кількості балів, визначити належність позичальника до того чи іншого класу клієнтів за рівнем ризику.
Рейтингові системи оцінки передбачають передусім вибір і обґрунтування системи показників та їхню класифікацію за групами. Ці групи ранжуються залежно від їх значущості в оцінці кредитоспроможності клієнта з позицій банку. Тобто одні й ті самі показники можуть мати різну вагомість в оцінці кредитного ризику з погляду різних банків, а також залежно від виду кредиту. Наприклад, у разі надання короткострокового кредиту найважливіше значення мають показники ліквідності та фінансової стійкості, за довгострокового кредитування – ефективності виробництва, прибутковості та рентабельності.
Рейтингова система оцінювання кредитоспроможності позичальника має розроблятися кожним банком індивідуально залежно від кредитної політики банку, стратегічних планів, маркетингових досліджень і загальних вимог до якості кредитів, які пропонує центральний банк. Отже, рейтингові системи відбивають підхід конкретного банку до оцінювання якості кредитів і можуть суттєво відрізнятися від банку до банку. Так, клієнт, кредитоспроможність якого занадто низька для одного банку, може стати бажаним клієнтом в іншому банку.
Фактично рівень ризиковості клієнта трансформується у ризик самого банку, оскільки ризики, на які наражається позичальник, стають банківськими ризиками за встановлення кредитних відносин. У міжнародній банківській практиці прийнято, що кожний великий банк розробляє власну рейтингову систему оцінки кредитоспроможності позичальника. Це дає змогу не лише прийняти обґрунтоване рішення щодо надання позички, а й визначити такі умови кредитування, які обмежать кредитний ризик банку і стануть підставою для укладання угоди. У світовій практиці кредитний рейтинг визначають спеціалізовані компанії – рейтингові агенції, такі як Standard & Poor, Moody's, Fitch, Duff and Phelps [28].
Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та відсотків за кредитом, а не аналіз фінансового стану клієнта як такий.
У процесі оцінювання фінансового стану позичальника – юридичної особи враховуються та аналізуються в динаміці такі основні економічні показники діяльності [29]:
платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності);
фінансова сталість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
обсяг реалізації;
обороти за рахунками (співвідношення чистих надходжень за рахунками та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів);
склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;
собівартість продукції;
прибутки та збитки;
рентабельність;
кредитна історія позичальника.
Такі параметри оцінювання фінансового стану позичальника, як платоспроможність, фінансова сталість, рентабельність, характеризуються кількома показниками(табл.1.3) [63]:
Таблиця 1.3 Параметри оцінювання фінансового стану позичальника
| № з/п | Показник | Методика розрахунку | Теоретичне значення |
| 1 | Коефіцієнт миттєвої ліквідності | високоліквідні активи (грошові кошти, їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції) поточні зобов'язання (короткострокові кредити, розрахунки з кредиторами) | не менше 0,2 |
| 2 | Коефіцієнт поточної ліквідності | ліквідні активи (високоліквідні активи, дебіторська заборгованість, векселі одержані), поточні зобов'язання (короткострокові кредити, розрахунки з кредиторами) | не менше 0,5 |
| 3 | Коефіцієнт загальної ліквідності | оборотні активи, поточні зобов'язання (короткострокові кредити, розрахунки з кредиторами) | не менше 2,0 |
| 4 | Коефіцієнт маневреності | власний капітал підприємства необоротні активи | не менше 0,5 |
| 5 | Коефіцієнт незалежності | залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання) власний капітал | не більше 1,0 |
| 6 | Рентабельність активів | чистий прибуток загальні активи | |
| 7 | Рентабельність продажу | чистий прибуток обсяг реалізації продукції (без ПДВ) | |
| 8 | Коефіцієнт покриття кредиту грошовими потоками позичальника | чисті надходження за всіма рахунками позичальника * сума основного боргу та відсотків за кредитом | не менше 1,5 |
Групування показників за їхнім економічним змістом дає змогу сформувати такі напрями аналізу фінансового стану позичальника [23]:
аналіз грошових потоків – співвідношення чистих надходжень за рахунками і суми основного боргу за кредитом, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, оборотність грошових коштів;
платоспроможність – коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності;
фінансова сталість – коефіцієнти маневреності й незалежності;
рентабельність – коефіцієнти рентабельності активів, рентабельності реалізації.
Крім перелічених, до уваги можуть братися й суб'єктивні чинники, які не завжди мають кількісні характеристики, але важливі для оцінки реальної величини ризику. Серед них такі [24]:
ефективність менеджменту;
ринкова позиція позичальника;
залежність від циклічних і структурних змін в економіці та в галузі;
ділова репутація;
наявність державних замовлень і державної підтримки позичальника;
професіоналізм керівництва.
У практиці американських банків для аналізу фінансового стану клієнта та його надійності з точки зору вчасного повернення боргу застосовується “правило шести сі”, у якому критерії відбору клієнтів позначені символами, що починаються з літери “сі” [22] (табл.1.4):
customer’s character (характер позичальника) його репутація, рівень відповідальності, готовність і бажання гасити борг;
capacity to pay (фінансові можливості) принципово у позичальника є три джерела коштів на погашення позики:
а) поточні касові надходження (cash flow);
б) продаж активів;
в)інші джерела фінансування (враховуючи кошти, позичені на
грошовому ринку).
capital (капітал, майно);
collateral (забезпечення);
current business conditions (загальні економічні умови);
control(контроль повернення кредиту).
Таблиця 1.4 Схема проведення кредитного аналізу (правило шести ”СІ” принципи кредитування.
| I. Характер. | II. Здатність. | III. Грошові кошти |
| Кредитна історія клієнта банкуДосвід роботи інших кредиторів з даним клієнтомМета позичкиДосвід клієнта і складанні планів та прогнозівКредитний рейтинг клієнтаНаявність серед керівників осіб з правом другого підпису | Дієздатність клієнта і гарантіяНаявність статутних документівХарактеристика клієнта: юридичний статус, засновники, основна діяльність, тощо | Обсяг в звітному періоді: продаж, прибутку, дивідендівЗабезпеченість власними коштамиНаявність ліквідних резервівКредиторська та дебіторська заборгованістьСтруктура капіталу та рівень ліверіджуКонтроль за витратамиДинаміка цін на акції (показник Р/Е)Наявність аудиторського висновкуЯкість управлінняОстанні зміни в бухгалтерському обліку |
| IV. Забезпечення | V. Умови | VI. Контроль |
| Право власності на активиСтрок служби активівЗалишкова вартістьБорги, обмеженняЗобов’язання за лізингом та закладніНаявність страхуванняГарантіїБанк клієнтаСудові санкціїПодаткові санкціїПотреба в фінансових ресурсах | Рейтинг клієнта в своїй галузі, частка ринкуКонкурентоздатність клієнтаЧутливість до кон’юнктурних та технологічних змінУмови на ринку робочої силиВплив інфляції на грошові потоки клієнтаДовгострокові прогнози розвитку галузі та перспектива зростання клієнта | Банківське законодавствоПравила кредитуванняНаявність документації у клієнтаКредитна заявка та кредитний договірІнформація сторонніх осіб (політики, економісти, громадські діячі) про зовнішні фактори зміни умов економічної діяльності |
Однім з принципів банківського кредитування є забезпеченість зобов'язань продавця позичальнику щодо поверненню позички. Забезпечення зобов'язань може досягатися за рахунок застави позичальником майна, на що банком в відповідності з діючим законодавством може бути звернуте стягнення, гарантії (поручительства), стягнення пені і т.д.
Майно і інші форми зобов'язань продавця позичальника перед банком повинні задовольняти наступним вимогам:
1. Висока ліквідність.
2. Спроможність до тривалого строку зберігання (як мінімум протягом строку погашення позички).
3. Стабільність цін на заставлене майно.
4. Низькі витрати по зберіганню і реалізації застави.
В залежності від того, наскільки заставлене майно відповідає даним вимогам, варіюється обсяг позики, що видається. Розмір позики під заставу встановлюється в процентах до ринкової вартості застави в момент укладання кредитної угоди. В випадку неплатоспроможності позичальника кредитор має право реалізації застави з метою відшкодування з виторгуваних коштів боргу клієнта і витрат по реалізації. Виручка що залишилася повертається позичальнику. Якщо виручена сума виявиться недостатньою, то кредитор має право фінансової претензії до позичальника.
Найбільш розповсюдженими є наступні носії забезпечення кредитів:
1. Гарантія (поручительство) зобов'язання продавця третьої особи погасити борг позичальника в випадку його неплатоспроможності. Оформляється в вигляді самостійних зобов'язань продавця гаранта за допомогою передатного надпису на вимозі боргу (індосаменту). В ролі гаранта (поручителя) можуть виступати банки.