Отже, інформація існує там, де існує розходження, розмаїтість. Розходження, розмаїтість - об'єктивна основа інформації.
Та обставина, що інформація як розмаїтість передається від одного об'єкта до іншого в процесі відображення, дозволило установити і нерозривний зв'язок відображення й інформації. Дослідження цього зв'язку привело до більш точного визначення поняття "інформація".
Якщо спочатку запропонована К. Шенноном, формула кількості інформації дозволяла визначити цю кількість, так сказати, "абсолютно", безвідносно до інших систем, то наступна формула, що вимірює кількість інформації, яка міститься в одному об'єкті щодо іншого, тісно зв'язана з поняттям" відображення".
Ідеальне завжди виступає відображенням матеріального. У такий спосіб інформаційний взаємозв'язок двох об'єктів - це не будь-який зв'язок, а лише узята у відбивному аспекті.
Як уже відзначалося, інформація в самому загальному виді характеризується як поняття, що з'єднує найбільш загальні концепції інформації - розмаїтість і відображення. Мова йде тільки про ті розмаїтості, що об'єкт, що відбиває, містить про відбиваний, не про відображення сукупності його властивостей і сторін, а лише про ту сторону відображення, що характеризує його розмаїтість.
Ґрунтуючись на визначенні поняття "інформація", як відбитого розмаїтості, можна зробити класифікацію видів інформації, у залежності від видів (форм) відображення і розмаїтості. Так, у залежності від видів відображення, у самому загальному плані, існує інформація про неживу, живу природу і суспільство. Вищим видом інформації є соціальна інформація. Серед функцій соціальної інформації, що мають важливе значення для визначення об’єкту інформаційних правовідносин можна виділити: просвітительську, рекламну, ідеологічну управлінську, відбивну, комунікативну. Усі вони здійснюються і через засоби масової інформації.
Семантична і прагматична властивості інформації значно більш яскраво виражені в соціальній інформації, що є найбільш складним і вищим видом інформації з усіх відомих.
Для соціальної інформації важливий не тільки кількісний аспект (на що основну увагу звертають математичні теорії інформації), а, насамперед, якісний, такі характеристики інформації, як зміст і цінність. Говорячи про вищезгадані функції інформації (управлінської, відбивної, комунікативної), хотілося б докладніше зупинитися на комунікативній функції. Дана функція становить інтерес, як сполучна ланка між поняттям "інформація" і засобами масової комунікації (інформації). За допомогою інформаційних процесів відбувається спілкування між людьми і їх колективами. Теорія інформації виникла, як теорія зв'язку, передачі повідомлень. Будь-яка система зв'язку складається з наступних п'яти частин: джерела інформації, що створює повідомлення; передавача, що перетворить, що кодує повідомлення, у сигнали, придатні для передачі по каналі зв'язку; самого каналу зв'язку, середовища з'єднуючої приймач і передавач; приймача, що відновлює і сприймає сигнали; чи адресата одержувача інформації.
У соціальних системах джерелом може бути, напри- мір, учений, що виступає з лекцією по телебаченню.
Передавачем тут є телепередавач, каналом зв'язку - може бути смуга частот виділена для даної телестанції, приймачем - телевізор, а адресатом - глядач телепередачі, скажемо, студент - заочник.
Оскільки сучасні варіанти математичної теорії абстрагуються від змісту і цінності переданої інформації, вивчення комунікативних явищ у суспільстві необхідно, повинне доповнюватися змістовним соціологічним та правовим аналізом.
Головним у соціальній інформації є аспект, що виражає значення і цінність інформації, тобто зв'язаний з положенням особистості, соціальних груп і класів у суспільстві, їхніми інтересами і потребами, мотивами їхньої діяльності, самою цією діяльністю, їх емоційним і психічним станом, соціальним досвідом і т.ін.
Підсумовуючи усе вищевикладене, можна сказати, що слово "інформація" укладає в собі важливий філософський зміст. ІНФОРМАЦІЯ - ВІДОБРАЖЕНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ. "Різноманітість" означає порушена одноманітність. "Відображене"- означає, що порушення має відносний сенс, у залежності від того, хто приймає інформацію. Інформація - це не те нове, що викладено, наприклад, у газетному повідомленні, а те нове, що отримано з нього. Сприйняття загальновідомих фактів не є в повному розумінні інформація.
Усупереч поширеній думці, факти самі по собі ні про що не говорять. Вони здобувають значення в порівнянні з іншими фактами. Наприклад, якщо в пресі повідомляється, що в Харківській області скоєно 1000 злочинів, а ми не знаємо про який період часу мова йде, багато це чи мало, скільки відбувається таких злочинів в інших областях, то для читача це не інформація. Якусь відносно невелику інформацію може дати той факт, що за рік у тій же області розслідується 1000 злочинів (наприклад, квартирних крадіжок), тому, що можна собі представити, скільки часу займає розслідування, судовий розгляд і наскільки вони є працеємкою справою.
Не можна вважати, що словосполучення "інформаційне повідомлення" - це "масло маслене", тому що інформація і є повідомлення.
У дійсності інформаційне (сприймане як нове) повідомлення - порушена одноманітність інших повідомлень (на тлі інших повідомлень інформаційне повідомлення передається не часто).
Отже, інформація - щось нове. Але всяке нове засновано на чомусь старому. Нове, без старого не сприймається. Щоб інформація дійшла до того, кому вона призначається, її повторюють - цим створюється надмірність, тобто гарантована повнота інформації. У соціальних системах надмірність легко переходить у зверхнадмірність - занадто часто повторювану інформацію, що перестає сприйматися чи стосовно неї виробляється негативна установка. Така ситуація, зокрема, нерідко складається у відношенні вітчизняного законодавства, у тих випадках, коли ряд прийнятих законодавчих актів є "мертвонародженими", тобто не діючими чи неефективними. Стосовно такого законодавства в населення починає вироблятися негативна установка, що відбивається і на відношенні до законодавства в цілому. Така ж ситуація виникає і з приводу низькоякісної реклами в засобах масової інформації. У цьому випадку інформація зачасту не сприймається суб’єктом.
3. ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ
Широке розуміння права на інформацію як право кожного на пошук і отримання, виготовлення, використання і зберігання, поширення і захист інформації у будь-який спосіб, вільно обраний особою, та не залежно від державних кордонів формується під впливом теорій, що утворюють уявлення про ідейний зміст цього права. Ідейний зміст спирається на на певні свободи, що утворює право на інформацію. Так свобода думки і слова, право на вільне вираження своїх поглядів і переконань є одним з невід'ємних, непорушних прав людини. Саме на основі думок, що є природним проявом особистості і її суб'єктивного відношення до об'єктивного світу в людей складаються власні погляди, а пізніше і переконання. Потреба думати виникає в людини в результаті одержання певної інформації з метою наступного її використання, а іноді і поширення. Головними засобами такого поширення є слово, друк і зображення. Воно здійснюється за допомогою публічних лекцій і виступу, у писемній формі, у тому числі через художні і наукові твори, діяльність друкованих засобів інформації, за допомогою радіо, кіно, телебачення, комп'ютерної техніки, виставки і таке інше.
Люди можуть виражати свої погляди і переконання як особистості і через створені відповідно до ст. 36 Конституції України об'єднання - політичні партії і суспільні органзации в якості їхніх членів. Ці погляди і переконання реалізуються й у період виборів референдумів і під час здійснення передбаченого ст. 39 Конституції права громадян проводити зборів, мітинги, ходи і демонстрації. Використання і поширення інформації здійснюється також за допомогою передбаченого ст. 41 Конституції права на використання і поширення результатів своєї інтелектуальної творчої діяльності. Жодна людина не може бути примушеною до відмовлення від вираження своєї точки зору по визначеному питанню, чи навпаки, виразити її проти свого бажання. Воля думки виключає допуск якого-небудь тиску на людину з метою відмовлення його від власних чи переконань насильницького нав'язування неприйнятних для нього ідей. У той же час, наявність певних переконань не звільняє від необхідності підкорятися закону. Так, відповідно до ст. 35 Конституції ніхто не може бути звільнений від обов'язків перед державою по мотивах релігійних переконань.
Воля думки і слова є важливою умовою і проявом здійснення демократії, реальності права на інформацію, ідеологічного і політичного плюралізму, перетворенням у життя принципу гласності, формування суспільної думки, вільної оцінки державної політики, існуючих напрямків наукової і художньої творчості, розмаїтості підходів до оцінки усіх хвилюючих суспільство питань, у ній знаходить своє відображення духовна свобода особи.
Положення Конституції України відповідають міжнародним стандартам у відношенні прав людини, що закріплені в ст. 19 Загальної Декларації прав людини 1948 р., ст. 19 Міжнародного Пакту про цивільні і політичні права, ст. 10 Європейської конвенції про права людини й інших міжнародно-правових документів. Вони конкретизуються і деталізуються в законах України “Про інформацію”(1992р.), “Про друковані засоби масової інформації (пресі) в Україні” (1992р.), ”Про телебачення і радіомовлення” (1993р.), “Про інформаційні агентства” (1995р.), “Про державну таємницю” (1994р.), частково в законах “Про захист інформації в автоматизованих системах” (1994р.), “Про науково-технічну інформацію” (1993р.), “Про рекламу” (1996р.).