Кваліфікованими визнаються насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом: а) здійснення злочинних дій, передбачених ч. 2 ст. 153 ККУ, повторно; б) групою осіб; в) особою, що раніше зробило один зі злочинів, передбачене ст. ст. 152 або 154 ККУ; г) по відношенню неповнолітньої або неповнолітнього. Всі ці ознаки передбачені ч. 2 ст. 153 ККУ.
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене повторно
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, вчинене повторно, має місце у разі, коли його скоїла особа, яка раніше вже вчинила насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом (тобто злочин, передбачений ч. 2 ст. 153 ККУ).
Специфіка повторності як особливого виду множинності злочинів полягає у тому, що її утворюють тотожні або, у разі особливої вказівки законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. За загальним правилом (викладеним у ч. 1 ст. 32) повторністю визнаються лише ті злочини, які передбачені однією статтею, а для тих випадків, коли в одній статті ККУ вміщено кілька різних складів злочинів, - однією частиною статті Особливої частини ККУ.
Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність.
Повторність злочинів виникає й у тих випадках, коли один, декілька, або й усі злочини, які її утворюють, вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів є незакінченим і кваліфікуються як замахи чи готування.
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом вважається вчинене повторно, якщо йому передувало діяння, вказане у частинах 1-3 ст. 153 ККУ. У випадках здійснення особою двох або більше цих злочинів, кожен із яких має ознаки діянь, передбачених ч. 1 ст. 153 ККУ, необхідно кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 153 ККУ.
Ознака повторності виключається, якщо при вчиненні одного насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом винний вступив з потерпілою особою в сексуальний контакт два або більше разів, тобто за наявності ознак продовжуваного злочину. В останньому випадку потерпіла особа продовжує перебувати під впливом психічної або фізичної дії, її воля паралізована ще до перших сексуальних контактів.
Слід мати на увазі, що насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом не може бути визнане повторним, якщо судимість за раніше вчинене насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом знята чи погашена у встановленому законом порядку. Ознака повторності також відсутня, якщо до моменту здійснення іншого насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене групою осіб
Для кваліфікації злочину по ч. 2 ст. 153 ККУ, що передбачає дані діяння, необхідно встановити погодженість дій осіб (у кількості не менш двох), що безпосередньо спільно беруть участь у здійсненні насильницьких дій сексуального характеру, що виражається у свідомому об'єднанні зусиль, спрямованих на здійснення мужолозтва, лесбиянства або інших сексуальних дій з одним або декількома потерпілими. При цьому зовсім не обов'язково, щоб кожний з учасників зробив той або інший сексуальний акт із застосуванням насильства або з погрозою його застосування до потерпілої особи або інших осіб або з використанням його безпомічного стану (тобто реалізація об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 153 ККУ, не потрібно). Учасниками групи зізнаються й такі особи, які своїми діями сприяли здійсненню іншими особами насильницьких сексуальних дій, наприклад, придушували опір потерпілої особи шляхом застосування до нього фізичного або психічного насильства й т.д.
Розрізняють дві форми співучасті в здійсненні насильницького сексуального злочину: без поділу й з поділом ролей. Таким чином, групове здійснення злочину не виключає розподілу технічних функцій між його учасниками. У цьому зв'язку в юридичній літературі обговорюється питання про те, у яких випадках винне в здійсненні злочину особа варто розглядати як члена групи й у яких - тільки як співучасника.
Так, В.И. Ткаченко й А.М. Царегородцев уважають, що груповим насильницьким сексуальним злочином можна визнати тільки таке злочинне діяння, при здійсненні якого дії кожного зі членів злочинної групи повністю охоплюються об'єктивною стороною даного злочину.
На думку Л.А. Андрєєвій, А.П. Дьяченко, А.Н. Ігнатова, Т. Кондрашової, співучасники насильницьких дій сексуального характеру, що безпосередньо не робили насильницьких сексуальних дій, що не застосовували насильства до потерпілого (потерпілої) і лише іншим способом, сприяли здійсненню з ним (їй) сексуального акту якимсь однією особою (організатор, підбурювачі, пособники), у всіх випадках не несуть відповідальності за насильницький сексуальний злочин, зроблене групою осіб.
З подібним трактуванням змісту зазначеної концепції не згодний Л.Д. Гаухман, що вважав її занадто вузької, тому що вказівка законодавця на віднесення до групових дій осіб, що сприяли насильницькому сексуальному злочину шляхом застосування фізичного або психічного насильства до потерпілої, зовсім не носить обмежувального характеру, оскільки в цьому випадку було б сказане, що кваліфікація зґвалтування як групового можлива тільки при погоджених діях осіб, кожне з яких безпосередньо зробило насильницький сексуальний акт або сприяло його здійсненню шляхом застосування насильства до потерпілої особи.
Інші представники юридичної науки (Борзенков Г.Н., Владимиров В.А. й ін.) уважають, що співучасник злочину не може бути визнаний членом групи в тих випадках, коли він безпосередньо не брав участь у злочині, тоді як членом групи буде виступати особа, що бере участь у злочині разом з іншими особами, з якими він об'єднаний загальним злочинним наміром, єдністю місця, часу й дії. Але такий підхід до відмежуванню члена групи від простого співучасника не може бути визнаний досить певним, тому що склад насильницького сексуального злочину не завжди припускає наявність всіх членів групи в єдиному місці й в один час, що може бути насамперед пов'язане з виконанням функції варта під час здійснення злочину й т.д.
Найбільш удалим представляється рішення розглянутої тут проблеми, пропоноване Л.Л. Крутиковим, що укладається в розгляді принципової готовності особи, при її усвідомленні іншими членами групи, виконати будь-яку необхідну для реалізації злочинного задуму діяльність як постійної ознаки групи. При цьому сама особа, що виражає зазначену «принципову готовність», повинне повною мірою усвідомлювати, що тим самим стає членом групи. Зрозуміло, що «принципова готовність» - поняття оцінне, що породжують ряд процесуальних труднощів, але включення його в число обов'язкових ознак групи, на наш погляд, буде сприяти більше впорядкованому розмежуванню співучасті як такого й групи як його (співучасті) різновиду. Що ж стосується труднощів в оцінці зазначеної ознаки, то у випадку відсутності достатньої доказательственной бази його наявності працівникам правоохоронних і судових органів варто розглядати дії осіб, що брали участь у здійсненні злочину, і як співучасть.
На підтвердження сказаного помітимо, що згідно ст. 28 ККУ, спільне здійснення злочину означає не тільки соисполнительство в буквальному значенні цього слова, але й виконання інших ролей співучасників, а тому визнання учасниками групи різних по ролях співучасників не буде суперечити карному закону.
Отже, при здійсненні насильницьких сексуальних злочинів групою осіб окремі її учасники можуть здійснювати як безпосередньо саму сексуальну дію, так і застосовувати до потерпілої особи насильство для полегшення здійснення сексуальної дії іншими членами групи, а дорівнює здійснювати інші дії, не пов'язані зі здійсненням сексуального акту й застосуванням насильства до потерпілого (потерпілої), але забезпечуючих успішну реалізацію злочинного наміру всієї групи. При цьому при віднесенні таких осіб до членів групи, крім оцінки їхньої принципової готовності виконувати будь-які необхідні «» дії, що забезпечують, варто враховувати ступінь впливу їхніх дій на досягнення злочинного результату й інші обставини зробленого сексуального насильства.
8 листопада 1999 р. у м. Ставрополе близько 1 години ночі X. і Л., перебуваючи в стані сп'яніння, познайомившись із П. і Ж., вирішили проводити їх додому. У шляху проходження Л. з Ж. ішов по тротуарі спереду, а X. с П. - на деякій відстані позаду. Через якийсь час Л., розлютившись на те, що Ж. відмовила йому в інтимній близькості й пішла, повернувся до X. і П. і з хуліганських спонукань три рази вдарив дівчину в область особи й голови, від чого та впала. Маючи намір сховати вчинене, X. запропонував Л. віднести П. у розташовану поблизу лісосмугу, де Л. зняв з потерпілу шкіряну куртку й разом з X. поклав неї на цю куртку. Після цього X., скориставшись безпомічним станом П., став зривати з її з метою задоволення полової пристрасті неприродним способом одяг. Побачивши це, Л. пішов додому, а X. став робити з П. підлоговий акт. Опам'ятавшись, П. початку кричати й кликати рятуйте! у зв'язку із чим X. наніс їй сильний удар по голові й продовжив насильницький аногенітальний акт.
Органами попереднього слідства дії X. і Л. були кваліфіковані по ч. 2 ст. 153 ККУ як насильницьке задоволення полової пристрасті неприродним способом групою осіб по попередній змові. Однак суд, допитавши підсудних, що потерпіла й свідків, дослідивши матеріали справи, порахував можливим перекваліфікувати дії Л. на ч. 1 ст. 296 ККУ як грубе навмисне порушення громадського порядку із застосуванням насильства до потерпілій.