Зі змістовної сторони центральним елементом суб'єктивного права є юридична можливість власних дій. Тим більше, що саме сюди включається можливість володіти, користуватися і розпоряджатися соціальними благами і цінностями, у тому числі волею.
Отже, суб'єктивне право (право суб'єкта суспільних відносин) складається з трьох елементів (правомочій): права на власні дії, права вимоги і права на захист. Тільки в органічному зв'язку ці елементи утворять суб'єктивне право. Без другого й у потенції третього елемента можливість власних дій утрачає свій юридичний характер. Право вимоги виявляється безглуздим, якщо воно не зв'язано з можливістю користування якимись соціальними благами. До того ж право вимоги також є лише різновидом власних дій правомочного. Домагання означає, що юридичні обов'язки не виконані й правомочний звертається в компетентний орган. Регулятивний вплив права досягає своєї кульмінації, у всякому разі з погляду державного забезпечення.
Від структури суб'єктивного права, характеру складових його елементів залежить можливість його реалізації поза конкретними правовідносинами або в правовідносинах.
Визначення суб'єктивного права
Часто пишуть, що суб'єктивне право - це міра юридично можливого поводження. Але якщо воно лише міра, його відмінність від об'єктивного права може звестися лише до формального.
Міра поводження в суб'єктивному праві припускає насамперед забезпечення самодіяльності учасників суспільних відносин, можливість вільного вибору образа дій. Причому суб'єктивне право не завжди виступає як границя можливих дій, його не можна розуміти як кошти обмеження самодіяльності і волі.
Суб'єктивне право не воля в рамках закону, а законом гарантована воля тобто визнана правом і тому підлягаючій неухильній охороні з боку держави можливість самостійно діяти і приймати рішення.
Визначення суб'єктивного права в юридичній науці поступово збагачувалися. Від представлень про суб'єктивне право, у яких на перше місце висувався елемент домагання, до визначень, що підкреслювали, що в змісті цієї категорії головне - у діях юридично зобов'язаної особи, і, далі до положення про те, що суб'єктивне право припускає можливість позитивної дії правомочного - такий шлях, пройдений визначеннями суб'єктивного права. Цей шлях був зв'язаний з виявленням елементів структури одиничного суб'єктивного права.
Характерно і те, що від первісних і до нинішніх визначень суб'єктивного права в них завжди зверталася увага на міру (вид) можливого поводження. В одному випадку говориться, що суб'єктивне право - охоронювані державою міра і вид можливого поводження, в іншому - суб'єктивне право визначається як можливість дозволеного державою поводження, у третьому - суб'єктивне право це можливість поводження, надана нормою права.
Разом з тим, обмежуючи вказівкою на міру поводження, на масштаб дозволеного, існуючого визначення суб'єктивного права не відображають одну надзвичайно важливу гносеологічну тонкість – воно, на відміну від об'єктивного права, існує на грані можливості і дійсності, з його починається реалізація загальних норм. Суб'єктивне право - це система наявних прав суб'єктів, їхній юридичний статус, положення, що характеризується станом волі вибору рішень і дій, без яких немає самодіяльності суб'єктів. Загальна норма абстрактна, а суб'єктивне право прив'язане до учасника суспільних відносин - діяльній особі. Володіння такими правами є одним із властивостей учасників суспільних відносин у державно організованій їхній життєдіяльності. Як відбити в короткій дефініції і сутність суб'єктивного права, і діалектичність його існування?
Можна запропонувати дві дефініції. Суб'єктивне право - це система наявних прав суб'єктів, що виражає матеріально детерміновану і зведену в закон волю панівних класів, закріплену в об'єктивному праві. Одиничне суб'єктивне право - це юридично забезпечена міра можливого поводження особи, що гарантує йому самодіяльність, волю вибору, користування матеріальними і духовними благами на основі існуючих відносин виробництва й обміну.
Суб'єктивне право взаємопов'язане з об'єктивним правом, обумовлено його змістом. Адже ті або інші юридичні права суб'єктів, що, власне, і становлять сутність суб'єктивного права, формулюються у чинних юридичних нормах, тобто в об'єктивному праві. Отже, суб'єктивне право не може виникнути без об'єктивізації у нормах права об'єктивного. З іншого боку, і об'єктивне право невід'ємне від суб'єктивного. Метою і призначенням існування норм права (об'єктивного) врешті-решт є правове регулювання суспільних відносин, а також забезпечення цього регулювання відповідним правовим механізмом. А правове регулювання здійснюється через юридичні права і обов'язки суб'єктів.
У загальному вигляді зміст будь-якого суб'єктивного права можна звести до того, що воно надає уповноваженому суб'єкту такі можливості:
а) поводити себе відповідним чином (право на свої дії);
б) вимагати відповідної поведінки від інших суб'єктів (право на чужі дії);
в) звертатися до держави за захистом свого юридичного права.
Для реального юридичного забезпечення таких можливостей при закріпленні в об'єктивному праві повноважень одного суб'єкта фіксуються відповідні обов'язки зобов'язаного суб'єкта. І навпаки, при фіксації конкретних обов'язків одного суб'єкта, закріплюються відповідні права іншого суб'єкта. Отже, суб'єктивному праву (можливій поведінці) одного суб'єкта (уповноваженого) з необхідністю кореспондують юридичні обов'язки іншого суб'єкта (зобов'язаного). Невиконання цих обов'язків є правопорушенням і тягне за собою застосування засобів державного примусу, зокрема того або іншого виду юридичної відповідальності.
Суб'єктивне право слід розглядати в єдності з інтересами суб'єкта. Суб'єктивне право — міра можливої поведінки уповноваженого. Реалізовувати чи не реалізовувати цю можливість цілком залежить від волевиявлення суб'єкта. Природно, що можлива поведінка-буде перетворюватися на реально здійснювану лише тоді, коли вона буде сприяти задоволенню тих або інших потреб уповноваженого, тобто, коли певна поведінка відповідатиме інтересам суб'єкта. Отже, інтерес виступає як своєрідний "стартер" процесу реалізації суб'єктивного права.
Конкретне суб'єктивне право як юридично встановлена можливість поведінки, що спрямована на досягнення певного соціального блага, не може існувати без відповідних норм об'єктивного права,в яких воно знаходить свій юридичний вираз. Після юридичної фіксації суб'єктивне право існує, насамперед, як можлива поведінка, потенційна можливість суб'єкта поводити себе певним чином. І ця можливість, за наявності її закріплення у нормах об'єктивного права і суб'єкта, якому вона належить, існує потенційно, незалежно від того, вступає суб'єкт у правовідносини для реалізації цієї можливості чи ні. Крім того, суб'єктивне право як потенційне право на певне соціальне благо, може не тільки існувати, але й реалізовуватись за межами правовідносин.
Практична цінність суб'єктивних прав полягає у їх реальності, тобто у можливості здійснення повноважень, які випливають із змісту того чи іншого конкретного суб'єктивного права. Реальність суб'єктивних прав забезпечується за допомогою гарантій, тобто засобів, способів і умов, спираючись на які суб'єкт досягає повного і безперешкодного здійснення своїх прав. Гарантії суб'єктивних прав поділяються на: економічні, політичні, ідеологічні та юридичні.
Економічні гарантії — це сукупність економічних чинників (матеріальні цінності суспільства, ринкова економіка, досконала система економічних відносин і т. ін.), які сприяють повній і безперешкодній реалізації суб'єктивних прав.
Політичні гарантії — це сукупність політичних чинників суспільного і державного життя (політична система суспільства, плюралізм та гласність у здійсненні політичного життя тощо), що забезпечують повну і безперешкодну їх реалізацію.
Ідеологічні гарантії — це сукупність ідеологічних і світоглядних принципів, що обумовлюють першочергові цінності і непорушність суб'єктивних прав, їхню повну і безперешкодну реалізацію.
Юридичні гарантії — це сукупність тих правових інститутів, що забезпечують можливість реалізації суб'єктивних прав, а також захищають і охороняють їх від будь-яких обмежень і порушень.
Соціальна цінність суб'єктивних прав з економічної точки зору вбачається у тому, що їх наявність:
а) відображує можливості держави матеріально забезпечувати реалізацію певних суб'єктивних прав;
б) забезпечує суб'єктам можливість активної участі в економічному житті суспільства і тим самим сприяє зміцненню його матеріального становища.
З політичної точки зору соціальна цінність суб'єктивних прав виявляється у тому, що вони:
а) є мірою досягнутого в суспільстві прогресу щодо встановлення дійсного демократизму, визнання і забезпечення свободи особи;
б) забезпечують громадянам активну участь у всіх сферах суспільного життя і тим самим активізують соціальне-політичне життя суспільства; в) фіксують певні повноваження, стимулюють суспільне корисну поведінку суб'єктів.
Соціальна цінність суб'єктивних прав з ідеологічної точки зору полягає у тому, що вони:
а) є втіленням пануючих у суспільстві поглядів на демократію, гуманізм, права особи;