Звільняються від юридичної відповідальності службовці органів державної влади, які заподіяли шкоду правам, свободам громадян, інтересам держави під час здійснення службових повноважень, перебуваючи в стані надзвичайних ситуацій, стихійного лиха, необхідної оборони, крайньої необхідності або професійного ризику.
Кримінальна відповідальність державних службовців настає за так звані службові злочини, які за характером та проявом порушень поділяються на три види:
а) порушення повноважень: невиконання (неналежне виконання) повноважень (недбалість, бездіяльність);
б) перевищення повноважень: вчинення службовою особою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої або недотримання відомих форм, процедур (одноосібне вирішення справи, яка повинна вирішуватися колегіально, або вчинення дій, які ніхто не має права здійснювати чи дозволяти тощо);
в) вчинення акту, що входить до повноважень, але з метою, яку не передбачає закон (зловживання владою або службовим становищем, хабарництво, посадовий підлог).
Зазначимо, що відповідальність за службові злочини, передбачені Кримінальним кодексом України (розділ XVII “Злочини у сфері службової діяльності”), настає стосовно службових осіб. У примітці до ст..364 сказано, що “службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням”. Крім того, законодавець виокремлює поняття:
а) службові особи, які займають відповідальне становище. Це особи, посади яких згідно зі статтею 25 Закону “Про державну службу” віднесені до 3-6 категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць,
б) службові особи, які займають особливо відповідальне становище. Це особи, зазначені в частині першій статті 9 цього ж закону, та особи, посади яких віднесені до 1 та 2 категорій державних службовців.
3.2 Право на проведення державного розслідування
Законодавчо передбачена можливість державному службовцю захистити свою репутацію шляхом зняття з нього безпідставних звинувачень або підозри. Стаття 11 Закону “Про державну службу” передбачила з цією метою проведення, на вимогу державного службовця, службового розслідування. Так, у разі відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою проводиться службове розслідування, відповідно до “Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950.
Рішення про проведення службового розслідування може прийматися лише в чітко визначених випадках, а саме:
- у разі невиконання або неналежного виконання державним службовцем службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян;
- у разі недодержання державним службовцем законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, порушення етики поведінки;
- на вимогу державного службовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Головдержслужба може проводити службові розслідування за дорученням вищих посадових осіб України та Першого віце-прем’єр-міністра України, а у разі безпосереднього звернення державного службовця рішення щодо проведення службового розслідування приймається керівником Головдержслужби. Для проведення розслідування утворюється комісія, завданням якої є встановити, чи мав місце факт порушення з боку державного службовця, тобто, по суті, кваліфікувати дії останнього як правомірні чи неправомірні. Термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців.
Отже, в цій роботі я намагалася якомога ясніше висвітлити питання державної служби та визначити права та обов’язки державних службовців.
Нагадаємо, що:
- державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті;
- вона є частиною або однією із сторін організаційної діяльності держави;
- ця організаційна діяльність спрямована на комплектування особового складу державних органів та інших організацій і правове регулювання роботу державних службовців;
- зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави;
- особливість державної служби пов’язана з оплатою праці осіб, що на ній перебувають, з державних коштів.
Важливо підкреслити, що названі елементи вказують також на велику організаторську роль держави у розв’язанні проблем управління різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління залежить виконання її завдань та функцій.
Закон України “Про державну службу”, прийнятий 16 грудня 1993 р., встановлює основні принципи державної служби, а саме:
- служіння народу України,
- демократизм і законність,
- гуманізм і соціальна справедливість,
- пріоритет прав людини і громадянина,
- професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі,
- персональна відповідальність за виконання службових обов’язків, дисциплінованість
- дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування
Він також розвиває конституційне положення про рівне право громадян на доступ до державної служби тощо.
А от щодо державних службовців, то, як вже було сказано, Закон лише констатує, що до них належать особи, які займають посади в державних органах та їх апараті і мають відповідні службові повноваження. В спеціальній літературі це поняття розглядається в широкому розумінні – особа, яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації (органі державної влади, а також підприємстві, установі, організації, заснованих на державній власності).
Підсумовуючи зазначимо, що правовий статус державних службовців як суб’єктів адміністративно-правових відносин загалом характеризується тим, що:
- їхні права та обов’язки встановлюються, як правило, у межах компетенції органів, в яких вони перебувають на державній службі;
- службові права та обов’язки характеризуються єдністю, своєрідність якої полягає в тому, що їх права одночасно є обов’язками, оскільки вони повинні використовуватися в інтересах служби, а обов’язки – правами, без наявності яких обов’язки неможливо здійснювати;
- здійснення службовцями своїх прав та обов’язків гарантується законодавством;
- законні приписи й вимоги державних службовців повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані;
- держслужбовці мають право на просування по службі, тобто на службову кар'єру. Порядок і умови реалізації цього права встановлюються нормативними актами;
- передбачені обмеження окремих загальногромадянських прав службовців з метою ефективності службової діяльності;
- для них передбачені певні пільги, а також підвищена відповідальність за вчинення правопорушень.
На завершення необхідно зазначити, що, здійснюючи цілі державної служби, державний службовець завжди повинен дотримуватися прав та інтересів громадян. Лише такий підхід поверне довіру населення до інституту державної служби та, відповідно, до органів державної влади та до держави в цілому.
Список використаної літератури та джерел законодавства
1. Конституція України
2. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.
3. Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією ВРУ 5 квітня 2001 р.
4. Адміністративне право України.: Підручник / За заг. Редакцією проф.. Битяк Ю.П. – Х.: Право, 2001
5. Коваленко А. Принципи організації та діяльності системи державної служби в Україні // Нова політика. – 2001. - № 2.
6. Коцемир В. Професійно-кваліфікаційна характеристика, посадова інструкція як основа роботи з державними службовцями // Вісник УАДУ. – 2001. - № 2. - Ч.І.
7. Державна служба: теорія практика.: Навчальний посібник / За ред. Малиновського В.Я. – Київ: Атіка, 2003
8. Миронова Н. Сучасні підходи до оцінки ефективності державного управління // Актуальні проблеми державного управління. – Харків, 2000. - №1.
9. Серьогін С.М. Влада і державна служба: Історичний аспект. – К.: Вид-во УАДУ, 1999.
10. Научные основы государственного управления в СССР. – М.:Наука, 1968