Східноєропейський університет економіки і менеджменту
Юридичний інститут
Кафедра теорії та історії держави і права
КУРСОВА РОБОТА
з теорії держави і права України
Тема №3 "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ УКРАЇНИ"
Виконав:
студент 1-го курсу, групи ЮР-91
Пащенко Сергій
Перевірив: старший викладач
Мошняга Л.В.
Черкаси 2010 р.
План
Вступ
1. Нормативно-правовий акт, його ознаки
2. Види нормативно-правових актів, їх юридична сила
3. Закон та його ознаки. Види законів
4. Підзаконний нормативно-правовий акт
5. Дія нормативно-правових актів у часі просторі і за колом осіб
6. Систематизація нормативно-правових актів
Висновок
Список використаної літератури
Способом юридичного правоутворення відповідають властиві їм форми відображення юридичних норм: односторонньому волевиявленню органів держави - юридичний нормативний акт, дво - чи багатосторонньому волевиявленню суб’єктів права на паритетних засадах - юридична нормативна умова, санкціонування - правовий звичай, визнанню претендента - судовий прецедент і т. і.
Якщо під джерелом розуміти те, що породжує право чи правові норми, а саме у цьому розумінні звичайно використовується цей термін, то слід зазначити, що для суб’єктів, які встановлюють юридичні норми, і для суб”єктів які їх застосовують джерела права різні. Так, у першому випадку джерелом є юридичний мотив, суспільні відносини, що мають правову природу, тобто ті, що можуть і повинні бути врегульовані правовими нормами, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові умови, загально-0людські цінності, досягнутий рівень правової культури та правосвідомість. Класифікуючи їх можна виділити:
соціально-правові джерела, у тому числі об’єктивні та суб’єктивні (матеріальні та матеріальні) - насамперед:
суспільні відносини, які мають правову природу.
правосвідомість.
юридичні джерела (офіційні та неофіційні) - нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо.
З другого боку, поняття форми права розкриває те, як право, правові норми встановлюються і відображуються зовні. З цієї точки зору форми встановлення права - це засоби (види) юридичного нормовстановлення (правотворчості), тобто юридизація права органами державної влади і управління шляхом делегованого чи санкціонованого нормовстановлення, визнання судового прецеденту і т. і.
Важливість поділу форм встановлення і відображення права ще й у тому, що всі акти нормовстановлення у широкому розумінні містять і відображують норми права. Наприклад, акти визнання судового прецеденту чи санкціонування звичаю не містять юридичних норм, вони лише надають їм обов’язкової юридичної сили. Тому ці акти не породжують право, а лише визнають його - юридизують. Для суб’єкта, який застосовує і реалізує юридизоване право, всі інші джерела не мають значення, оскільки лише офіційно виданий юридичний документ є джерелом його прав і обов’язків за відповідних умов, знову-таки офіційно встановлених (юридичні факти).
Нині в правознавстві домінує точка зору, що основною формою встановлення правових норм є нормативно-правові акти органів держави. Другою за значущістю формою є правові договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі.
Основним джерелом права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя.
Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:
він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов'язки суб'єктів суспільного життя;
дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб'єктів суспільного життя;
дає можливість та створює умови для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права;
дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;
нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, крім того, вони дають можливість для узгодження і впорядкування чинних правових норм.
володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.
Для нормативних правових актів характерні такі ознаки. Вони:
завжди містять норми права (оформлюють встановлення, зміну чи доповнення норм права);
приймаються тільки правотворчими суб'єктами і в межах їх компетенції. Суб'єктами прийняття нормативних актів в Україні є народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, передбачені Конституцією та законами України приймаються з дотриманням певної процедури. Основними стадіями правотворчого процесу є правотворча ініціатива, розробка, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття та введення їх у дію; ухвалюються суб'єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (так, Верховна Рада України, зокрема, приймає закони, Президент України - укази, Кабінет Міністрів України - постанови)
З іншого джерела можна побачити трохи іншу характеристику нормативно-правового акту. Згідно з ним нормативно-правовий акт це - офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми.
Отже, нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права. Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції:
функцію юридичного джерела права
функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.
Ознаки нормативно-правового акта:
1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);
2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;
3) приймається з дотриманням певної процедури;
4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:
а) вид акта (закон, указ, постанова);
б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);
в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);
г) дата ухвалення акта;
ґ) номер акта;
д) дані про посадову особу, яка підписала акт;
5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", газетах "Голос України" та "Юридичний вісник України"; постанови Кабінету Міністрів - у збірниках постанов уряду України та газеті "Урядовий кур'єр"; закони і підзаконні акти - у часопису "Офіційний вісник України").
Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.
Основні структурні елементи нормативно-правового акта:
1. Преамбула - вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.
2. Пункти, статті - містять вихідні одиниці нормативно-правового акта - нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.
Статті можуть поділятися на частини, а пункти - на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю - "ст. ", а частини (абзаци) статей - "ч. ". Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.
3. Глави - є у великих за обсягом нормативно-правових актах.
4. Розділи - об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи - у глави.
5. Частини - найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.
Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:
1) зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;
2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;
3) іноді в одній статті містяться декілька норм права.
У чому полягає відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права)
По-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.
По-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене - адресовано до всіх, а Указ Президента призначити "такого-то" головою обласної адміністрації - це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, - це акт застосування норм права).