Виникнення негативних обставин – дисимуляцій першого різновиду (протиріччя, прогалини і недоречності в показах допитуваних осіб) обумовлюється, в окремих випадках, також суб’єктивними намірами допитуваних осіб приховати справжні обставини розслідування події з метою: ухилитись від відповідальності і відшкодування спричиненої шкоди; пом’якшити відповідальність, зберегти набуте злочинним шляхом майно чи інші блага, права, привілеї; також вплинути на них з боку інших зацікавлених осіб.
Механізм утворення таких негативних обставин, так як і інших різновидів негативних обставин, що мають психологічну природу. Носить ситуаційно-супутній чи побічний характер зв’язку з механізмом вчинення злочинних діянь [37, с.60].
Процес формування показів (слідів пам’яті) відбувається в опосередкованому механізмом людської психіки зв’язку з реальними подіями на рівні мислення і свідомості, і обумовлюється властивостями джерела (людини) [12, с.54]. Такий самий характер зв’язку з розслідуваною подією носить і процес формування завідомо неправдивих показань, але останній є в структурному відношенні набагато складнішим, оскільки передбачає специфічну послідовність певних дій. Послідовність дій (стадій) по формуванню завідомо неправдивих показань, включає:
1) сприйняття справжньої події чи окремих епізодів;
2) запам’ятовування і опрацювання сприйнятої інформації про подію тощо;
3) усвідомлення мети повідомлення неправдивих показів і їх наслідків;
4) перероблення сприйнятої інформації і створення мисленої моделі майбутнього лжесвідчення;
5) утримання в пам’яті моделі неправдивих показань, побудова моделі процесу їх повідомлення на допиті;
6) відтворення неправдивих показань на допиті чи в процесі інших видів вербально-комунікативних дій.
Як видається з наведеного переліку формування змісту показань, які міститимуть ознаки негативних обставин – дисимуляцій у вигляді протиріч, прогалин, недоречностей у цих показаннях може відбуватись на різних стадіях, а їх безпосередній прояв – тільки на останній. Разом з тим, не виключається можливість утворення таких і, безпосередньо, під час відтворення неправдивих показань на допиті чи інших слідчих дій, що може обумовлюватись особливостями характеру допитуваної особи, змістом перебігу слідчої дії чи предметом допиту (змістом з’ясовуваного питання) [43, с.74].
У слідчій практиці мав місце такий випадок. Завідувач одного з магазинів зник з великою сумою грошей, яку він самостійно здавав в касу. Через п’ять днів “потерпілий” був знайдений в лісі лісниками, які почули його крики. Прибувши в прокуратуру, завмаг заявив, що на нього було вчинено напад. Двоє невідомих відібрали в нього гроші, потім відвезли до лісу, де прив’язали до дерева і залишили. При допиті заявника було встановлено ряд істотних протиріч. По-перше в роті “потерпілого”, з його ж слів, була палиця, а обличчя обв’язане шматком тканини. Отже, голосно кричати він не міг. Лісники ж почули його крик на відстані близько двох кілометрів. По-друге, температура повітря в той період була -3 - -9 С, тому завмаг, пробувши у лісі без взуття і теплого одягу близько п’яти діб, повинен був загинути від переохолодження. По-третє, після того як його розв’язали, він без сторонньої допомоги дійшов до найближчого населеного пункту, розташованого на відстані семи кілометрів від місця події, що зробити неможливо за таких обставин (згодом судово-медичний експерт підтвердив неможливість такої активності “потерпілого”). Слід зауважити, що після, немовби, п’ятидобового голодування завмаг безболісно з’їв 700 г чорного хліба і випив 1л молока. Насправді ж вживання такої кількості їжі повинно було б викликати тяжкі наслідки. За висновком судмедексперта, у “потерпілого” повинно було відбутись рефлекторне скорочення ротового м’язу, що привело б до стиснення щелеп, і палиця, яка знаходилась у його роті, зламалася або пошкодила зуби. Насправді цього не відбулося. Після перебування протягом п’яти діб з відкритим ротом у “потерпілого” неминуче повинно було відбутись різке пересихання дихальних шляхів. Але цих ознак медичним освідуванням не виявлено. Зрештою, цілих п’ять діб завмаг не міг справляти природні потреби, тим більше, що, з його слів, він знаходився без свідомості, під час якої, як правило, настає мимовільне сечовипускання і дефекація. Цього ж не було. Аналіз всіх цих різних за характером негативних обставин дозволив встановити дійсну картину події, а саме її навмисне інсценування з метою приховування розтрати [40, с.87].
З наведеного прикладу, окрім іншого, стає зрозумілим, що, намагаючись в показаннях відтворити якомога точніше обстановку, особа, яка інсценувала подію, звертає увагу, головним чином на її зовнішній бік, випускаючи з поля зору незначні, на її погляд, обставини. Аналізуючи останні, вони виступають як негативні, оскільки суперечать і не узгоджуються з розслідуваною (в даному випадку інсценованою) подією. З цього приводу Т.В.Церетелі зробила висновок: “… об’єм результатів діянь людини набагато ширший за результат, який міститься в меті, яку перед собою ставить особа. Остання, вчиняючи цілеспрямований поступок, намагається змінити об’єкт зовнішнього світу. Ця зміна в об’єкті й виступає метою його вольової діяльності. Однак така діяльність може викликати ряд таких побічних наслідків, які не мають прямого відношення до поставленої мети, або ж навіть є небажаними для цієї особи. Зрештою. Поступок людини може призвести і до таких побічних наслідків, які взагалі не передбачались суб’єктом.”[60, с.89].
Негативні обставини – дисимуляції, у вигляді протиріч, прогалин і недоречностей в показаннях допитуваних осіб можуть реалізуватись у формі завідомо неправдивих показаннях, а також у формі самообмови, а також неправдивого алібі
Інші види негативних обставин особистісного характеру, наприклад, немотивовані поступки, різні прояви некерованих реакцій організму, що відображають емоційну напругу, розгубленість та інші некеровані волею внутрішні стани, обумовлюються психологічними процесами як супутніми реакціями особи на конкретну ситуацію, за якої відбуваються певні дії, та сприймаються або відтворюються обставини злочинної події з приховування слідів злочину чи інших формах протидії розслідуванню: при дачі показань на допиті і т.п [11, с.76]. Поведінка – це соціально-значуща система дій людини. Передумовою поведінки людини, джерелом її діяльності є потреба. Остання, з нейрофізіологічної точки зору, являє собою утворення домінанти (стійкого збудження певних механізмів головного мозку), які пов’язані з регулюванням актів поведінки. Аналізована потреба викликає певний стан – мотивацію. Мотив – це довід на користь вибраної, усвідомленої події. Слово “мотив” в перекладі з латинської мови означає “спонукання“. Однак не всяке спонукання є мотивом. Мотив – усвідомлене спонукання на досягнення конкретної мети, це необхідний елемент свідомої, вольової та навмисної дії. Багато актів поведінки є імпульсивними (імпульсивний – поривчастий, той, що діє під впливом першої спонуки) реакціями непов’язаними з усвідомленням мети, вони однозначно обумовлені у конкретного індивіда зовнішнім ситуаційним впливом. Вони не опосередковані передбаченням своїх наслідків і не мають усвідомлених мотивів [31, с.76].
Наведемо приклад. Під час проведення додаткового огляду місця згвалтування (подія мала місце в травматологічному відділенні 1120 ОГВ м.Львова: військовослужбовець Власов, знаходячись на лікуванні в госпіталі, за словами чергової медсестри, вночі зґвалтував її ), черговий лікар-травматолог, який здійснював ранковий огляд хворих, повідомив слідчому, що хворий Баб’як, якому робили операцію на руці, підозріло поводиться: збентежений, на обличчі з’явились почервоніння шкіри, піт на чолі, розгубленість і т.і. закінчивши огляд місця події, слідчий допитав Баб’яка як свідка. Зовнішній вигляд та поведінка допитаного була така, як це описав лікар. Чим така ситуація могла бути обумовлена, було загадкою. Стосовно згвалтування свідок нічого пояснити не міг і ніяких доказів його причетності до цієї події у слідчого не було і не могло бути, оскільки ні Власов, ні потерпіла жодних стосунків з ним не мали. Тим не менше, така немотивована поведінка Баб’яка змусила слідчого зібрати і вивчити характеризуючи його особу дані. Виявилось, що Баб’як – військовослужбовець, будівельник, до призову в армію вчинив замах на згвалтування. За підставами, передбаченими ч.1 ст.50 КК України, він був звільнений від кримінальної відповідальності, а справу було закрито [45, ст.67].
Ситуаційні причини: вчинено злочин, проводять слідчі дії – обумовили появу у свідка, в минулому підозрюваного у злочині, некерованих реакцій організму – негативних обставин.
Можливості виявлення та особливості використання негативних обставин при розслідування конкретних злочинів завжди залежать від їх виду і джерела, а також від характеру зв’язку цього джерела з механізмом злочину і супутнім ситуаційним чи побічним процесом відображення, в результаті якого вони виникли. На відміну від джерел доказів, які безпосередньо встановлюють конкретні обставини злочинної події або вину в ній певної особи, як свідчать наведені приклади, безпосередньо не пов’язані з механізмом вчинення злочину. Тому, як прямі джерела доказів в процесі доказування не можуть використовуватись. За своєю природою негативні обставини є джерелами прямих доказів лише для певного побічно-ситуаційного процесу супутнього вчиненню злочину, викликаного окремими актами поведінки його учасників при підготовці злочину, під час його вчинення, а також після нього, наприклад, здебільшого, в результаті інсценування [43, с.87].