- реорганізацію ПФГ шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника ПФГ із складу ПФГ Кабінет Міністрів України може здійснювати у таких випадках: 1) за поданням Головної державної податкової інспекції України в разі більш як дворазового порушення норм статей 4 і 5 Закону «Про промислово-фінансові групи в Україні»; 2) припинення постановою або законом, прийнятими Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена ПФГ; 3) у зв'язку з неефективною реалізацією ПФГ відповідних державних програм;
- контроль та перевірку діяльності ПФГ здійснюють у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, органи державної податкової інспекції, Національний банк України , Антимонопольний комітет України, інші державні органи, а також аудиторські організації;
- ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України у випадках: 1) у зв'язку із закінченням затвердженого терміну її діяльності; 2) неможливістю реорганізації ПФГ у вищезгаданих випадках; 3) за ініціативою учасників ПФГ.
Таким чином, нами розглянуто такий вид органів господарського керівництва, як промислово фінансові групи та визначено їх правовий статус і значення у господарській діяльність, а також встановлено необхідність у них з огляду на діяльність державних органів управляння в особі Кабінету Міністрів України.
Господарські міністерства (відомства), як органи господарського керівництва у системі господарювання розрізняються дві категорії:
- функціонального типу (Міністерство економіки, Міністерство фінансів тощо);
- галузевого типу (або господарські міністерства), сферою управління яких є певна галузь народного господарства (Міністерство зв'язку, Міністерство транспорту та ін.).
Господарське міністерство (відомство) - це господарська організація (орган державної виконавчої впади), яка здійснює координацію діяльності усіх підприємств та організацій галузі, а також виконує функції власника майна щодо підпорядкованих їй державних підприємств та організацій.
Правовою основою діяльності господарських міністерств (відомств) є Декрет Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.) та положення про конкретне господарське міністерство/відомство (наприклад, Положення про Міністерство транспорту України, затверджене Указом Президента України від П.05.2000 р.).
Основні риси господарського міністерства (відомства):
- господарська організація, яка здійснює управління господарською діяльністю підвідомчих державних підприємств і координацію діяльності всіх підприємств галузі;
- господарська організація унітарного типу;
- підпорядкованість Кабінету Міністрів України;
- установчий документ -положення, розроблене відповідно до Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України;
- наявність статур юридичної особи;
- частка державного майна необхідна для здійснення міністерством (відомством) своїх функцій, закріплюється за ним на праві оперативного управління;
- наявність функцій двох видів:
а) щодо загальногалузевого управління (участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі, прогнозування розвитку економіки галузі, участь у розробці проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України, формування та розміщення державного замовлення на продукцію галузі і укладення державних контрактів, реалізація державної стратегії відповідної галузі, розробка відповідних фінансово-економічних та інших нормативів, видача спеціальних дозволів (ліцензій) з окремих видів діяльності, затвердження державних стандартів, норм та правил на продукцію (роботи, послуги) відповідної галузі, участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики у відповідній галузі, подання висновку щодо доцільності та обґрунтованості створення ПФГ та ін.);
б) щодо управління майном державних підприємств які належать до сфери відповідного міністерства (прийняття рішень про створення, реорганізацію та ліквідацію державних підприємств, установ і організацій у відповідній галузі, затвердження статутів державних підприємств галузі, укладення і розірвання контрактів з керівниками цих підприємств, здійснення контролю за ефективністю використання закріпленого за підприємствами державного майна, подання згоди Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутних фондів яких включається державне майно, на передачу в оренду цілісних майнових комплексів підвідомчих державних підприємств, на вихід структурних підрозділів зі складу підвідомчих Державних підприємств, на вступ і вихід державних підприємств у добровільні господарські об'єднання та ін.).
Отже нами розглянуто такі види органів господарського керівництва, як господарські об’єднання, промислово-фінансові групи, господарські міністерства (відомства) і на основі їх аналізу визначено спільні і відмінні риси між ними та окреслена сфера застосування кожного з них та значення для господарського керівництва і господарської діяльності в цілому.
Задача 5
За рішенням Кабінету Міністрів України державне підприємство по виготовленню військової зброї «Вектор», було передано у комунальну власність. Генеральний прокурор України не погодився з цим рішенням і вніс протест.
1. Чи підлягає протест задоволенню?
2. Чи містить чинне законодавство обмеження щодо передачі певних об’єктів з державної у комунальну власність?
3. Якщо так, то які саме? Обґрунтуйте свою відповідь.
Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність: підприємства, що провадять діяльність, передбачену частинами першою, другою та третьою статті 4 Закону України "Про підприємництво" та казенні підприємства. Згідно змісту частин 1-2 (частина 3 виключена) статті 4 Закону України «Про підприємництво», яка залишається чинною за пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України, виготовлення військово зброї не передбачено, як діяльність заборонена для інших суб’єктів підприємницької діяльності крім державних підприємств, бо виготовлення і реалізація військової зброї та боєприпасів до неї була виключена з змісту статті згідно Закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї)». Відповідно:
1. Протест Генерального Прокурора України задоволенню не підлягає.
2. Чинне законодавство, як випливає з вищевикладеного містить обмеження для передачі об’єктів з державної у комунальну власність.
3. До обмежень не включається діяльність з виготовлення зброї, відповідно Кабінет Міністрів України мав право передати державне підприємство «Вимпел» з державної у комунальну власність.
Задача 2.
Договір пайового лізингу, укладений між приватним підприємством «Мрія» та іншими суб’єктами, передбачав залучення державних коштів, спрямованих на здійснення лізингу. За позовом прокурора про визнання договору лізингу недійсним на тій підставі, що він не був зареєстрований у встановленому законом порядку. Господарським судом зазначений договір був визнаний недійсним.
1. Чи правомірне рішення господарського суду?
2. Чи потребує договір лізингу обов’язкової реєстрації?
3. Які правові наслідки недотримання вимог щодо реєстрації договору лізингу?
На основі норм Закону України «Про фінансовий лізинг» реєстрація договорів лізингу з залученням державних коштів не передбачається. Згідно норм попереднього Закону України «Про лізинг», до моменту внесення до нього змін Законом України «Про внесення змін до закону України «Про лізинг», передбачалась, обов’язкова реєстрація договорів лізингу у разі, якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір майнового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, бо згідно з пунктом 1 статті 21 Закону відповідні договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними. Відповідно:
1. Рішення Господарського Суду є неправомірним, бо основується на не чинному на час регулювання господарських правовідносин законодавстві.
2. За чинним законодавством договір лізингу не потребує обов’язкової реєстрації.
3. Правові наслідки нетримання вимог, щодо реєстрації договору лізингу відсутні так, як така реєстрація не передбачена чинним законодавством.
Література
1. Вінник О.М. Господарське право: Курс Лекцій. – К.: Атіка, 2005. – 624 с.
2. Кибенко Е.Р. Науково-практичний коментар Закону України «Про господарські товариства». – Х.: Еспада, 2003. – 448 с.
3. Уманців Ю. Уманців Г. Промислово-фінансові групи в Україні: державне регулювання, стан та перспективи розвитку / Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 10. – с. 101-104.
4. Муратова Д.А. Проблемы правового регулирования холдингов как объединений юридических лиц. – М.: МГСУ, 2004. – с. 100-104.
5. Назарова Ю.Е. Участия правами промышленной собственности в хозяйственных обществах. – Х.: Эспада, 2002. – 88 с.
6. Господарський кодекс України / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003 – N 18, 19-20, 21-22.
7. Закон України: Про банки і банківську діяльність / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – N 5-6.
8. Закон України: Про кооперацію / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2004. – N 5.
9. Закон України: Про сільськогосподарську кооперацію / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1997. – N 39.
10. Закон України: Про промислово фінансові групи в Україні / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996 . – N 23.
11. Декрет Кабінету Міністрів України: про управління майном що є у загальнодержавній власності / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. - N 7.
12. Указ Президента України: Про затвердження Загального положення по міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади / Урядовий кур’єр. – 1996. – 17 березня.
13. Закон України: Про передачі об’єктів права державної і комунальної власності / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998. – N 34.
14. Закон України: Про підприємництво / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – N 14.
15. Закон України: Про лізинг / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998. – N 16.
16. Закон України: Про внесення змін до закону України «Про лізинг» / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2004. – N 15.