Звичайно змова відбувається щодо місця, часу й способу здійснення насильницьких сексуальних діянь. Однак для їхньої кваліфікації по ознаці здійснення групою осіб по попередній змові досить установити наявність угоди між членами групи про спільне здійснення сексуального злочину або іншого злочину, якому буде супроводжувати здійснення насильницьких дій сексуального характеру. При цьому для кваліфікації дій винних велике значення має форма змови, але не як така, а лише як джерело інформації про зміст попередньої змови. Змова між членами групи може бути здійснений усно, письмово, жестами, знаками, тому варто встановлювати доступність їхнього розуміння всіма учасниками.
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом особою, що раніше вчинила один зі злочинів, передбачених ст. ст. 152 або 154 ККУ
У разі вчинення насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153 або 154, за який вона не була засуджена, її дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 153 ККУ (якщо відсутні обтяжуючи обставини, передбачені ч. 3) та відповідною частиною ст. Ст. 152 або 154.
Це спеціальний вид повторності. Особливість її полягає в тому, що дії винного за вчинення злочинів, передбачених ст. Ст. 152 або 154 ККУ, потребують самостійної кваліфікації, якщо особа за раніше вчинене зґвалтування або примушування до вступу в статевий зв’язок не була засуджена.
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом по відношенню неповнолітньої або неповнолітнього
З огляду на, що насильницькі сексуальні дії відносно неповнолітньої особи мають безперечний негативний вплив на його психічний і фізичний розвиток, законодавець виділив цей вид діяння у кваліфікований склад.
Оскільки як предмет полових злочинів у цьому випадку завжди виступає полова недоторканність неповнолітніх й їх нормальний половий розвиток, остільки в юридичній практиці виникають певні труднощі, пов'язані з питанням про те, з якого віку особа може бути визнано суб'єктом полової волі, тобто з якого моменту його можна визнавати дорослим.
Більшість вчених-юристів думають, що процес полового розвитку вважається кінченим з досягненням 18-літнього віку, і тому під насильницькими діями сексуального характеру, зробленими у відношенні свідомо неповнолітнього (неповнолітньої), розуміється здійснення мужолозтва, лесбіянства або інших сексуальних дій відносно осіб у віці від 14 до 18 років.
Багато авторів уважають, що в складі насильницьких дій сексуального характеру неповноліття потерпілої особи варто розуміти як недосягнення їм шлюбного віку. І дійсно, як бути з особами, шлюбний вік яких при наявності поважних причин за рішенням компетентних органів був знижений з 18 до 16 років і чому в ст. 153 ККУ, що передбачає кримінальну відповідальність за здійснення сексуальних дій, таких як полові зносини, мужолозтво й лесбіянство, відносно особи, що не достигли 14 років, вік потерпілого (потерпілої) також знижений, але вже з 18 до 14 років? Виходить, що в такий спосіб процес полового розвитку відповідної особи закінчується при досягненні їм винятково для нього зниженого шлюбного віку або при його добровільному вступі в полові відносини по досягненню 14 років, у той час як по логіці речей у випадку наступного здійснення з ним насильницьких дій сексуального характеру предметом злочину буде виступати знов-таки полова недоторканність і нормальний половий розвиток неповнолітнього, а не полова воля й у випадку його психічної безпорадності - полова недоторканність дорослої особи. На нашу думку, під повнолітнім варто розуміти досягнення особою 18-літнього віку.
При розслідуванні справ про здійснення мужолозтва, лесбіянства й інших дій сексуального характеру у відношенні неповнолітніх важливе значення має встановлення суб'єктивної сторони злочину: відношення ґвалтівника до факту здійснення насильницьких сексуальних дій саме з неповнолітнім (неповнолітньої).
Неповноліття потерпілої особи може бути вменено у відповідальність ґвалтівникові як кваліфікуюча обставина тільки тоді, коли встановлена, що він наперед знав або допускав, що робить полові зносини або іншу сексуальну дію з неповнолітньою особою.
2 лютого 2005 р. в 23 години на м. Суми гр-ки В. і Г., 1990 р. народження, зупинили автомашину «Тойота» і попросили К. й А. підвезти їх до друга. Говорячи про свій вік, дівчини заявили, що їм по 18 років. Молоді люди погодилися, катали їх по місту, а потім, попередньо купивши спиртного, привезли дівчат у будинок, де перебував П., знайомий К. Компанія повечеряла. У ході вечері вживалися спиртні напої. Після вечері К. запропонував В. вступити з ним у половий зв'язок, на що та відповіла відмовою. К. став бити В. по особі й, переборовши в такий спосіб опір В., насильно задовольнив полову пристрасть неприродним способом. Суд, вислухавши пояснення підсудного, що потерпіла, свідків і дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про доведеність провини К., визнавши при цьому, що К. не може відповідати за насильницьке задоволення полової пристрасті неприродним способом стосовно неповнолітнього, тому що В. при знайомстві заявила про те, що їй 18 років і вона вчиться в медичному інституті. Крім того, по фізичному розвитку й зовнішньому вигляді В. виглядає дорослою дівчиною.
По вироку Сумського районного суду К. визнаний винним по ч. 1 ст. 153 ККУ.
Отже, при оцінці відносини суб'єкта до віку потерпілого (потерпілої) слідчі органи й суд повинні враховувати його показання й ретельно перевіряти їхня відповідність конкретним обставинам справи. При цьому необхідно приймати в увагу фізичні дані потерпілого (потерпілої), його (її) попереднє поводження й взаємини з обвинувачуваним, обстановку, у якій відбулося знайомство, інформацію, отриману суб'єктом перед здійсненням насильницької сексуальної дії від самої жертви, і інші дані, які могли дозволити йому точно визначити її вік. Якщо ж у процесі розгляду справи буде встановлено, що він сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілого (потерпілої), по обставинах справи не могла його визначити, то дана кваліфікуюча ознака не можна поставити йому в провину.
У тих випадках, коли мало місце здійснення насильницьких дій сексуального характеру з неповнолітньою особою, наступні сексуальні дії, зроблені з його згоди, не виключають відповідальності суб'єкта за первісні насильницькі дії із цим неповнолітнім (неповнолітньої).
Особливо кваліфікуючі ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом
Ці ознаки по своїй суті є найбільше суспільно небезпечними, які передбачені ч. 3 ст. 153 ККУ. До них ставляться: а) здійснення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом стосовно малолітнього (малолітньої); б) нанесення особливо тяжких наслідків.
Здійснення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом стосовно малолітнього (малолітньої)
У цей час особливо кваліфікуючою ознакою, передбаченою ч. 3 ст. 153 ККУ, є насильницьке задоволення полової пристрасті неприродним способом з особою, недостигшим 14-літнього віку.
При розслідуванні справ про насильницькі дії сексуального характеру потерпілого (потерпілої), що не достигли (їй) 14-літнього віку, значення має встановлення суб'єктивної сторони злочину: відносини суб'єкта до факту здійснення насильницьких дій саме з особою, що не досягла 14 років. Усвідомлення їм зазначеного факту характеризується тими ж критеріями, що й при здійсненні насильницьких сексуальних дій з неповнолітнім (повнолітньої). Так, недосягнення потерпілої (потерпілого 14-літнього віку також може бути вменено у відповідальність суб'єктові як особливо кваліфікуюча обставина тільки тоді, коли встановлена, що він знав або допускав, що робить насильницькі сексуальні дії з малолітнім (малолітньої).
Верховним судом Республіки Башкортостан Узянбаев засуджений по ч. 3 ст. 117 КК РСФСР. Він визнаний винним у тім, що 11 вересня 1993 р. у нетверезому стані зґвалтував у перекрученій формі А., 1979 року народження.
У судовому засіданні Узянбаев винним себе визнав частково й показав, що зробив тільки розпусні дії й про вік А. не знав і думав, що їй 15-16 років.
У касаційній скарзі законний представник - мати потерпілої вказала, що в момент зґвалтування А. не було ще 14 років, про вік дочки вона говорила Узянбаеву, тому, як вона вважає, суд необґрунтовано кваліфікував дії Узянбаева по ч. 3 ст. 117 замість ч. 4 ст. 117 КК РСФСР.
Судова колегія по кримінальних справах Верховного Суду РФ 7 квітня 1994 р. вирок скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд по наступних підставах.
За змістом закону кримінальна відповідальність за зґвалтування малолітньої наступає за умови, якщо винний знав або допускав, що робить підлоговий акт із малолітньої.
Як установлено вироком суду, на момент зґвалтування потерпіла А. не досягла 14 років, тобто була малолітньої.
Кваліфікуючи дії Узянбаева по ч. 3 ст. 117 КК РСФСР як зґвалтування неповнолітньої, суд виходив із зовнішнього вигляду потерпілої, а також показань винного й свідка Файзуллина про те, що, на їхню думку, А. років 15-16. Тим часом в описовій частині вироку суд, викладаючи характер злочинного діяння, указав, що потерпіла А. плакала, просила Узянбаева її не торкати, говорила, що їй усього 13 років. Як видно з показань потерпілої, А., говорила Узянбаеву про те, що вона учениця, що їй усього 13 років.