Радянський період розвитку патентної діяльності відкриває «Положення про винаходи», підписане головою Раднаркому РРСФР В. Леніним 30 червня 1918 року. Положення відміняло всі царські привілеї і запроваджувало єдину форму охорони винаходів та вдосконалень – авторське свідоцтво, а винаходи оголошувалися власністю держави, за винахідником залишалося право на авторство.
30 червня 1919 року Декретом «Положення про винаходи» в СРСР була встановлена охорона винаходів на нових принципах організації праці: передача і закріплення за державою права використання винаходу в середині держави, патентування його за кордоном, передача іншим державам і підприємствам. Винахідливою справою в державі починає займатись створений в 1918 році Комітет по справах винаходів та вдосконалення. В радянські часи свідчення про винаходи почали опубліковуватись з 1924 року у «Вестнике комитета по делам изобретений» і «Сводах патентов на изобретения, выданые в СССР». В зміненому виді «Вестник...» існує до наших днів під назвою «Изобретения. Заявки и патенты» [1].
Та 1924 року у відповідності до нової економічної політики радянська влада змушена була змінити правила та ввести патент, що наочно підтверджується Постановою ЦВК та РНК СРСР від 12.09.24. «Про введення в дію постанови «Про патенти на винаходи».
1931 року виходить Закон СРСР «Про винаходи та технічні удосконалення», яким знову вводяться авторські свідоцтва.
Правова охорона відкриттів за їх пріоритетом вперше в світі була введена в колишньому СРСР з 1947 р.
В 1955 році організований Комітет по справам винаходів і відкритий, здійснюючий загальне керівництво розвитком винахідництва, раціоналізації і патентної справи в СРСР. Зараз його спадкоємцем являється патентне відомство Росії (Роспатент), яке продовжує репертуар Всесоюзного патентного відомства. Роспатент видає з 1994 року офіційний бюлетень «Изобретения. Заявки и патенты», а також бюлетені «Полезные модели. Промышленные образцы» і «Товарные знаки. Знаки обслуживания. Найменование мест происхождение товаров».
Історичними вже стали такі документи як постанова Президії Верховної Ради України від 02 грудня 1991 року щодо створення в Україні державних структур з питань охорони промислової власності та постанови Кабінету Міністрів України про створення Державного патентного відомства України (ДПВУ) та Державного агентства України з авторських та суміжних прав (ДАУАСП). 25 грудня 1992 року в урочистій обстановці винахідникам вручено перші десять патентів України.
У 1992 році створено державне патентне відомство — Держпатент України. З 1993 року виходить офіційне видання цього національного відомства — бюлетень «Промислова власність. Винаходи. Промислові зразки. Знаки обслуговування. Сорти рослин». Він містить офіційне повідомлення і нормативні акти, свідчення про видачу патентів і свідоцтв виноходів, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування.
Міжнародне співробітництво в цій області базується на основних положеннях Паризької конвенції про охорону промислової власності, здійснюється в рамках Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), Міжнародного центру патентної документації та інших аналогічних організацій. Існує також ряд регіональних угод в області охорони промислової власності (Європейське патентне відомство та ін.). Основним джерелом інформації про винаходи в закордонних являється реферативний збірник «Изобретения стран мира», який містить інформацію про винаходи, включених в мінімум патентної документації згідно Договору про патентну кооперацію. Україна є членом ВОІВ з 1970 року.
Закон встановлює повноваження, права та обов'язки Державного департаменту інтелектуальної власності (далі — Департамент) у сфері охорони прав на винаходи (корисні моделі). Регулює права іноземних громадян, та осіб без громадянства.
Закон розглядає умови надання правової охорони об'єктів промислової власності. Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Департаменту. Строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років від дати подання заявки до Установи. Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років. За подання клопотання сплачується збір.
Детально описує правила та порядок оформлення документації, необхідної для отримання охоронного документу. Заявка на видачу патенту має обов'язково бути складена українською мовою, і повинна містити: заяву про видачу патента, опис винаходу, формулу винаходу, креснлення, реферат, документ про сплату мита.Закон захищає права суб'єктів патентної діяльності, тобто винахідників, роботодавців, правонаступників і перших заявників. Описує порядок проведення експертиз заявок на винаходи. Експертиза заявки має статус науково-технічноїекспертизи,складається з попередньої експертизи, формальної експертизита,зазаявкою стосовно патенту на винахід (секретний винахід), кваліфікаційної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі Департаментом.
Закон передбачає захист прав на винаходи і вирішення спорів щодо авторства на винахід, порушення прав власника патенту, право попереднього користування, компенсації у судовому порядку[2].
Закон України «Про інноваційну діяльність» [1] (із наступними змінами та доповненнями) — створює сприятливе законодавче поле для реалізації зростання виробництва та конкурентоспроможності товарів вітчизняного виробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.
Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в країні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних. Причому суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять тут інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію інноваційних проектів у нашій країні.
Закон установлює, що основною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку та використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції[3].
Законом визначаються основні принципи державної інноваційної політики.
· Орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
· Визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;
· Формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;
· Створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
· Ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;
· Сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури; інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності; підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.