Міністерство освіти і науки України
Донецька державна академія управління
Кафедра правознавства
Курсова робота
з дисципліни: «Господарське право »
на тему:
«Національна депозитарна система України»
виконала: студентка 4 курсу
групи П-03-1
перевірила: к.ю.н., доцент
Мізіліна Л.Ю.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретико-правові засади становлення національної депозитарної системи
1.1 Національна депозитарна система, структура та учасники
1.2 Види депозитарної діяльності, загальна характеристика
1.3 Сучасний стан законодавства, що регламентує діяльність Національної депозитарної системи
Розділ 2. Правове регулювання діяльності реєстраторів власників іменних цінних паперів
2.1 Ліцензування професійної діяльності реєстратора власників іменних цінних паперів
2.2 Порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів
2.3 Особливості правового регулювання діяльності банка як реєстратора власників іменних цінних паперів
2.4 Особливості правового регулювання поєднання діяльності реєстратора власників іменних цінних паперів з іншими видами професійної діяльності на фондовому ринку
Розділ 3. Перспективи удосконалення законодавчого забезпечення д яльності реєстраторів власників іменних цінних паперів
3.1 Юридична відповідальність за правопорушення у сфері ведення реєстрів власників іменних цінних паперів
3.2 Правові питання контролю ДКЦПФР за діяльністю реєстраторів власників іменних цінних паперів
3.3 Перспективне законодавство про депозитарну діяльність: переваги та недоліки
Висновки
Список використанної літератури
Важливим сегментом інфраструктури ринку цінних паперів є депозитарна система, яка, у свою чергу, служить складовою системи гарантування прав власників фондових активів. Прямі й непрямі учасники депозитарної системи України знаходяться в процесі постійного розвитку, при цьому відповідне нормативно-правове забезпечення залишається недостатньо регламентованим і потребує суттєвого вдосконалення.
Формування ефективної депозитарної системи є необхідною умовою забезпечення всього комплексу законних прав та інтересів інвесторів, а також є засобом стимулювання накопичень і трансформації заощаджень в інвестиції. Більшість операцій на вітчизняному фондовому ринку укладається поза організованої торгівлі; значну частину від обсягів операцій на ринку цінних паперів складають операції перерозподілу, а не інвестування капіталу. При цьому сучасний стан розвитку депозитарних технологій в Україні не дозволяє забезпечити повний правовий статус реєстрів депозитарного обслуговування і задовольнити їх потреби повною мірою. Це знижує довіру потенційних та діючих інвесторів до вітчизняного фондового ринку і призводить до зменшення обсягів коштів, інвестованих в економіку.
Теоретичні та практичні аспекти проблем правового статусу реєстрів депозитарної системи представлені численними працями вчених-дослідників.
Серед них вітчизняні вчені: О. Барановський, С. Бірюк, С. Богачов, М. Бурмака, С. Глущенко, А. Головка, В. Корнєєв, О. Мозговий, С. Москвін, О. Поважний, Г. Терещенко, А. Федоренко, С. Хоружий і закордонні - А. Агеєв, М. Алексєєв, Г. Аксьонова, В. Булатов, Б. Вільямс, А. Кілячков, А. Козлов, К. Лисак, Ф. Лоренс, Ф. Матзенберг, Я. Міркін, А. Рубенчик, Б. Рубцов, А. Семенкова, Ю. Сізов, Л. Чалдаева, Б. Черкаський.
Разом з тим вагомим науковим внеском економістів в питання становлення депозитарних інститутів і впровадження депозитарних послуг на ринку цінних паперів, у вітчизняних економічних дослідженнях не знайшли належного висвітлення проблеми повного забезпечення правового статусу реєстраторів Національну депозитарну систему України, а саме ролі інституту відповідальності, запобігання корупційних і фінансових відносин і т.д.
Недостатність розробки цих проблем пояснюється причинами інституційного та дослідницького характеру, - коли інфраструктура фондового ринку розвивається разом з потребами його учасників і виникає необхідність поглиблення теоретико-методологічного обґрунтування практичних напрацювань.
Таким чином, важливість дослідження проблематики депозитарного обслуговування учасників вітчизняного фондового ринку, теоретична і практична значущість розробки питань впровадження правового регулювання діяльності реєстратора як учасника Національної депозітарної системи, недостатнє їх висвітлення в економічній літературі зумовили актуальність теми диплома.
Мета роботи: дослідити правовий статус реєстратора як учасника Національної депозитарної системи.
Предмет дослідження - механізм правового регулювання діяльності реєстратора як учасника Національної депозитарної системи.
Розділ 1. Теоретико-правові засади становлення національної депозитарної системи
1.1 Національна депозитарна система, структура та учасники
Розвиток інформаційних технологій, поява "електронних цінних паперів" та інтернаціоналізація фінансових ринків, що супроводжувалася реформуванням національних фондових ринків і пристосуванням їх до глобальних систем ціноутворення та обігу цінних паперів, зумовили у 80-90 роках XX століття розвиток депозитарної діяльності, основу якої становить надання послуг з реєстрації (підтвердження) прав власності на цінні папери та прав за цінними паперами, обліку корпоративних та інших прав інвесторів, обслуговування укладення та виконання договорів щодо цінних паперів, забезпечення розрахунків за поточними, ф'ючерсними та опціонними договорами щодо цінних паперів.
Світовий досвід свідчить, що використання новітніх інформаційних технологій та сучасних фінансових інструментів для забезпечення функціонування фондового ринку неможливе без налагодження взаємодії системо утворювального комплексу взаємопов'язаних інститутів інфраструктури ринків капіталу, яким виступає депозитарна система.
Правові засади функціонування Національної депозитарної системи визначено Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні[1]. Склад, структуру та порядок функціонування Національної депозитарної системи визначено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".[2]
Структура Національної депозитарної системи дворівнева.
Нижній рівень складають зберігачі, що ведуть рахунки у цінних паперах власників цінних паперів, та реєстратори, які відповідно до договорів з емітентом цінних паперів ведуть особові рахунки власників іменних цінних паперів. Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної. У разі одержання відповідного дозволу депозитарії та зберігачі можуть вести реєстри власників іменних цінних паперів. Емітенти, кількість акціонерів у яких менша, ніж встановлена Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, можуть вести реєстр самостійно.
Верхній рівень складають Національний депозитарій і депозитарії, які ведуть рахунки для зберігачів та за наявності ліцензії здійснюють кліринг і розрахунки за договорами щодо цінних паперів.
Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі провадження депозитарної діяльності, відповідно до Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" покладено на Національний банк. Прямими учасниками Національної депозитарної системи законодавством визначені депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів, кількість яких на кінець 2003 року становила - Національний депозитарій, депозитарій Національного банку, один недержавний депозитарій, 122 зберігачі, що обслуговують 16,7 млн. власників іменних цінних паперів, та 364 реєстратори, які на підставі відповідних ліцензій ведуть реєстри 18,4 тис. емітентів цінних паперів. Крім того, на кінець 2003 року дозволи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на самостійне ведення реєстрів власників цінних паперів мали 736 акціонерних товариств. У 2003 році в системі обслуговувалися корпоративні права понад 16 млн. інвесторів. При цьому близько 90 відсотків цінних паперів випущено у документарній формі. Ідентифікація їх здійснюється відповідно до міжнародного стандарту ISO 6166 (загальноприйняті міжнародні коди, присвоєні всім випущеним державним цінним паперам та близько 40 відсоткам корпоративних цінних паперів).[3]
Опосередкованими учасниками Національної депозитарної системи є організатори торгівлі цінними паперами - фондові біржі та торговельно-інформаційні системи (на кінець 2003 року їх було 10), а також 871 торговець цінними паперами, 128 банків та 34263 суб'єкти господарювання, які є емітентами цінних паперів.
Важливим елементом є розрахунково-клірингова діяльність, що повинна провадитися депозитаріями, але саме вона є найменш розвинутою в Україні. Більшість договорів на організованих ринках виконуються не в режимі "поставка проти платежу". Не повною мірою застосовується також механізм централізованого клірингу для виконання договорів щодо цінних паперів. До цього часу не реалізуються на практиці рекомендації "Групи 30" і Міжнародної асоціації з питань обслуговування цінних паперів. Національне законодавство, яке регулює проведення розрахунків за операціями з цінними паперами, потребує гармонізації із законодавством ЄС.
Прямі учасники Національної депозитарної системи обслуговують окремі сегменти ринку капіталу та провадять свою діяльність децентралізовано (зберігачі та депозитарії, з одного боку, та реєстратори власників іменних цінних паперів, з іншого). Це свідчить, що процес становлення системи невиправдано затягнувся і потребує прискорення.