Після проведення певних контрольних дій депутат приймає для себе певне рішення щодо законності діяльності певного органу, доцільності його подальшого функціонування і таке інше. Тобто депутат підводить певні підсумки проведеної роботи, складає її результати.
Про результати перевірки та пропозиції щодо них депутат повідомляє раді або її органу, або голові ради, за рішенням чи дорученням яких здійснювалась перевірка.
Після детального ознайомлення з поданими матеріалами виноситься певне рішення, при цьому депутат має право вносити пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень керівникам (власникам) підприємств, установ, організацій і органів, діяльність яких перевірялась, а також органам, яким вони підпорядковані, порушувати питання про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких сталося порушення. В разі виявлення порушень чинного законодавства України депутат може звернутися з цього приводу до відповідних державних органів.
Як відомо рішення ради приймаються на відповідних пленарних засіданнях, що є формою діяльності місцевих рад і не лише них. На цих засіданнях приймаються, розглядаються усі найважливіші питанні місцевого значення. Проте не завжди усі питання, рішення, дії відповідних органів стосовно яких проходить розгляд є зрозумілими, законними.[11]
Так от існує ще одна досить важлива форма контрольної діяльності рад, а точніше сказати частина депутатської діяльності в якій безпосередню участь беруть і ради.
Отже, депутат має право на депутатський запит.
Депутатський запит – це заявлена попередньо або на пленарному засіданні ради вимога депутата до голови, заступника голови ради, виконавчого комітету, керівників відділів, управлінь та інших органів виконавчого комітету, до керівників підприємств, установ, організацій, розташованих на території ради, незалежно від форм власності, а також до голови відповідної державної адміністрації, його заступників, керівників відділів, управлінь та інших служб місцевої державної адміністрації вирішити питання, дати офіційне роз’яснення або викласти позицію з питань, що мають суспільне значення і належать до відома ради.
Слід зазначити, що запит може бути внесено депутатом або групою депутатів у письмовій або усній формі. При цьому запит обов’язково підлягає включенню до порядку денного пленарного засідання ради, по ньому проводиться обговорення, голосування, після чого приймається рішення.
Голова ради доводить текст запиту до відома інших депутатів, а також до відповідного органу або посадової особи, до яких його звернуто.
Орган або посадова особа, до яких звернуто запит, зобов’язані у встановлений радою строк дати усну або письмову відповідь на нього. Відповідь на запит розглядається на пленарному засіданні.
При розгляді запиту на пленарному засідання у необхідних випадках можлива присутність сторони щодо якої розглядається питання, а також можлива присутність органів, посадових осіб, які можуть дати конкретні відповіді пояснення з питань, які є специфічними для певного виду діяльності.
Окрім депутатського запиту існує ще одне право депутата, яке тісно переплітається з діяльністю ради – це право на депутатське запитання.
Депутатське запитання – це засіб одержання депутатом інформації або роз’яснення з тієї чи іншої проблеми. На запитання, яке внесено депутатом, повинна бути отримана чітка, логічна, а головне аргументована відповідь.
Якщо відповідь на запитання має важливе значення не лише для депутата, а й взагалі для всієї ради, то воно може бути оголошено на сесії ради. В усіх інших випадках відповідь дається депутату індивідуально.
Необхідно також зупинитись ще на одному моменті. Місцеві ради можуть створювати у своєму складі тимчасові контрольні комісії, які являються органами ради і здійснюють контроль з конкретно визначених радою питань, що належать до її повноважень.
Тимчасова контрольна комісія ради при здійсненні контролю з визначеного радою питання вправі залучати для участі в роботі спеціалістів по цьому питанню, експертів та інших необхідних комісії осіб. Засідання комісій проводяться, як правило закрито. Члени комісії та залучені для участі в її роботі інші особи не повинні розголошувати інформацію, яка стала відома їм у зв’язку з роботою комісії.
По підсумках своєї роботи тимчасові контрольні комісії ради подають звіти та пропозиції на розгляд ради.
Визначивши конституційно-правові основи функціонування місцевого самоврядування, Конституція фактично завершила пошук варіантів місцевого самоврядування в Україні, який був позначений наявністю суперечливих, а часом і протилежних підходів відносно того, бути чи не бути місцевому самоврядуванню і яким воно стане в Україні.
Таким чином, первинним суб'єктом місцевого самоврядування Конституція проголошує не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об'єднаних за територіальною ознакою з метою задоволення в межах закону своїх колективних потреб і запитів та захисту своїх законних прав і інтересів. Іншими словами, в Конституції йдеться про підвищення ролі різноманітних форм безпосередньої участі територіальних громад - жителів сіл, селиш;. міст в управлінні місцевими справами.
Формами безпосереднього здійснення територіальними громадами сіл, селищ, міст своїх самоврядних повноважень є місцеві вибори та референдуми.
Іншими словами, в Конституції йдеться про підвищення ролі різноманітних форм безпосередньої участі територіальних громад - жителів сіл, селиш;. міст в управлінні місцевими справами.
Формами безпосереднього здійснення територіальними громадами сіл, селищ, міст своїх самоврядних повноважень є місцеві вибори та референдуми.
Рішення зборів, прийняті в межах чинного законодавства, є обов'язковим для виконання органами територіальної самоорганізації громадян, усіма громадянами, які проживають на відповідній території.
Тим часом це ніякою мірою не означає приниження місця і ролі виборних та інших органів місцевого самоврядування, оскільки місцеве самоврядування може ефективно функціонувати лише за умови оптимального поєднання безпосередньої і представницької демократії. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. До цих органів в Україні, як і, зрештою, в переважній більшості демократичних країн, відносяться: сільські, селищні, міські ради, що складаються з депутатів, обраних на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування; районні і обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Щоправда, порядок формування цих органів залишився за межами конституційно-правового регулювання.
Як свідчить зарубіжний досвід, розглянутий в моїй роботі, саме виборні органи місцевого самоврядування є основними носіями самоврядних повноважень, головною формою самоорганізації територіальних громад.
Не можна також залишити поза увагою і Закон України Про місцеве самоврядування в Україні, як основоположний, важливий і прогресивний нормативний акт який докладно роз’яснює і доводить положення Конституції України відносно місцевого самоврядування .
Конституція України від 28.06.96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – ст.141
Закон України “Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 // Відомості Верховної Ради України. - № 24. – 1997. - Ст.170
Закон України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» від 4 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994. - N 24. - ст.180
Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право). Навчальний посібник. – К.: Атіка, 200. – с.12
Головченко В., Корпань О. Конституційні принципи місцевого самоврядування // Право України. - № 3. – 1998. – с.24-27
Делія Ю. Місцеве самоврядування як суб’єкт конституційних правовідносин // Право України. - № 11. – 1999. – с.25-27
Коваленко А. Місцеве самоврядування і природа ознаки межі // Право України. - № 2. - 1997. – с.24-26
Коментар до Конституції України. — К., 1996. — С. 311—312.
Конституційне право України. \ За ред. В.Ф. Погорілка. – К., “Наукова думка”. – 1999. – 733с.
Конституційне право. \ Під ред. В.В. Молдаван, В.Ф. Мелащенко. – К., “Юмана”, - 1996. – 312с.
Куйбіда В., Чушенко В. Поняття місцевого самоврядування в Україні // Право України. - № 5. – 1998. – с.25-28
Лаврик В. Місцеве самоврядування в Україні: більше запитань ніж відповідей // Право України. - № 7. – 1999.- с.41-43
Лучин В.О. Конституционные нормы й правоотношения. — М.. 1997. – 243с.
Основи конституційного права України. за ред В.В. Копейчікова. –К., “Юрінком” 1997. – 329с.
Прокопа І. Сільські поселення в системі місцевого самоврядування // Право України. - № 7. - 1998.- с.19-21
Смирнова Т. Форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядування за Конституцією України // Право України. - № 5. - 1998. – с.21-24
Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. Харьков. 1998. – 352с.
[1] Лаврик В. Місцеве самоврядування в Україні: більше запитань, ніж відповідей // Право України. – 1999. - №7. – с.42
[2] Делія Ю. Місцеве самоврядування як суб’єкт конституційних правовідносин // Право України. - №11. – 1999. – с.25
[3] Відомості Верховної Ради України № 24, 1997 Ст.170
[4] Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніціпальне право). Навчальний посібник. – К.: Атіка, 200. – с.12
[5] Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – ст.141
[6]Головченко В., Корпань О. Конституційні принципи місцевого самоврядування // Право України. - №3. - 1998. - с.25
[7] Головченко В., Корпань О. Конституційні принципи місцевого самоврядування // Право України. - №3. - 1998. - с.25
[8] Прийнята Постійною Конфепенцією Місцевих і Регіональних Органів влади Європи Ради Європи 18 березня 1992 року
[9]Коментар до Конституції України. — К., 1996. — С. 311—312.
[10] Відомості Верховної Ради .№ 24, 1997.