С. вину в інкримінованому йому діяння не визнав. Суд, при цьому, допитав підсудного, потерпілу, свідків, розглянув матеріали справи, виправдав підсудного, так як в ході судового слідства доказів того, що він шляхом обману привів Д. до гуртожитку і скоїв з нею насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом та зґвалтування, добуто не було, а твердження потерпілою про те, що находячись з С. в душовій кімнаті, вона реально боялась його погроз, не було підтверджено ні протоколом місця скоєного, ні іншими матеріалами справи. На думку суду у потерпілої була можливість у випадку небезпеки покликати на допомогу, звернутися до перехожих, до жителів гуртожитку, проте цього вона не зробила.
Судова колегія вирок Ленінського районного суду м. Ставропіль по відношенню С. відмінила і справу направила на новий розгляд. Однією з умов такої відміни являвся той факт, що відсутність тілесних ушкоджень на тілі потерпілої та підозрюваного не може служити доказом добровільних статевого та орогенітального актів підсудного та потерпілої. Крім того, судом були не повністю розглянуті матеріали справи, не враховані особистість Д., її вік, тип характеру, а також те, що вона знала про вже існуючу у С. судимість за скоєння зґвалтування, слабку конституцію потерпілої та сильну С.
В результаті, по вироку Ленінського районного суду м. Ставропіль С. був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ст. 132 ч. 2 п. «д», ст.. 131 ч. 2 пп. «а, д» УК РФ (ст. 152 ч. 3, ст. 153 ч.2 ККУ).
Необхідно відзначити, що погроза повинна виражатися до початку скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом і відноситися до теперішнього часу, а не до майбутнього, хоча в юридичній літературі розглядаються й інші точки зору. Наприклад, деякі автори вважають, що «погроза скоєння тих чи інших дій в майбутньому по силі свого впливу на потерпілу особу (мається на увазі зґвалтування) може бути в ряді випадків не менш значною, ніж безпосередня погроза. Справа в тому, … коли він (суб’єкт злочину) погрожує здійснити ці дії. Важно встановити, що погроза була настільки серйозна, реальна та конкретна, що вона подолала волю жінки до опору та змусила її пожертвувати своєю свободою»15. Проте, як було зазначено професором А.А.Жижиленко при зґвалтуванні (а із-за схожості складів і при насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприроднім способом) в погрозі «повинна міститись можливість негайного виконання; погроза злом, котре може настати з часом, в майбутньому, не може мати особливого значення, так як від виконання такої погрози завжди можна вберегтися. Так, погрози спричинити побої жінці, якщо вона негайно не вступить в статеві зносини, достатні для складу зґвалтування; але погроза жінці вбити її при першій зустрічі, якщо вона негайно не вступить в статеві зносини, не має суттєвого значення»16. Таким чином, якщо суб’єкт погрожує застосуванням фізичного насильства до потерпілої особи в майбутньому, то тут будуть мати місце ознаки іншого злочину, погроза вбивством та спричинення тяжкої шкоди здоров’ю. Як бачимо, законодавець не передбачає кримінальну відповідальність за погрозу нанесення легкої або середньої тяжкості шкоди здоров’ю, тому у випадках, коли суб’єкт з метою подолання особи (чоловічої чи жіночої статі) з котрою він бажає вчинити насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, виражає погрозу побиття такої особи або інших осіб в майбутньому або нанесення йому чи іншим особам легкого або середньої тяжкості тілесні ушкодження, то такі дії не можуть бути кваліфіковані при відсутності інших обставин, характеризуючих насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, ні по ст. 153, ні по ст. 122, ст.125 ККУ. В той же час це не означає, що погроза побиття або нанесення легкої або середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій особі або іншим особам, яка має безпосередній характер при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 153 ККУ; такі дії повинні кваліфікуватися по її ч. 1 ст. 153 ККУ.
Законодавець розрізняє погрозу побиття або нанесення легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень та погрозу вбивством і нанесенням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій особі чи іншим особам. Серед представників кримінально-правової науки існує думка про те, що таке відмежування погроз тягне за собою розгляд погрози побиттям або нанесенням легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень жертві чи іншим особам в якості подолання опору потерпілої особи, а погрозу вбивством або нанесенням тяжких тілесних ушкоджень – в якості обставини, що обтяжує відповідальність за скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Вважається, що повністю погодитись з подібною думкою не можна, оскільки сутність першого виду погрози не виключає сутність другого і навпаки.
З нашої точки зору, буде правильно розглядати і перший, і другий вид погрози як спосіб подолання опору потерпілої особи і з врахуванням вказаного вище як реалізацію однією з форм психічного насильства над нею.
В юридичній літературі зустрічається й інше обґрунтування вказаної вище позиції відносно розмежування двох видів погроз при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Здебільшого мова йде про помилкове виділення насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, поєднаного з погрозою вбивства або нанесення тяжкого тілесного ушкодження потерпілій особі, до кваліфікаційного складу. Так, М.Д.Шаргородський при характеристиці зґвалтування зазначав, що «надання кваліфікованого значення вказаній умові об’єктивної сторони не можна визнати обґрунтованим…»17. Проте у зв’язку з тим, що ч. 1 ст.152 ККУ (простий склад насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом) охоплює тільки нанесення легкої або середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи інших осіб, а спричинення їм смерті або тяжких тілесних ушкоджень вимагає в залежності від умислу винного додаткової кваліфікації по іншим статтям ККУ, тому погроза вбивством чи нанесенням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій особі чи інших осіб носить більш інтенсивний характер, ніж застосування до цих осіб фізичного насильства, що виражається в нанесенні їм легкої чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, та, відповідно, наносить більшу психологічну травму потерпілій особі.
Таким чином, виділення в кваліфікаційний склад насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, поєднаного з погрозою вбивством чи нанесенням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій особі чи іншим особам, необхідно визнавати правильним.
Якщо погроза вбивством чи нанесенням тяжких тілесних ушкоджень була виражена після скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, наприклад, з метою залякати потерпілу особу, щоб вона, в свою чергу, нікому не казала про те, що з нею скоїлось, дії винного при відсутності обтяжуючих обставин підлягають кваліфікації як насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, а також, як погроза вбивством або нанесення тяжкого тілесного ушкодження, якщо мали місце достатні підстави боятись її виконання.
Так, Ленінським районним судом м. Ставропіль С. було визнано винним відповідно до ст. 131 ч. 1 (ст. 152 ч. 1 ККУ) та ст. 119 (ст. 121 ККУ) КК РФ за скоєння передбачених даними статтями злочинів при наступних обставинах.
21 жовтня 1998 року біля 22 години С. і Ф. та їх знайома П. прийшли до дому Ф., де утрьох почали розпивати спиртні напої. Під час вживання алкоголю у С. виник умисел на зґвалтування П. З цією метою С. завів П. до іншої кімнати, де, схопивши її за волосся, наказав роздягтись. П. намагалась втекти, проте С. догнав її та з метою подолати опір почав її бити, а потім скоїв з нею насильницький статевий акт.
Наступного дня біля 5 годин ранку, проводжаючи П. до місця проживання останньої, С., проходячи біля річки, став погрожувати їй вбивством, пообіцявши втопити у річці, якщо вона розповість кому-небудь про те, що з нею трапилось. П. сприйняла цю погрозу з боку С. як реальну та боялась за своє життя.
Повертаючись до характеристики погрози як такої, зазначимо, що погроза повинна бути достатньо серйозною, щоб вона могла паралізувати свободу дій потерпілої особи, подолати її опір. Виражатись погроза повинна дуже енергійно, з тим, щоб намір особи, яка погрожує, негайно розпочати її виконання не викликало сумнівів. Тільки така погроза по силі впливу може бути приближена до фізичного насильства при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.
Погроза може бути конкретною або виражатись в загальній формі. Конкретність полягає у тому, що суб’єкт погрожує нанесенням конкретної шкоди, а не в скоєнні яких-небудь неприємних чи невигідних для потерпілої особи дій взагалі. Наприклад, погроза типу «мовчи, якщо життя дороге», «вб’ю» тощо завжди являє собою погрозу вбивством чи нанесенням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій особі чи іншим особам. Якщо ж погроза виражається, наприклад, словами «вдарю», «поб’ю», «буде гірше», «мовчи» чи жестами, котрі можна тлумачити як намір вдарити кулаком або спробу дістати з кишені який-небудь предмет, то така погроза не може свідчити про намір вбити або нанести тяжкі тілесні ушкодження, а тому не може розцінюватись як погроза вбивством чи нанесенням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій особі чи іншим особам, що має велике значення для кваліфікації скоєного18. Тому при невизначених погрозах необхідно враховувати суб’єктивне сприйняття потерпілою особою погрози, яка застосовується, конкретну обстановку скоєння злочину, суб’єктивний та об’єктивний характер дій злочинця, тобто на сприйняття якої погрози він розраховував та, відповідно, на залякування яким по інтенсивності насильством над потерпілою особою спрямований його умисел, які його реальні дії. У зв’язку з тим, що в процесі вираження та сприйняття погрози задіяно дві особи – злочинець та його жертва, суб’єктивні моменти можуть бути по-різному віднесені: