Недоторканість особистого життя означає, що ніхто без згоди громадянина не має права втручатися в його особисте життя, обмежувати його подружні, родинні, інтимні та інші прояви індивідуальної активності.
Серед норм законодавства України, що стосуються охорони особистого життя, слід окремо виділити такі.
1. Недопустимість збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її зголи, право громадян знайомитися із відомостями про себе та гарантування судового захисту права спростовувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім'ї (ст. 32 Конституції України). Це положення Конституції деталізується Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року, відповідно до статті 23 якого забороняється збирання відомостей про особу, якщо немає її попереднього погодження. А ст. 31 названого Закону передбачає наступні права громадян:
– знати під час збору інформації, які відомості про них, з якою метою збираються, як, ким, з якою ціллю використовуються;
– заперечувати достовірність, повноту, доречність інформації.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про телебачення та радіомовлення в Україні» від 21 грудня 1993 року не припускається без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, розповсюдження інформації про неповнолітніх, які здійснили злочин, про злочини щодо неповнолітніх, а також про самогубство неповнолітніх, якщо така інформація дає можливість ідентифікувати особистість.
2. Забезпечення таємниці всиновлення (стаття 112 Кодексу про шлюб та сім'ю України) шляхом зміни місця, дати народження дитини (не більш ніж на 6 місяців). Розголошення цієї таємниці тягає відповідальність за статтею 115–1 Кримінального кодексу України.
3. Право на збереження лікарської таємниці (Основи законодавства України про охорону здоров'я, ст. 40), за яким медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та іх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості. Окремо право на збереження лікарської таємниці щодо осіб, які інфіковані ВІЛ, закріплено у Законі України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» від 12 грудня 1991 р. Відповідальність про розголошення інформації про цю категорію хворих передбачена статтею 108–4 Кримінального кодексу України.
4. Адвокатська таємниця. Статтею 9 Закону України «Про адвокатуру» від 18 грудня 1992 р. передбачено, що предметом адвокатської таємниці є питання, з якими особа звертається до адвоката, зміст консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, які адвокат отримав при здійсненні своїх професійних обов'язків. Адвокату забороняється розголошувати ці відомості, а також використовувати їх у власних інтересах та в інтересах третіх осіб.
5. Дотримання таємниці здійснення нотаріальних дій нотаріусами та іншими посадовими особами (Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р., стаття 8).
6. Недоторканість житла (ст. ЗО Конституції України). Це означає, що ніхто не має права знаходитися у чужому житлі проти волі його мешканців. Відповідальність за порушення цього права передбачена статтею 130 Кримінального кодексу України.
7. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України, ст. 131 Кримінального кодексу України). Конституція закріплює свободу думки і слова, світогляду і віросповідання (ст. 34–35). Свобода слова – це вільне вираження поглядів та переконань. Свобода думки передбачає відсутність державної ідеології, нав'язаної громадянину як юридичний обов'язок.
Ці права зв'язані з правом громадян на збирання, зберігання, використання інформації, яке врегульовано ст. 34 Конституції та Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992. Інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. Обмеження права на отримання відкритої інформації забороняється законом. Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та секретну. Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні та розпорядженні фізичних та юридичних осіб та поширюються за їх бажанням та умовами. Секретна інформація – це інформація, яка містить відомості, що складають державну та іншу таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, державі. Доступ до такої інформації регулюється Законом України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. Право на свободу віросповідання, крім ст. 35 Конституції України, регулює Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації в Україні» від 23 квітня 1991 р. В законі, зокрема, передбачені й такі права, як право батьків за взаємною згодою виховувати дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії, навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту та інші.
Слід також зазначити, що церква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви.
Політичні права надають громадянам можливість брати участь у суспільному та політичному житті країни.
До них, перш за все, слід віднести право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації та право на участь у професійних спілках (ст. 36–37 Конституції України), які в міжнародних Пактах з прав людини об'єднуються в поняття «право на свободу асоціацій».
Політичні партії та громадські організації діють на підставі Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р., за яким створювати політичні партії можуть громадяни, які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі. Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав та апатриди, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій – 15‑річного віку.
Членами політичних партій можуть бути громадяни з 18 років, громадських організацій – з 14 років, дитячих та молодіжних – за їх статутом.
Громадяни мають право браги участь у виборах і референдумах. Громадяни України мають право на доступ до державної служби (ст. 38 Конституції), яке більш детально закріплено в Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та іх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Право на державну службу мають громадяни України, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір.
Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39) дозволяє громадянам виражати колективний погляд на різні питання суспільного та державного життя, привертати до них увагу населення, державних органів, висувати певні вимоги або підтримувати соціальні ініціативи. Вимогами до проведення таких заходів в світовій практиці є:
1. непорушення прав і свобод інших,
2. переслідування мирних цілей,
3. проведення цих заходів без зброї. Право громадян звертатись до органів державної влади та місцевого самоврядування та вчасно отримувати відповідь, крім ст. 40 Конституції України, врегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.
Під зверненням громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. У зверненні має бути визначене прізвище, ім'я та по-батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення може бути усним (викладено на особистому прийомі) або письмовим, від окремої особи чи групи осіб (колективне). Якщо ці вимоги порушені, звернення не пізніше як через 10 днів повертається особі з роз'ясненнями.
При розгляді заяви чи скарги громадянин має право:
– знайомитися з матеріалами перевірки,
– бути присутнім при розгляді звернення,
– одержувати письмову відповідь,
– висловлювати вимоги щодо дотримання таємниці розгляду,
– вимагати відшкодування збитків в разі порушення порядку розгляду звернень.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення – невідкладно, але не пізніше 15 днів. Якщо місячного терміну для розгляду недостатньо, встановлюється необхідний термін, про що повідомляється особі. Загальний термін розгляду не може перевищувати 45 днів. Звернення громадян розглядаються без стягнення плати, але якщо витрати були зроблені при перевірці завідомо неправдивих відомостей, вони можуть бути стягнуті за рішенням суду.
Новим для Української Конституції є закріплення права приватної власності, яке є непорушним, та його гарантій (ст. 41 Конституції України). Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року передбачає, що право власності – це врегульовані законом відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Держава проголошує в Конституції захист прав усіх суб'єктів права власності, але й вимагає, щоб власність не використовувалась на шкоду людині і суспільству (ст. 13 Конституції України). Відчуження об'єктів приватної власності відбувається:
1) у випадку реквізиції – коли відчуження супроводжується попередньoю і повною виплатою вартості майна за умов суспільної необхідності або з наступними повним відшкодуванням в умовах воєнного чи надзвичайного стану;
2) у випадку конфіскації – без усякого відшкодування виключно за рішенням суду.
Стаття 42 Конституції України закріплює право громадян на підприємницьку діяльність, підприємництво, за Законом України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року, це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції, захищає від недобросовісної конкуренції, не допускає зловживання монопольним становищем на ринку.