Зміст правового статусу сільськогосподарських працівників, окрім трудових прав і обов'язків, складають також управлінські, майнові й земельні права та обов'язки. Незалежно від форми власності підприємства наймані працівники користуються правом на житло, комунально-побутові послуги, соціально-культурне обслуговування та ін.
Необхідною передумовою правового статусу сільськогосподарського працівника є його правосуб'єктність. Щоб працівник міг вступити в трудові правовідносини, він повинен володіти трудовою право- і дієздатністю. У трудових відносинах правоздатність невід'ємна від дієздатності, тому прийнято говорити про трудову правосуб'єктність. Правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність) як реальні правові явища мають галузевий характер. Тому такий самий характер має і правосуб'єктність сільськогосподарського працівника.
Відповідно до чинного законодавства (ст. 188 КЗпП) трудова правосуб'єктність встановлюється по досягненні громадянами шістнадцятирічного віку. За згодою одного з батьків або особи, що його заміняє, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.
Влаштування працівника на роботу оформляється трудовим договором (контрактом). При цьому при визначенні його трудової функції може бути врахована сезонність роботи, необхідність переведення на іншу роботу, потреба у працівнику, який володіє, крім основної, також і додатковими трудовими функціями, та ін.
Відповідно до ст. 21 КЗпП контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватись угодою сторін.
Контрактна форма трудового договору застосовується у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. Контракт оформляється у двох примірниках між власником або уповноваженим органом, громадянином (працедавцем) і працівником та набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами в контракті, і може бути змінений лише за угодою сторін, складеною в письмовій формі.
За своєю юридичною природою контракт є угодою про працю, але він відрізняється від звичайного трудового договору тим, що дозволяє поєднувати нормативне і договірне регулювання трудових відносин. При цьому при укладенні контракту домінує договірне регулювання суттєвих та інших умов праці, а також умов соціально-побутової сфери.
Рішення про контрактну форму регулювання трудових відносин приймається загальними зборами колективу сільськогосподарського підприємства. Поширюється вона, насамперед, на керівника підприємства, головних спеціалістів і керівників структурних підрозділів.
Перевага контракту перед звичайним трудовим договором полягає в тому, що він дозволяє з метою захисту прав та інтересів працівника максимально індивідуалізувати кожну контрактну угоду про працю.
Важлива роль у правовому регулюванні трудових відносин працівників сільського господарства і визначенні їх правового становища належить професійним спілкам працівників агропромислового комплексу. Створена профспілка працівників агропромислового комплексу є самостійною і незалежною. Вона покликана представляти і захищати законні права та інтереси її членів перед державними, громадсько-політичними та господарськими органами.
З метою захисту прав та інтересів сільськогосподарських працівників профспілки беруть активну участь у нормо-творчості. Більшість правових актів із питань праці приймається тільки за погодженням з профспілковими організаціями або за їх участю, чи з урахуванням їхньої думки.
Так, профспілковий комітет бере участь у розробленні колективних договорів і угод, контролює їх виконання, стан охорони і умови праці, заробітної плати, додержання трудового законодавства, соціальної справедливості при розподілі житла, путівок, інших благ, які надаються з фондів економічного стимулювання і госпрозрахункового прибутку.
2. Права та обов'язки сільськогосподарських працівників як членів виробничих підрозділів підприємств
Виробнича бригада с первинною ланкою колективу сільськогосподарського підприємства. Вона виступає як самостійний суб'єкт, наділений певними повноваженнями щодо управління трудовим процесом. Як суб'єкт права, колектив бригади вступає в організаційно-управлінські відносини з адміністрацією підприємства при вирішенні питань комплектування бригади, плануванні та організації її роботи, оплати і стимулювання праці, підвищення кваліфікації працівників, притягнення до відповідальності порушників трудової дисципліни тощо.
Повноваження колективу виробничої бригади визначаються типовими і галузевими положеннями про бригаду, на підставі яких адміністрація за погодженням із профкомом затверджує місцеві (локальні) положення про бригаду після розгляду їх колективами бригад. Питання про організацію бригади розглядається на зборах її майбутніх членів. Рішення про її створення оформлюється протоколом зборів, на підставі якого керівник підприємства видає наказ (розпорядження) про організацію бригади.
Зарахування в бригаду інших працівників провадиться за згодою її трудового колективу. Однак зарахування працівників, направлених у бригаду для працевлаштування згідно з законодавством (молодих спеціалістів, випускників навчальних закладів системи професійно-технічної освіти, осіб, звільнених від покарання, після примусового лікування і т.д.), є обов'язковим.
Колектив бригади має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу виведення зі складу бригади працівників у разі скорочення її чисельності, невідповідності працівника виконуваній роботі та в інших випадках, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП.
Бригадири обираються на зборах колективів бригад (таємним або відкритим голосуванням) і затверджуються керівником підрозділу, до складу якого входять ці бригади.
Відповідно до ст. 2527 КЗпП колектив бригади може розподіляти колективний заробіток із застосуванням коефіцієнта трудової участі. Коефіцієнти членам бригади затверджуються колективом бригади за поданням бригадира (ради бригади). При цьому заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державного мінімального розміру.
У відносинах, що складаються між найманими працівниками виробничої бригади і працедавцем в особі органу (посадової особи), уповноваженого власником (-ами) суб'єкта підприємництва, сторони несуть певні обов'язки.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язані створити належні умови для високопродуктивної праці: надати роботу, забезпечити справність сільськогосподарських механізмів та обладнання, створити безпечні умови праці. Колектив бригади зобов'язаний своєчасно і якісно виконати весь комплекс робіт і виростити передбачену договором кількість сільськогосподарської продукції та забезпечити її збереження; він несе відповідальність за невиконання зобов'язання, за непродуктивні витрати та інші види збитків.
3. Особливість правового становища працівників міжгосподарських підприємств в аграрному секторі
У процесі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції сільськогосподарські підприємства різних форм власності добровільно об'єднують матеріальні, фінансові й трудові ресурси з метою збільшення виробництва поліпшення зберігання і переробки продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного та тваринного походження.
Державні й недержавні (приватні, кооперативного й корпоративного типів) сільськогосподарські підприємства здійснюють свою виробничо-господарську діяльність на основі різних форм власності. Суттєві відмінності цих форм власності обумовлюють як особливості правового становища сільськогосподарських підприємств і створюваних ними міжгосподарських формувань, так і правового статусу їх працівників. Питання організації праці працівників вирішуються відповідно до чинного трудового законодавства. Однак щодо працівників міжгосподарських підприємств (організацій) певною мірою застосовується і законодавство, що регулює діяльність суб'єктів підприємництва корпоративного і, особливо, кооперативного типу.
Трудові ресурси в міжгосподарських підприємствах (організаціях) формуються за рахунок працівників державних і колективних сільськогосподарських підприємств, які працюють постійно або сезонно. Їх взаємовідносини з підприємствами оформляються трудовим договором. При цьому працівники міжгосподарських підприємств і організацій не мають відмінностей у правах та обов'язках незалежно від того, чи працювали вони раніше в державному або колективному сільськогосподарському підприємстві.
Поряд із ними в міжгосподарських підприємствах (організаціях) і виробничих об'єднаннях у сільському господарстві є специфічні категорії працівників зі змішаним правовим статусом. До них належать члени колективних сільськогосподарських підприємств, направлені за рішенням правління на роботу в міжгосподарські формування. Своєрідність їхнього правового становища полягає в тому, що за ними зберігаються: членство в КСГП (СВК, СпС) і окремі права та обов'язки, передбачені Статутом колективного господарства.
Зокрема, вони мають право брати участь в управлінні справами підприємства, членами якого вони є, вибирати та бути обраними в органи його управління, користуватися присадибною ділянкою, пасовищами, сіножатями, транспортом, культурно-побутовим обслуговуванням та ін. Але на міжгосподарському підприємстві, куди направлено на роботу члена колективного сільськогосподарського підприємства, його за наказом оформляють як звичайного найманого працівника.