Саме з такою ситуацією зіткнулася нині Україна. З одного боку – масова втеча капіталів у зв'язку з процесами на глобальному фінансовому ринку, а з іншої – різке зменшення зовнішнього припливу валюти, що в сукупності поставило вітчизняну фінансову систему на грань дефолта. Отже, в сучасних фінансово-економічних бідах країни винна авантюрна і безвідповідальна економічна політика, що проводилася в останні чотири роки.
А світова економічна криза лише зіграла роль детонатора. Але в той же час він виявився своєрідним дарунком для «помаранчевих», надавши їм можливість списати на нього їх власні помилки або ж наслідки явно антидержавних рішень, що підривають економіку країни.
Втім, Україна не самотня в своїх теперішніх проблемах: доларова петля затягнулася довкола багатьох країн, уряди яких ради віртуальних цінностей глобалізації нехтували елементарним здоровим глуздом в економіці. Хто скільки заплатить за минулу можливість витрачати більше запрацьованого, ми побачимо вже скоро: по прогнозах аналітиків, в багатьох країнах світу, у тому числі і східноєвропейських, дефолти вибухнуть вже найближчими місяцями.
У нас об'єктивні економічні проблеми посилюються черговою політичною склокою з тих, що стали вже звичними за чотири роки. Схоже, в останні місяці основним каталізатором розвитку кризисних процесів служить якраз політичний чинник. Принаймні, якщо проаналізувати алогічні дії Нацбанку у вересні-жовтні, які фактично і стали причиною валютної паніки в країні, на розум приходить саме чинник політичної доцільності.
Отже, у вересні НБУ зіткнувся з різким збільшенням попиту на валюту на міжбанківському валютному ринку. Багато аналітиків прогнозували це давно: дане явище обумовлене цілим рядом причин, у тому числі відпливом іноземного капіталу з українського ринку, а також закупівлею валюти.Зокрема, аналізуючи можливі сценарії розгортання кризи в Україні, ще в серпні відзначали, що до кінця цього року «НБУ може зіткнутися з «азіатським дежавю» – масовими заявками від нерезидентів, а також українських банків і компаній на продаж гривні і покупку валюти, що викличе необхідність валютних інтервенцій з резервів Нацбанку і падіння курсу гривні».Але при цьому передбачалося, що всі суб'єкти ринку поводяться раціонально. Раціональність в політиці НБУ полягає в тому, що нацрегулятор повинен був докладати зусилля по захисту фінансової системи, максимально довго утримуючи курс гривні за допомогою валютних інтервенцій, тоді як уряд знаходив би дороги виходу з кризи.
Але вітчизняний Нацбанк повівся інакше: практично відмовився від валютних інтервенцій і підтримки курсу гривні, епізодично виходячи на ринок з мізерною валютною пропозицією (загальний об'єм валютних інтервенцій НБУ на міжбанківському ринку у вересні склав лише 150,3 млн. дол.).Як причини такої поведінки керівництво НБУ називало небажання субсидувати валютних спекулянтів, що виходять з вітчизняного ринку, а також стимулювати приплив імпортних товарів, витрачаючи золотовалютні резерви (ЗВР).
Практична реалізація цих благородних спонук Нацбанку через відмову від валютних інтервенцій передбачено привела до паніки на фінансовому ринку, масовому вилученню українцями грошей з банківської системи і різкому збільшенню попиту на валюту. Адже різке падіння курсу гривні породжує наростаючі, як сніговий ком, проблеми в банківській системі: з підвищенням курсу долара збільшується доля проблемних валютних кредитів, а вкладники банків квапляться забрати свої депозити.Це спричиняє за собою труднощі з ліквідністю в банків, яким доводиться звертатися за допомогою до НБУ.
Гроші, зняті з банківських депозитів, населення намагається конвертувати у валюту, що ще більше підсилює тиск на курс гривні. До гри підключаються і експортери, які починають притримувати валютну виручку, розраховуючи на подальше зростання курсу валюти, унаслідок чого ситуація на міжбанківському валютному ринку продовжує погіршуватися.
У результаті Нацбанк був вимушений робити «героїчні» зусилля по порятунку національної фінансової системи, заборонивши дострокове розірвання депозитних договорів, обмеживши об'єм кредитних операцій банків і жорстко контролюючи продаж ними готівкової валюти. Також НБУ для гасіння валютної паніки все ж довелося вийти з адекватними валютними інтервенціями, а українська влада звернулася до МВФ за здобуттям валютного кредиту.Але паніка на міжбанківському валютному ринку в останній тиждень жовтня все ж «загнала» курс долара на відмітку вище 7 грн., а Нацбанк за результатами жовтня витратив на валютні інтервенції 4,1 млрд. дол. США зі своїх ЗВР.
Хто-хто, а фінансисти Нацбанку краще за інших повинні розуміти, що будь-яку паніку легко погасити у зародку, чим боротися з ринковою стихією, що розгулялася, а вже тим більше з повномасштабними наслідками такого «розгулу». Стоїло Нацбанку у вересні витратити на валютні інтервенції лише третину суми оних в жовтні – і ситуація на українському фінансовому ринку розвивалася б на порядок спокійніше.Тому раціонального пояснення вересневим вирішенням НБУ немає. Адже відмовившись від адекватних валютних інтервенцій на міжбанківському валютному ринку у вересні і початку жовтня, наш національний регулювальник, всупереч одній з головних своїх завдань – підтримці стійкості фінансової системи країни, власноручно влаштував паніку на валютному ринку, що фактично стала причиною екстремального зростання попиту на валюту і панічного вилучення вкладів з банківської системи.
Невже керівництво Нацбанку, знаючи реальну картину стану справ в економіці України, скептично оцінює її подальші перспективи і тому відмовилося від захисту національної валюти? Мовляв, гривні все одно вже нічим не допоможеш, так навіщо даремно витрачати валюту… Така версія в світлі функцій національного регулювальника представляється абсолютно неймовірною. Кваліфікація і досвід керівництва НБУ також не дають підстав засумніватися в його компетентності.Тому єдиним виразним поясненням події є політичний чинник.
Історія національних банкротств багатьох країн говорить про те, що МВФ грає ключову роль в системі фінансово-економічного поневолення держав транснаціональною фінансовою олігархією. МВФ заставляє уряд країни приймати певну програму фінансово-економічних заходів в обмін на відкриття кредитної лінії.Пропонований фондом набір «рятівних» засобів, як правило, один і той же: урізування державних і соціальних витрат, масова приватизація, жорстка монетарна політика і введення вільного обмінного курсу національної валюти, відмова держави від протекціонізму і відміна державних субсидій.
Фактичним наслідком прийняття «стабілізаційного» пакету МВФ стають девальвація національної валюти, знищення соціальної інфраструктури, різке падіння доходів населення, параліч промисловості і величезний зовнішній борг держави. Але головний результат діяльності фонду – перерозподіл національної власності на користь транснаціональних корпорацій (ТНК) і повне політичне підпорядкування країни-банкрота, яке стає можливим зважаючи на величезний кредитний вантаж зовнішніх боргів.
Перед підписанням угоди про кредитування, Україні були висунуті попередні вимоги у вигляді відмови від системи встановлення коридору валютного курсу, а надалі меморандумом був передбачений перехід до гнучкого обмінного курсу. Нацбанк не барившись приступив до виконання умов МВФ – і з 28 листопада обмінний курс гривні до долара США встановлюється за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку.Втім, навіть якщо здорові сили в керівництві НБУ візьмуть верх і національного регулювальника спробує вийти з адекватними валютними інтервенціями, в умовах МВФ передбачена відповідна страховка. Йдеться про умови другого і подальших траншей кредиту МВФ, що жорстко обмежують можливість використання засобів з українських ЗВР. Таким чином, в разі виконання даних умов кредиту «Stand by» долю гривні можна вважати вирішеною – її чекає потужна девальвація.Падіння курсу національної грошової одиниці спричинить катастрофічне збільшення долі проблемних валютних кредитів в банківських активах, що стане смертним вироком для багатьох вітчизняних банків.
Тепер гривня абсолютно беззахисна перед мінливостями долі. Перша ж атака валютних спекулянтів, політичний скандал або просто панічні настрої валютних трейдерів можуть катастрофічно опустити курс української національної грошової одиниці. А враховуючи останні тенденції в поведінці Нацбанку, наївно було б чекати від нього активних дій із захисту гривні.
Банкротства банків у свою чергу паралізують національну економіку, виникне криза неплатежів зі всіма витікаючими наслідками. Втім, Нацбанк натякає на боротьбу з падінням курсу гривні шляхом вилучення частини грошової маси з ринку. Така політика знаходиться в руслі умов кредиту МВФ – посилювання НБУ вимог, що пред'являються, до банків по формуванню їх резервів і по рефінансуванню (зокрема, заборона на беззалогове рефінансування і рефінансування під заставу акцій банків).Але спроби дії на валютний ринок через маніпулювання монетарними агрегатами спричинять подальше погіршення умов кредитування промислових підприємств, точніше – практично повне припинення такого кредитування. Фактично це спроба створити вітчизняній економіці режим «грошового голодування».
А в контексті останніх вимог МВФ по посилюванню фіскальної політики (по збільшенню податкового навантаження на підприємства і громадян) це приведе до вимивання оборотних коштів підприємств, збільшення собівартості продукції, черговій кризі неплатежів і як наслідок – до хвилі банкротств підприємств.
Девальвація гривні, а також банківська і промислова кризи приведуть до масового безробіття і катастрофічного знецінення всіх вітчизняних активів. Після цього у західних «інвесторів» з'явиться можливість за невелику частину від реальної вартості придбати будь-яку власність в Україні.