Розділ 2. Державний службовець, його правовий статус
Поняття “державний службовець” не має конкретного визначення. Воно введено в життя Законом “Про державну службу”. Зі змісту ст..1 можна зробити висновок, що основною ознакою державних службовців є організація їх роботи на основі професіоналізму. Але відсутність чіткого визначення породжує численні запитання про визнання окремих категорій службовців державними.
Між поняттями “державний службовець” і просто “службовець” є відмінності. Слід пригадати, що різні найменування працівників виникли в результаті суспільного поділу праці. З появою держави управління виокремлюється у самостійну суспільну функцію, яку здійснює певна група людей, для яких управлінська праця стає професією. Саме цей зміст роботи державних службовців не охоплювався терміном “службовець”. Службовець – це просто соціальна група, головним призначенням якої є здійснення на платній основі певних, необхідних для суспільства функцій, шляхом виконання конкретних завдань у відповідних органах, установах і організаціях.
2.1 Поняття “державний службовець” – одне з основних понять у системі державної служби
Щодо поняття “державний службовець”, то Закон лише констатує, що до них належать особи, які займають посади в державних органах та їх апараті і мають відповідні службові повноваження. В спеціальній літературі це поняття розглядається в широкому розумінні – особа, яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації (органі державної влади, а також підприємстві, установі, організації, заснованих на державній власності).
Поняття “державний службовець” розглядають у широкому і вузькому розумінні. У першому випадку – це індивідуальний суб’єкт права, який здійснює функції державного управління не лише в органах державної влади, а й в інших державних організаціях, установах, підприємствах. У вузькому розумінні державний службовець – це особа, яка займає певну посаду лише в органах державної влади. Для української системи державної служби є другий підхід.
В Україні загальні засади діяльності, а також статус державних службовців (про що мова піде нижче), які працюють у державних органах та їх апараті, в основному, визначені у Законі “Про державну службу”. А от відсутність чіткого нормативного визначення поняття “державний службовець” є розповсюдженим явищем у багатьох країнах навіть із стабільною системою законодавства з державної служби. А тому його зміст розкривається через поняття “державна служба”. Як вже зазначалося в розділі першому, закон визначає державну службу як професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Аналізувати поняття “державний службовець” можна як мінімум у трьох аспектах, з трьох точок зору:
- державно-правова: державний службовець – це “слуга” держави, наділений нею відповідними повноваженнями. Він репрезентує державу в її багатоманітних взаємозв’язках як усередині, так і зовні.
- адміністративно-правова: держслужбовець володіє владними, організаційно-розпорядчими повноваженнями. Будучи представником держави, він застосовує юрисдикційні заходи й повноваження, застосовує адміністративно-правові санкції.
- кримінально-правова: державний службовець – особливий суб’єкт кримінальної та адміністративної відповідальності.
В умовах державотворення в Україні, а відповідно й ускладнення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснені певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин та організації державної служби. Правовий статус державних службовців – це сукупність прав, обов’язків, свобод, обмежень, відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави. Він закріплений в розділі ІІІ Закону України “Про державну службу”.
Правовий статус вищих посадових осіб в Україні регулюється Конституцією України та спеціальними законами. До цієї категорії законодавець відніс Президента України, Голову Верховної Ради та його заступників, голів постійних комітетів Верховної Ради та їх заступників, народних депутатів, Прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів, Голову та членів Конституційного Суду, Голови та суддів Верховного Суду, Голову та арбітрів Вищого арбітражного суду, Генерального прокурора та його заступників (ст..9 Закону України “Про державну службу”). А регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до вказаного закону, якщо інше не передбачено законами України.
2.2 Правовий статус державного службовця
Отже, як було вказано вище, правовий статус державних службовців – це сукупність прав, обов’язків, свобод, обмежень, відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави.
Основними елементами правового статусу державного службовця, що розкриває демократизм державної служби й обумовлює її ефективне функціонування, виступають права державного службовця. З точки зору державно-управлінської діяльності, найважливішим аспектом є службові права, за допомогою яких здійснюється службова діяльність. Службові права прямо пов’язані з виконанням посадових обов’язків. Інколи права державного службовця реалізуються з метою виконання визначених законодавчими актами посадових обов’язків. Аналізуючи діяльність державного службовця, необхідно розглянути його особисті права – важливу складову системи прав держслужбовця. Саме останні виконують суттєву мотиваційну функцію, стимулюючи його інтерес в отриманні матеріальних та інших винагород, у просуванні по службі, що є запорукою ефективної діяльності держслужбовця. У цілому зміст правового становища державних службовців характеризується загальногромадянськими, загально службовими та особистими правами.
До загальногромадянських прав віднесені такі:
а) державний службовець реалізує конституційне право громадян України “брати участь в управлінні державними справами” (згідно до ст..38 Конституції). При прийомі на державну службу не допускаються які-небудь обмеження;
б) користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України Конституцією і законами України
Таким чином, Основний Закон значною мірою регулює питання, пов’язані зі встановленням і реалізацією правового статусу державних службовців у плані їх загальногромадянських прав.
Тепер щодо загальнослужбових прав. Це повноваження, якими володіє кожен державний службовець:
а) брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;
б) одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;
в) відвідувати в установленому порядку для виконання посадових обов’язків підприємства, установи й організації незалежно від прав власності;
г) на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
д) вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових воно важень за посадою службовця;
е) безперешкодно ознайомитися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;
ж) вносити пропозиції щодо удосконалення державної служби в будь-які інстанції.
А до групи особистих прав державного службовця можна віднести такі, що пов’язані з кар’єрою державного службовця, реалізацією його прав на матеріальне забезпечення, відпочинок, пільги, а також на соціальний захист.
Щодо кар’єри, то тут можна вказати такі права:
а) на участь за власною ініціативою у конкурсі на заміщення посад більш високої категорії;
б) на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більше високої категорії;
в) перепідготовку і підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету.
Підгрупа прав державного службовця на матеріальне забезпечення й відпочинок включає права:
а) на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
б) щорічну оплачувану відпустку терміном не менше тридцяти календарних днів, додаткову відпустку за наявності відповідного стажу державної служби;
в) на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
г) медичне обслуговування своє й своєї сім’ї у державних закладах охорони здоров’я;
д) пенсійне забезпечення за вислугу років і грошову допомогу;
е) обов’язкове соціальне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби.
Для захисту своїх прав і законних інтересів службовець може використовувати право:
а) вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;
б) на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;
в) захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органів та у судовому порядку.
Крім того, державні службовці можуть об’єднуватись у професійні спілки для захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів. Практика зарубіжних країн, зокрема тих, які входять до Європейського Союзу, засвідчує, що ефективність державної служби не в останню чергу залежить від функціонування певних представницьких структур державних службовців, які забезпечують їх надійний правовий та соціальний захист.