Розділ 2. Поняття, види і умови дійсності контрактів
2.1 Співвідношення поняття правочину і договору
Договір - одна з найбільш стародавніх правових конструкцій. Раніше договору в історії зобов'язального права виникали тільки делікти. Тенденція до підвищення ролі договору, яка характерна для всього сучасного цивільного права, почала з'являтися у все зростаючому об'ємі і в Україні. Пункт 1 ст. 626 ЦКУ розглядає договір як домовленість двох або більше сторін про встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Вказане визначення явно має на увазі договір-правочин (п. 2 ст. 202 ЦКУ).Правочин - один з найбільш поширених видів юридичних фактів. У статті 202 ЦКУ визначається поняття правочину - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, правочин характеризують наступні признаки:
· правочин - це завжди вольовий акт, тобто дія осіб;
· це правомірні дії;
· правочин спеціально направлений на виникнення, припинення або зміну цивільних правовідносин;
· правочин породжує цивільні правовідносини, оскільки саме цивільним законом визначаються ті правові наслідки, які наступають в результаті здійснення правочину.
Договір служить ідеальною формою активності учасників цивільного обороту. Погляд, який існував в римському праві на договори, дозволив розглядати їх з трьох точок зору: як підстава виникнення правовідношення, як само правовідношення і як форму, яку відповідне правовідношення приймає.
Вказане багатозначне уявлення про договір з певними змінами практично реалізоване в ЦКУ. О. С. Іоффе, визнаючи договір угодою двох або декількох осіб про виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, разом з тим відзначав: "Іноді під договором розуміється саме зобов'язання, яке виникає з такої угоди, а в деяких випадках цей термін позначає документ, який фіксує акт виникнення зобов'язання по волі його учасників".
Можна привести і інший приклад висловлюваних в літературі поглядів: "Договір як юридичний факт служить підставою виникнення договору як правовідношення або договірного правовідношення. Договір як юридичний факт і як правовідношення - це самостійні аспекти договору, різні сторони в його розвитку".
Таким чином, узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок про те, що договір в його першому значенні - підстава виникнення прав і обов'язків - складає ступінь класифікації юридичних фактів. Відповідно він повинен відповідати основоположним ознакам цих останніх (мається на увазіздатність породжувати права і обов'язки). З вказаної точки зору договір може бути поставлений в один ряд з односторонніми правочинами, з деліктами, адміністративними актами, юридичними вчинками і ін.
Договори відносяться до того різновиду юридичних фактів, який іменується правочинами, тобто є діями осіб, направлених на набуття, зміну і припинення цивільних прав і обов'язків (ст. 202 ЦКУ).
Серед інших правочинів договір виділяється тільки одною ознакою: він є дво- або багатобічний правочин, тобто угода двох або більше осіб. У цій якості договір протистоїть одностороннім правочинам, прикладами яких можуть бути емісія цінних паперів, довіреність, заповіт.
2.2 Види договорів (контрактів)
Класифікація договорів має не тільки теоретичне, але і важливе практичне значення. Так, виявлення загальних типових ознак договорів і відмінностей між ними полегшує для суб'єктів цивільного права правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того, класифікація договорів сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, служить цілям кращого вивчення договорів, як категорії цивільного права.
Класифікація договорів здійснюється по різних підставах, які обираються залежно від переслідуваних цілей.
1) Зокрема, залежно від моменту виникнення прав і зобов'язань у сторін договору розрізняють договори консенсусні і реальні.
Консенсусні договори — це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди за всіма істотними умовами у формі, яку потребує закон. До них відносяться: купівля-продаж, наймання, доручення, комісія, спільна діяльність та ін.
Реальними називаються договори, в яких для виникнення прав і зобов'язань недостатньо угоди, а необхідна ще і передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть надані в борг, а з моменту передачі їх позичальникові.
Практичне значення такого ділення полягає в тому, що в консенсусних договорах спор про виконання зобов'язань і відповідальності за їх невиконання виникає вже після досягнення сторонами угоди. Наприклад, можлива вимога про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого обов'язку і тому подібне.
Проте, як наголошувалося вище, для деяких договорів потрібне не тільки досягнення угоди, але ще і оформлення угоди належним чином, без чого договір не вважається укладеним. Наприклад, згідно ст. 657 ЦКУ, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, іншої нерухомості, повинен бути обов'язково нотаріально засвідчений і підлягає державній реєстрації під загрозою недійсності такого договору.
2) Залежно від характеру розподілу прав і зобов'язань між учасниками угоди договори діляться на односторонні і взаємні або ж синалагматичні (у ст. 626 ЦКУ вони іменуються "двосторонніми" і "багатосторонніми").
У односторонньому договорі одна із сторін має тільки право, а інша - тільки обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у кредитора виникає лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника - тільки обов'язок виконати вказану вимогу.
Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати продану річ, але має право вимагати сплати її ціни; у свою чергу покупець зобов'язаний сплатити вартість речі, але має право вимагати передачі йому купленій речі.
3) З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори підрозділяються на відшкодувальні і безвідплатні.
Таке ділення залежить від того, чи відповідає обов'язку однієї сторони договору щось зробити або передати, обов'язок іншої сторони надати зустрічне задоволення в грошовій або іншій матеріальній формі.
Якщо зустрічне задоволення є, це відшкодувальний договір.
Якщо одна із сторін договору виконує свої обов'язки, нічого не отримуючи взамін, то такий договір безвідплатний.
Таких договорів, де дії виконуються на відшкодувальних початках, в цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила (частина 5 ст. 626 ЦКУ). Це договори купівлі-продажу, найму, підряду та ін.
4) По ступеню юридичної завершеності розрізняють договори остаточні і попередні.
Переважне число договорів носить остаточний характер, оскільки безпосередньо з них виникають обов'язки по виконанню певних робіт, надання послуг, передачі майна та ін.
Попередній договір таких обов'язків безпосередньо сам не породжує. Він лише створює обов'язок після закінчення певного часу скласти передбачений їм новий договір (ст. 635 ЦКУ). Іншими словами, попередній договір - це угода про укладення договору в майбутньому. Як приклад попереднього договору можна назвати відомий у практиці минулих років договір запродажу житлового будинку.
ЦК України розмежовує попередній договір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в нім не виражена прямо воля сторін надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків (частина 4 ст. 636 ЦКУ).
5) За змістом регульованої діяльності всі договори діляться на майнові і організаційні.
Майновими є договори, направлені на регулювання поведінки осіб щодо певного блага. Їх відмінною рисою служить спрямованість на отримання майна або блага, що досягається виконанням зобов'язання.
Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створювати передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншій діяльності. Під такою точкою зору организаційним договором може бути визнаний засновницький договір, яким створюється господарське товариство.
6) Залежно від значущості договору для задоволення приватних або суспільних інтересів розрізняють звичайні (приватноправові ) договори і договори публічні.
До публічних відносять договори, де одна сторона – підприємець взяла на себе обов'язок з продажу товарів, виконання робіт і надання послуг кожному, хто до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування і ін.).
Режим публічних договорів є виключенням із загального правила, яке спирається на принцип свободи договорів (ст. 633 ЦКУ). Вказане виключення є одним з випадків дії публічного начала в цивільному праві. Режим публічних договорів прямо протилежний режиму "свободи договорів", що найповніше виражає приватноправові начала, які складають основу цивільного права.
7) З урахуванням значення договору для визначення кола повноправних учасників розрізняють основні договори і договори приєднання.
Основні договори є первинною підставою виникнення певних прав і обов'язків у учасників цивільних відносин.
Сенс договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені одній із сторін договору у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому (ст. 634 ЦКУ). Це означає: "або погоджуєшся із усім, що я пропоную, або договору не буде". Тому, можливо, точнішою, ніж "приєднання", може вважатися термін "продиктований договір". Він дозволяє підкреслити обидві ознаки вказаних договорів: і те, що особа приєдналася до основного договору, не маючи можливості обговорювати його умови, і те, що вона вимушена була внаслідок якихось причин поступити саме таким чином.