– відсутність єдиного акта кодифікованого характеру (на відміну від традиційних галузей права, де таким актом с кодекси; від аграрного права Франції, Мексики, Уругваю та інших країн, де основним таким актом виступають аграрні кодекси);
– значущістю локальних актів санкціонованої та делегованої правотворчості суб'єктів агробізнесу (заснованих на недержавній формі власності) як форми реалізації правотворчої правомочності (головним чином із локальної правотворчості);
– зростання питомої ваги саме законів та актів Президента України в нормативно-правовому масиві, що регулює аграрні відносини;
– збереження рекомендаційної правотворчості;
– використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм аграрного та інших галузей права (земельного, господарського, фінансового тощо), оскільки вони регулюють окремі питання діяльності суб'єктів аграрного підприємництва;
– зростання ролі міжнародних норм права та уніфікації національного аграрного законодавства щодо міжнародного права.
Уніфіковані акти аграрного законодавства – це юридична форма вираження норм аграрного права, спрямованих на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин, уніфікацію правового статусу і правової регламентації діяльності суб'єктів аграрного підприємництва усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм. Вони включають у себе нормативно-правові акти, що регулюють у єдності та взаємозв'язку економічні, організаційні та інші заходи, спрямовані на реалізацію аграрної реформи, підприємництва всіх аграрних товаровиробників.
Диференційовані акти аграрного законодавства – це нормативно-правові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва. До нього належать правові акти підприємства кооперативного типу, селянські (фермерські) господарства, приватні підсобні господарства громадян.
Структура джерел аграрного права:
Внутрігосподарські локальні акти, чиє виникнення і функціонування зумовлено насамперед тим, що громадяни як члени і/чи учасники (акціонери) через вищі органи управління самостійно закріплюють модель (правила) поведінки.
Тлумачення (роз'яснення) судових органів, а саме: Вищого арбітражного суду, Верховного Суду України. Їхні роз'яснення, інформаційні листи мають важливе значення для належного правозастосування, виготовлення таких за змістом локальних нормативно-правових актів, що піддаються прогнозуванню судової перспективи.
Міжнародні правила, звичаї, конвенції, до яких приєдналася (та які ратифікувала) Україна.
Законодавчі акти уніфікованого характеру мають ту особливість, що вони одночасно адресуються цілому ряду суб'єктів або групі суб'єктів суспільних відносин, проголошують і юридично закріплюють принципи, які лежать в основі правового стану і правового регулювання їхньої діяльності.
Важливе місце серед джерел аграрного права посідають спеціальні аграрні закони. Це, зокрема, Закони «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 р., «Про селянське (фермерське) господарство», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» та ін.
Законодавчі акти спеціального призначення характеризуються певною конкретністю, визначенням правового статусу і правового регулювання діяльності саме аграрних товаровиробників, прав та обов'язків працівників підприємств (установ, організацій), яким адресуються спеціальні закони.
Усі учасники аграрного підприємства (всіх форм власності та господарювання) мають справу з використанням землі та інших природних ресурсів. Правовий режим, зокрема землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва, права та обов'язки власників і користувачів землі, відповідальність за її раціональне використання, збереження її родючості й екологічної чистоти регулюється нормами Земельного кодексу України. Цей законодавчий акт є основним джерелом земельного права.
Такою ж мірою джерелами аграрного права є Водний кодекс України та інші закони, окремі правові норми яких регулюють виробництво (в тому числі відтворення) продукції харчування тваринного, зокрема водного, походження, розведення хутрових диких тварин, промислове мисливство тощо.
Підзаконні акти як джерела аграрного права
Підзаконні нормативно-правові акти мають істотне значення в регулюванні суспільних відносин в аграрному секторі народного господарства. Цими джерелами є укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, інструкції, що приймаються Міністерством сільського господарства і продовольства, Міністерством охорони здоров'я, іншими відомствами України з питань аграрного підприємництва, виробництва продуктів харчування і продовольства рослинного і тваринного походження та їхньої безпеки для споживачів, а також із питань охорони здоров'я працівників, державних контрактів тощо.
Внутрігосподарські локальні акти як джерела аграрного права
Внутрігосподарські локальні акти розподіляються на 2 групи.
1. Внутрігосподарські нормативно-правові акти, які набувають юридичної сили з моменту реєстрації підприємства у відповідних державних органах.
2. Акти, які набувають юридичної сили відразу ж з моменту прийняття їх найвищими органами самоврядування господарств – загальними зборами членів підприємств кооперативного типу, акціонерів, учасників товариств з обмеженою відповідальністю та членів трудового колективу орендного підприємства тощо.
Головне місце серед локальних джерел аграрного права належить Статутові.
Примірний зразок Статуту може бути використаний підприємством (але вони не зобов'язані скористатися зразком) при підготовці власних статутів. Головним тут є те, щоб суб'єкти підприємництва кооперативного типу у своїх статутах обов'язково відобразили такі позиції:
назву господарства;
місце знаходження;
предмет і цілі діяльності;
порядок вступу до членів підприємства і виходу з нього;
права та обов'язки членів;
органи управління, самоврядування і контролю;
компетенцію цих органів;
порядок створення майна та іншої власності членів суб'єктів підприємництва кооперативного типу;
порядок розподілу прибутків господарства;
умови і порядок виключення зі складу членів колективного підприємства;
умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
Локальними нормативно-правовими актами як джерелами аграрного права виступають конкретні положення агрофірм, агрокомбінатів. Такі положення приймаються на загальних зборах уповноважених представників від колективних та інших підприємств, представників селянських (фермерських) господарств та їхніх спілок.
Локальними аграрними правовими актами також є статути і рішення селянських (фермерських) господарств, орендарів в сільському господарстві, сільськогосподарських кооперативів, прийняті відповідно до статутної діяльності цих об'єднань.
5. Суб’єкти аграрного права
Поняття і класифікація суб'єктів аграрного права
Основними виробниками продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження в Україні є аграрні підприємці усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм господарювання.
В Україні відповідно до змісту національного законодавства поняття «суб'єкт підприємництва», «суб'єкт аграрного підприємництва (аграрний підприємець)» за своїм юридичним змістом і значенням практично тотожні поняттю «суб'єкт аграрного права». Такий висновок випливає зі змісту Законів «Про підприємництво» (ст. 2), «Про підприємства в Україні» (статті 1, 21), «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 1), «Про господарські товариства» (ст. 1), «Про селянське (фермерське) господарство» (ст. 1).
Суб'єкти аграрного права залежно від сфери, основної мети і предмета діяльності, а також від функцій та взаємовідносин власності розмежовуються на три взаємопов'язані групи.
Першу, основну групу таких суб'єктів становлять засновані на приватній (у можливих її різновидах – кооперативній, колективній тощо), державній та муніципальній формах власності аграрні підприємці, головними завданням і предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження.
Другу групу суб'єктів аграрного права і аграрних правовідносин формують підприємці, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, правосуб'єктність і статутна діяльність котрих націлені на забезпечення нормальної сучасної виробничо-технічної діяльності аграрних підприємців-товаровиробників.
Третю групу суб'єктів аграрного права і аграрних ринкових правовідносин становлять установи-підприємці, головним чином корпоративного типу, правосуб'єктність і статутна діяльність яких спрямовані на надання всіляких фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення саме підприємницької (в тому числі й виробничо-господарської, фінансової) діяльності аграрних підприємств-товаровиробників.
6 Проблеми і шляхи вдосконалення аграрного законодавства України
Сучасне аграрне законодавство України характеризується,
по-перше, надмірною кількістю нормативно-правових актів, що мають неоднакову юридичну силу,
по-друге «розкиданістю» аграрно-правових норм по законодавчих і підзаконних актах, що належать до інших галузей права,
по-третє, великою питомою вагою відомчих нормативно-правових актів, які часто суперечать аграрним законам або дають можливість їх двоякого тлумачення, що в свою чергу негативно впливає на практику застосування права.
Ці вади аграрного законодавства обумовлюють сучасні проблеми аграрної правотворчості в Україні. В умовах вступу України до Ради Європи, чим вона прийняла на себе відповідні зобов'язання щодо змісту національного законодавства і його інтеграції з законодавством європейських країн, а також з урахуванням відновлення в Україні інституту права приватної власності на землю, закріплення рівності всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання на землі, коли всіх приватних та інших аграрних товаровиробників визнано суб'єктами підприємницької діяльності, коли кардинально змінюється система привласнення, розподілу, обміну, поряд із новим Цивільним кодексом – основним комплексним кодифікаційним актом, що регулює аграрні відносини в Україні, має стати Аграрний кодекс України.