з предмету: "Адміністративне право України"
на тему: "Обов’язки та права державних
службовців"
Студентки ІІ курсу, 4 групи
Науковий керівник:
Київ 2003 р.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Призначення, сутність та структура державної служби
1.1. Сутність, особливості та завдання державної служби
1.2. Структура державної служби
1.3. Принципи державної служби
Розділ 2. Державний службовець, його правовий статус
2.1. Поняття “державний службовець” – одне з головних понять у системі державної служби
2.2. Правовий статус державного службовця
2.3. Обмеження та вимоги, встановлені до держслужбовців
Розділ 3. Відповідальність державних службовців
3.1. Засади юридичної відповідальності державних службовців
3.2. Право на проведення державного розслідування
Висновок
Список використаної літератури та джерел законодавства
Якщо благородні та мудрі управляють нерозумними та низькими, то панує порядок.
Якщо ж нерозумні та низькі управляють благородними та мудрими, то буде безлад.
Дякуючи цьому знаємо, що пошанування мудрості є основою управління країною.
Мо-Цзи. Із глави Пошанування мудрості.
Безперечним фактом є те, що успіх будь-яких державних перетворень насамперед залежить від ефективності діяльності управлінського апарату. На цей феномен звертали увагу ще мислителі стародавнього світу. Зокрема, Демокрит учив, що державні справи є найважливішими, а тому рекомендував допускати до управління лише тих, хто має відповідні знання, якості та знає справу. Сократівський ідеал адміністрування означав правління знаючих, тобто ґрунтувався на принципі компетентності в державному управлінні.
Зазначені підходи не змінилися й сьогодні, адже саме від чиновників, які покликані служити народові, залежить соціально-економічний та культурний розвиток держав, добробут населення. Власне, кожен із нас це відчуває на собі. Класик “раціональної” теорії бюрократії Макс Вебер вважав, що неминучою перспективою всіх демократичних держав є тотальна бюрократизація суспільного та державного життя. На його думку, на зміну капіталізму прийде не соціалізм, а суспільство, гранично бюрократизоване в цілях раціонального управління.
Відповідно проблематика державної служби є сьогодні вкрай актуальною, їй присвячено достатньо літератури, наукових розвідок, вона стала повноправною частиною теорії державного управління, зайняла місце серед навчальних дисциплін із підготовки фахівців у галузі державного управління.
У розвиненому вигляді офіційну професійну державну службу започатковано в Європі та США у середині ХІХ ст., а наприкінці того ж століття в основному склалася концепція державної служби сучасного типу. Основними її рисами вважаються:
1. Існування відокремлених служб і компетенції, суворо визначеної у законах і правилах з метою зручності для прийняття рішень і контролю.
2. Захист статусу і компетенції службовців (гарантоване просування по службі й пенсія для чиновників, система пільг і для державних службовців, незмінність суддів тощо).
3. Чітка ієрархія і виконання розпорядчих і виконавчих функцій.
4. Підбір кадрів на конкурсній основі.
5. Повне відокремлення службової функції від особистих якостей і характеристик, оскільки службовець не може бути власником своєї посади.
Становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток громадянського суспільства, інтеграція України в Європейське співтовариство є неможливими без функціонування якісно нової системи державної служби. У процесі розвитку держави у правовому соціальному напрямку кардинально змінюється призначення державної служби.
У період панування комуністичної ідеології в Україні не існувало навіть інституту державної служби, а чиновники були механічними виконавцями рішень так званої партійної номенклатури – “керівної і спрямовуючої” радянського суспільства. таким чином у державі сформувалась модель, що складалася не з професійних управлінців – виконавців волі народу, а з чиновників – провідників компартійних ідей.
У радянській юридичній літературі поняття державної служби визначалося як “сукупність юридичних норм, що встановлюють правовий стан службовців, умови й порядок проходження державної служби, види заохочень і відповідальності службовців”. Тобто державна служба розглядалася у вузькому розумінні – лише як юридичний інститут, який регламентує діяльність службовців. Не існувало окремого закону про державну службу, законодавчому регулюванню відпадали лише правові засади державної служби.
Головною сутнісною парадигмою державної служби на сучасному етапі державотворення стає реалізація законів держави, забезпечення захисту прав та інтересів громадян і накладення на них відповідних обов’язків, а її суспільне призначення полягає в оптимальному здійсненні функцій державного управління.
Що ж до поняття “державний службовець”, то воно вперше зустрічається в Законі “Про державну службу”. Його запровадження за відсутності терміна “службовець” на практиці призвело до розбіжностей у розумінні правового статусу державних службовців. Адже раніше, коли держава проникала в усі сфери суспільного життя, до складу державних службовців входили службовці як органів державної влади, так і сфери матеріального виробництва, інших сфер суспільно корисної діяльності. це було природно, оскільки в умовах тотального контролю над усіма суспільними процесами державні службовці – чи то голова виконкому, чи директор підприємства – були “провідниками” державної політики у відповідній сфері професійної діяльності. у такому розумінні були відсутні відмінності в трудовій діяльності службовців, а, отже, не було необхідності в істотній диференціації їх правового статусу. Як виняток, трудове законодавство не поширювалося не “мілітаризованих” службовців, умови праці яких регламентувалися нормами адміністративного права.
У ході демократичних перетворень в Україні функції держави зазнали істотних змін, результатом чого стало обмеження такої служби рамками органів державної влади. Ознакою поняття “державний службовець” є практичне виконання завдань і функцій держави, одержання заробітної плати за рахунок державних коштів. Державні службовці – це група службовців, яка покликана служити державі, виконуючи відповідні державні функції.
Розділ 1. Призначення, сутність та структура державної служби
Державна служба розглядається як професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Тобто вона органічно пов’язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада – це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривно пов’язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату – державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з огляду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона починається там, де встановлюється посада. Встановлення посад завершує організацію державних органів та їх апарату.
1.1 Сутність, особливості та завдання державної служби
Державна служба – це державний правовий і соціальний інститут, який здійснює в рамках своєї компетенції реалізацію цілей та функцій органів державної влади шляхом професійного виконання службовцями своїх посадових обов’язків і повноважень, що забезпечують взаємодію держави й громадян у реалізації їх інтересів, прав і обов’язків. Державна служба органічно пов’язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В реальній дійсності вона втілюється у виконання певних завдань і функцій держави – законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрямки фактично відповідають основним формам державної діяльності. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада – це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривно пов’язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату – державних службовців.
Головною рисою сучасної державної служби є пріоритет прав та інтересів особи зі зміною співвідношення державного й власного інтересів на користь останнього. Державна служба забезпечує виконання місії сучасної держави – служби суспільству.
Державна служба – це явище, яке можна охарактеризувати, виходячи з різних аспектуальних засад:
| Процесуальний аспект: | Здійснення цілей, функцій та законів держави, тобто, це – об’єктивне суспільне явище, яке не можна розглядати лише як діяльність державних службовців і органів управління. При цьому державний апарат виступає як єдине ціле, як інститут громадянського суспільства |
| Структурний аспект: | система органів держави, кожен із яких відповідно до предмета його компетенції може бути названий службою |
| Організаційний аспект: | система державних посад, які відрізняються за статусом, повноваженнями, підпорядкованістю, кваліфікаційними вимогами тощо |
| Інституціональний аспект: | правова, етична нормативна система, що забезпечує реалізацію цілей, функцій, законів держави |
| Соціальний аспект: | інтегруючий фактор щодо всіх попередніх. Державна служба – це суттєвий чинник консолідації суспільства |
Як складне системне явище, державна служба володіє певними цінностями, що пов’язані передусім із культурою управління і можуть змінюватися залежно від часових параметрів та місця її здійснення. Головні цінності такі: