Необхідно визначити оптимальні, з огляду на досягнення цілей держави, прийоми і засоби правового регулювання, зокрема способи закріплення та форми викладу правових приписів у нормативно-правових актах.
Потрібно зважитися на реальний стан чинного законодавства та законотворчої діяльності. В Україні нині йому властиві такі недоліки:
— надмірна декларативність законів, відсутність чітко відпрацьованого механізму дії їх приписів, внаслідок чого такі закони “обростають” численними підзаконними актами, які нерідко інтерпретують положення законів на догоду відомчим інтересам;
— дублювання одних й тих самих норм у різних законах та інших нормативних актах;
— невиправдана поспішність у підготовці і прийнятті низки законів та інших нормативних актів;
— слабка соціологічна забезпеченість підготовки проектів нормативних актів, відсутність аналізу соціально-економічних та інших наслідків прийняття рішень.
Важливим є відстеження тенденцій у формування нових галузей та інститутів права, встановлюванні необхідності і доцільності існування та виникнення нових галузей, підгалузей та інститутів законодавства, а також комплексних утворень законодавства [23].
Перелік посилань
1. Назаренко Є. Закон у системі нормативніх актів України // Право України. — 1995, № 12. С. 11—18.
2. Заєць А. принцип верховенства права (теоретично-методологічне обгрунтовування) // Вісник академії правових наук України. — 1998, № 1 (12), С. 3—14.
3. Рабінович П. Загальна концепція правової реформи в Україні: до характеристики вихідних засад // Вісник академії правових наук України. — 1998, № 1(12), С. 15—24.
4. Пиголкин А.С. Общая теория права. — М., изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996, С. 165—167.
5. Мицкевис А.В. Правотворческое значение нормативного акта // Советское государство и право. — 1965, № 11, С. 49—57.
6. Самощенко И.С. Некоторые вопросы учения о нормативных актах социалистического государства // Правоведение. — 1969, № 3, С. 27—33.
7. Алексеев С.С. Общая теория права. — М., Юрид. литература, 1982, С 201—205.
8. Лившиц Р.З Теория права. — М., 1994, С. 139—145.
9. Тилле А.А. Время , пространство, закон. — М., 1965, С. 200—220.
10. Тихомиров Ю.А. Закон. Стимулы. Экономика. — М., Юрид. литература, 1989. С. 4—10.
11. Тихомиров Ю.А. Теория закона. — М., Юрид. литература, 1982, С. 50—60.
12. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. — М., Юрид. литература, 1996, С. 10-117.
13. Нерсесянц В.С. Право и закон. — М., Наука, 1983, С. 360—365.
14. Пиголкин А.С. Закон обязателен для всех. — М., 1971, С. 10—12.
15. Семчик В. Юридична сила закону // Вісник академії правових наук України. — 1998, № 4, С. 17—20.
16. Рабінович П. Конституційні принципи верховенства права // Юридичний вісник. — 1997, № 3, С. 66—69.
17. Зивс С.Л. Источники права. — М., Наука, 1981, С. 106—115.
18. Погорілко В. Проблеми розвитку законодавства України // Право України. — 1993, № 7—8, С. 45—47.
19. Лисенков С., Тихомиров О. Закон для законів: коментарії до розробки Закону “Про закони і законодавчу діяльність в Україні” // Віче. — 1995, % 5, С. 44—49.
20. Орзих М. Верховенство права — принцип практической деятельности государства и общества // Юридический вестник. — 1997, № 3, С. 69—71.
21. Рабінович П. Загальна концепція правової реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. — 1998, № 1 (12), С. 15—24
22. Погорілко В. Проблеми розвитку законодавства України // Право України. 1993, № 7—8, С. 3—7.
23. Музиченко П. Держава і право України на сучасному етапі. — К., 1999, С. 615—640.