Обмежена осудність не скасовує кримінальної відповідальності, її правова природа полягає у тому, що вона є пом’якшуючою покарання обставиною, що передбачена самостійною нормою Загальної частини ККУкраїни.
Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Тобто суд взагалі може відмовитись від призначення покарання особі, визнаної обмежено осудною стосовно вчиненого нею злочину [4, 123].
Антиподом осудності є неосудність.
Це стосується й суспільно небезпечних проявів поведінки, передбачених кримінальним законодавством.
Отже, людина, визнана неосудною, не може ні за яких обставин нести кримінальну відповідальність, які б тяжкі наслідки від її суспільно небезпечної поведінки не настали (смерть людини, велика матеріальна шкода), бо в її діях відсутні умисел або необережність, тобто вина.
До осіб, визнаних неосудними щодо вчиненого ними суспільно небезпечного діяння, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру з метою їх обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню ними суспільно небезпечних діянь.
У Законі [5, 19] дається поняття (формула) неосудності: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру».
Наведена формула неосудності має юридичний, психологічний і медичний критерії. Вона є обов’язковою як для юристів, так і для медиків. Спираючись саме на її положення, вирішується питання осудності чи неосудності особи.
Юридичним критерієм неосудності є факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, за наявністю доказів вчинення його особою, стосовно якої вирішується питання про неосудність.
Психологічний критерій неосудності складається з двох ознак:
1) інтелектуальної, тобто нездатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність);
2) вольової, тобто нездатності особи керувати своїми діями (бездіяльністю).
Інтелектуальна ознака психологічного критерію неосудності передбачає відсутність в особи здатності усвідомлювати як фактичну сторону діяння, так і його соціальний сенс (суспільну небезпечність).
Вольова ознака психологічного критерію неосудності передбачає нездатність особи керувати своїми діями (бездіяльністю).
Ці ознаки тісно пов’язані між собою, оскільки і свідомість, і воля є виявом психічної діяльності людини. При цьому функція вольової діяльності людини завжди здійснюється під контролем її свідомості. Серйозні порушення свідомості, як правило,призводять до ураження вольової діяльності. Таким чином, як вважає автор курсової роботи, ознаки психологічного критерію неосудності в реальному життіпереважно збігаються.
Отже, завжди, коли особа не усвідомлює своїх дій, вона не можей керувати ними. Але бувають випадки, коли особа усвідомлює свої дії (бездіяльність), але не може керувати ними (наприклад, піромани не можуть утриматися від підпалів, клептомани – від крадіжок, розуміючи при цьому фактичну сторону своєї поведінки). Тому згідно із Законом достатньо однієї ознаки (інтелектуальної чи вольової) для наявності психологічного критерію неосудності.
Якими ж обставинами обумовлює Закон можливість наявності психологічного критерію неосудності? Такими обставинами є наявність в особи психічного захворювання. Саме психічна хвороба особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, є медичним критерієм неосудності.
Закон дає узагальнений перелік таких хвороб:
1) хронічне психічне захворювання (шизофренія, епілепсія, прогресивний параліч);
2) тимчасовий розлад психічної діяльності (патологічне сп’яніння, патологічний афект, реактивний стан);
3) недоумство (від народження - олігофренія і набуте - деменція). Має три форми: легка (дебільність), середня (імбецильність) і тяжка (ідіотія);
4) інший хворобливий стан психіки (всі інші психічні хвороби, які не ввійшли до перших трьох груп: наслідки черепно-мозкових травм, пухлин мозку).
Медичний критерій наявний, якщо буде встановлена психічна хвороба, що належить до однієї з чотирьох груп.
При цьому треба встановити, що наявна психічна хвороба на момент вчинення суспільно небезпечного діяння обумовила наявність психологічного критерію, тобто особа завдяки хворобі не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними.
Сама по собі наявність психічної хвороби не обов’язково зумовлює стан неосудності на момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Скажімо, хворий навіть на такі тяжкі хвороби, як шизофренія, епілепсія, може перебувати у стані ремісії (від лат. remissio - покращення) і може бути визнаний осудним (обмежено осудним) щодо вчиненого діяння, оскільки буде відсутній психологічний критерій неосудності.
Абсолютна більшість людей не має психічних хвороб. Через те у слідчо-судовій практиці виходять з того, що відсутність у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, такої хвороби єнормальним, стандартним становищем. Підстави запідозрити психічну хворобу, а отже, й можливий стан неосудності дає наявність медичних документів про те, що особа раніше лікувалася з цього приводу, її поведінка під час вчинення злочину, яка виглядає немотивованою навіть з позицій злочинця (скажімо, надмірна жорстокість).
Питання про неосудність вирішується судово-психіатричноюекспертизою, яка проводиться за призначенням слідчо-судовихорганів на підставі пункту 3 статті 76 КПК України.
Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних Постанові, Ухвалі, Вироку (частина 4 статті 75 КПКУ).
Як вже було зауважено автором курсової роботи, стан неосудності визначається на момент вчинення особою суспільно небезпечного діяння, але при цьому є можливим захворювання особи на психічну хворобу після вчинення діяння, проте до постановлення Вироку. Згідно з частиною 3 статті 19 КК України «не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення Вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати її дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за Рішенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню».
Досудове слідство в таких випадках зупиняється на підставі пункту 2 частини 1 статті 206 КПК України. Після видужання обвинуваченого слідство відновлюється і закінчується провадженням на загальних підставах [6, 208].
Якщо особа, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру внаслідок її психічного захворювання після вчинення злочину, видужає, вона має бути віддана до суду і їй може бути призначене покарання. Час перебування у медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання (частина 1 статті 423 КПКУ).
Ухвала (Постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах встановленої Законом давності притягнення до кримінальної відповідальності (частина 2 статті 423 КПКУ).
До проблеми осудності належить питання про відповідальність особи, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин. Стаття 21 КК України вказує, що такі особи підлягають кримінальній відповідальності. Більше того, згідно з пунктом 13 частини 1 статті 67 КК України вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, є обставиною, яку суд може визнати такою, що обтяжує покарання.
Алкоголь, наркотики, токсичні речовини впливають на нервову систему людини, можуть негативно відбитися на інтелектуальній і вольовій складових її психіки. Систематичне їх вживання веде до деградації особи, полегшує формування антигромадської установки. Навіть одноразове їх вживання може мати провокуючий для вчинення суспільно небезпечного діяння характер.
Наявність кримінальної відповідальності за злочин, вчинений у стані сп’яніння, полягає у тому, що особа не може бути визнана неосудною у таких випадках, адже відсутній як психологічний (особа не втрачає можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними), так і медичний (відсутня ознака психічного захворювання) критерії неосудності.
Стан сп’яніння не може бути прирівняний і до стану обмеженої осудності.
На практиці бувають випадки так званого патологічного сп’яніння, яке лежить в основі тимчасового розладу психічної діяльності, а отже, дає підставу для визнання особи неосудною.
До алкоголіків, наркоманів і токсикоманів, що вчинили злочин, судом може бути застосоване примусове лікування, незалежно від призначеного покарання.
РОЗДІЛ ІІ.
Сутність та критерії обмеженої осудності