Однією з характерних рис сучасного стану розвитку банківської системи України є інтенсивне опанування банками технологій споживчого кредитування.
Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання.
Призначення споживчого кредиту – задоволення споживчих потреб широких верств населення. Предоставлення споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищуєжиттєвий рівень, з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.
Необхідність споживчого кредиту зумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів одні суб`єкти господарювання нагромаджують тимчасово вільні кошти, а інші – потребують цих коштів. Споживчий кредит сприяє розв’язанню суперечності між можливим тимчасовим «замороженням» коштів і необхідністю їх ефективного використання. За допомогою споживчого кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів з тим, щоб надати позику іншим клієнтам, залучені таким чином кошти становлять основу кредиту.
Тема споживчого кредитування стає все більш актуальною для нашої країни. Свідченням цього є розвиток державних програм з житлового кредитування молодих сімей, активізація роботи банків на цьому сегменті ринку. Спочатку ці послуги були орієнтовані на більш заможних громадян нашої країни, але з часом рамки цих категорій розширюються, і цей банківський продукт стає доступним кожному громадянину. Аджепобудова багатої й високо розвинутоїкраїни можлива лише за умови, що кожен громадянин буде жити в добробуті та достатку. А цю проблему, в деякій мірі, можна вирішити за допомогою такого банківського продукту як споживчий кредит.
Саме тому в сучасних умовах правильна організація та розробка сучасних технологій банківського споживчого кредитування набувають особливого значення та обумовлюють актуальність проведеного дослідження.
Об`єктом дослідження дипломної роботи є процес кредитування населення на споживчі потреби. За допомогою дослідження процесу кредитування можна визначити подальший рух та тенденції розвитку споживчого кредитування в нашій країні.
У якості предмета дослідження виступають структурні та функціональні елементи споживчого кредитування, взаємозв’язок яких формує систему споживчого кредитування, а також напрями їх удосконалення.
В роботі використано методи логічного аналізу при визначенні базових категорій дослідження, суцільного статистичного аналізу, статистичних таблиць, графіків та діаграм при оцінці узагальнюючих показників діяльності українських банківських установ у сфері споживчого кредитування та несу цільного спостереження при оцінці процесу здійснення споживчого кредитування АКБ «Правекс-банк», порівняльного аналізу при наданні характеристики світових моделей і технологій споживчого кредитування та застосуванні світового досвіду у практиці споживчого кредитування на Україні.
Метою даної роботи є розкриття сутності функціонування системи споживчого кредитування та обґрунтування конкретних пропозицій з питань її удосконалення, на основі систематизації теоретичного матеріалу, розкриття діючої практики організації процесу споживчого кредитування і виконаного аналізу.
Для досягнення поставленої мети в роботі були поставлені такі завдання:
– вивчити теоретико-суттєву характеристику споживчого кредиту;
– проаналізувати сучасний стан і виявити основні проблеми споживчого кредитування в Україні;
– проаналізувати вітчизняний досвід організації та функціонування банківських установ у сфері споживчого кредитування;
– провести аналіз кредитного портфеля і оцінку кредитної роботи «Правекс-банку» в сфері споживчого кредитування;
– порівняти основні моделі та технології споживчого кредитування в світовій практиці;
– запропонувати конкретні заходи щодо удосконалення механізмів здійснення споживчих кредитних операцій в комерційних банках України.
При написанні дипломної роботи використовувались такі нормативні акти: Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»,Закон України «Про заставу», Положення «Про кредитування», Положення НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» та інші законодавчо-нормативні матеріали.
Дипломна робота грунтується на аналізі наукових робіт, авторами яких є Лагутін В.Д., Мороз А.М., Васюренко О.В., Алексеєнко М., Антонової О.М., Владичина У., Дзюблюка О.В., Зіміной О.В., Шелудько Н.
Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить покращити роботу зі споживчого кредитування установами банків; надасть можливість комерційним банкам організувати їх діяльність у відповідності з цілісною системою управління кредитними операціями та кредитними ризиками, впровадити нові ефективні нетрадиційні кредитні пропозиції, і як наслідок, підвищити ефективность функціонування банківської системи в цілому.
1. Теоретико-суттєва характеристика споживчого кредитування
1.1 Економічна природа кредитування на споживчі потреби. Суб’єктно-об’єктний склад та структура
Споживчий кредит це кредит, який надається фізичній особі на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку.
Сутнісна ознака споживчого кредиту – кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможній попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва [68].
Суб’єктами відносин при споживчому кредитуванні являються фізичні особи (позичальники), а в особі кредиторів виступають банки, ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства та організації. Між банками і населенням може існувати посередник, наприклад, торговельна організація [73].
Об’єктом кредитування є витрати, пов’язані з задоволенням потреб населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна [68].
До споживчих кредитів відноситься досить широкий набір позик. У загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов`язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит – це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.
Споживчий кредит має багато специфічних особливостей, пов'язаних із особливостями особистого споживання громадян [20].
По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, зміст яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надаються суб'єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що викликає рух вартості.
По-друге, повернення позиченої вартості при споживчому кредитуванні відбувається не в результаті вивільнення коштів у позичальника, а в результаті їх надходження чи нагромадження.
По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б придбати лише у майбутньому, зібравши кошти, необхідні для купівлі цих цінностей або послуг. Надання споживчих позик населенню, з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень у цілому, а з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.
По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню соціальних проблем – підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низькими та середніми доходами), утвердженню принципів соціальної справедливості.
Класифікація споживчих кредитів здійснюється (додаток К):
– за суб’єктами кредитної угоди;
– за об'єктами кредитування;
– за строками кредитування;
– за способом надання;
– за видами забезпечення;
– за методами погашення;
– за методом стягнення процентів;
– за характером кругообігу коштів [73].
За суб’єктами кредитної угоди (типом кредитора і позичальника) розрізняють [20]:
– банківські споживчі позики;
– позики, надані населенню торговельними організаціями;
– споживчі позики фінансово-кредитних установ небанківського типу (ломбарди, пункти прокату, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи, будівельні товариства, пенсійні фонди і т.д.);
– особисті чи приватні споживчі позики, надані приватними особами;
– споживчі позики, надані фізичним особам безпосередньо на підприємствах і в організаціях, у яких вони працюють.
За об'єктами кредитування (напрямами використання) в Україні споживчі кредити поділяються на два види [22]:
– на споживчі цілі та на невідкладні потреби;
– на затрати капітального (інвестиційного) характеру.
За строками кредитування споживчі кредити поділяють на:
– короткострокові (строком від 1-го дня до 1-го року) [22];
– середньострокові (строком від 1 року до 3 років) [20];
– довгострокові (строком понад 3–5 років) [22].
За способом надання споживчі кредити поділяють на цільові і нецільові (на невідкладні потреби, овердрафт та ін.).
За забезпеченням розрізняють позики незабезпечені (бланкові) і забезпечені (заставою, гарантіями, поручительствами, страхуванням).