1. окружний суддя (суддя спеціального судового округу в графстві або групі графств);
2. суддя Високого суду (він базується в столиці, але його члени організовують виїзні сесії суду);
3. адвокат, що має спеціальну освіту і повноваження (баррістери або соліситор);
4. виконуючий обов'язки судді.[2]
Баррістери – юристи, що мають виняткове право виступати у вищих судових інстанціях (також має право виступати в судах нижчих інстанцій). Соліситори – більш багато чисельна категорія юристів, дають консультації своїм клієнтам, готують до слухання цивільні і кримінальні справи на користь своїх клієнтів, виступають від імені звинувачення або захисту, а також як представники інтересів сторін в судах нижчих інстанцій. Якщо обвинувачений не визнає себе винним, в розгляді справи беруть участь журі присяжних.
Суди графств Окрім високих судів в Англії діють всілякі нижчестоячі інстанції, які розглядають близько 90% всіх справ. Найважливіші нижчі суди по цивільних справах – це судиграфств. Вони розглядають справи з сумою позову до 1000 ф.ст. Малозначні справи (ціна позову менше 11 ф.ст.) можуть розглядатися помічником судді. Малозначні кримінальні справи підлягають веденню магістратів – простих громадян, на яких покладена роль світових суддів. Їх загальне число близько 20000; це не професійні юристи, винагороди вони не отримують
Адміністративні суди (трибунали) У Великобританії є адміністративні суди(трибунали), але вони діють при органах виконавчої влади і не є органами адміністративної юстиції. Трибунали спеціалізовані відповідно до профілю «свого» органу виконавчої влади: вони розглядають питання, пов'язані з податками, охороною здоров'я, трудовими спорами, інші справи, включаючи деякі цивільні. Складаються не з державних службовців (суддів), а з громадських діячів, юристів. Діяльність трибуналів істотно прискорює вирішення поточних. Невідкладних питань (наприклад, про зарплату). Їх рішення не остаточні і можуть бути оскаржені до суду. У Шотландії діє своя система права і судів.
Сполучене Королівство формувалося впродовж багатьох століть. У ранньому Середньовіччі на цій території знаходилися ряд дрібних держав. У 11 ст на місці нинішньої Англії вже існувала єдина феодальна держава. У 1284 Англійське королівство захопило Уельс, і в 1536 він став складовою частиною країни. Після 1603 Англія (разом з Уельсом) і Шотландія управлялися шотландськими королями, а в 1707 вони об'єдналися під назвою Великобританія. У 1801 до країни був приєднаний весь о. Ірландія але велика частина його території була втрачена в 1922. Острів був роздільний на Північну Ірландію, що залишилася у складі Великобританії, і незалежну державу Ірландію. Історія Британських островів переплелася з історією Європи з 11 ст, коли нормани завоювали Англію. Після 16 ст і впродовж подальших 400 років британське владицтво поширилося на обширні колоніальні території. Аж до 1940-х років можна було стверджувати, що «над Британською імперією ніколи не заходить сонце». Разом з розширенням британського владицтва по земній кулі поширилися англійська мова і форми британського державного пристрою. Британія налагодила широкомасштабні торгівельні зв'язки; вона перша створила сучасну промисловість з використанням машинного виробництва. У 19 ст країна стала найбільшим світовим виробником і експортером промислових товарів. У 20 ст у зв'язку з посиленням ролі США і Німеччині, а пізніше за Японію і СРСР значення Великобританії як світової держави ослабіло. Після Другої світової війни в колоніях Британської імперії розвернувся національно-визвольний рух, і Британська імперія розпалася; багато держав, що отримали незалежність, вступили в Співдружність націй (до 1947 – Британська Співдружність націй).
Політична структура Великобританії заснована на принципі унітарної держави і конституційної монархії. Її система уряду (відома як Вестмінстерська система) прийнята і в інших державах Співдружності, таких як Канада, Індія, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Малайзія і Ямайка. Британська Конституція не кодифікує і має як письмові, так і неписьмові джерела. До перших відносяться Акти Парламенту, а також судові рішення. Другі іменуються конституційними звичаями (конвенціями). Глава держави і джерело виконавчої, судової і законодавчої влади в Сполученому Королівстві Великобританії і Північної Ірландії — британський монарх, нині - Королева Єлизавета II. По конвенції монарх призначає лідера партії, що має більшість в Палаті общин, прем'єр-міністром, хоча теоретично має право затвердити на цей пост будь-якого британського громадянина, навіть не парламентаря або члена Палати лордів. Монарх дає королівську згоду на біллі парламенту при цьому формально має право відмовити (останній випадок був 11 березня 1708). Монарх може також розпустити парламент за порадою прем'єр-міністра (не спостерігається на практиці), але де-юре володіє владою розпустити парламент із власної волі, без згоди прем'єра. Інші королівські повноваження, звані королівськими прерогативами (призначати міністрів, оголошувати війну), належать виконавчій владі, здійснюються від імені Корони прем'єр-міністром і Кабінетом. Роль Монарха в публічній політиці обмежена церемоніальними функціями. Монарх щонеділі зустрічається з прем'єр-міністром і іншими членами Кабінету. Фактичним політичним лідером СБК є Прем'єр-міністр, в даний час - глава партії Лейбористів Гордон Браун (з 27 червня 2007 р. ). Носієм суверенітету є "Королева в Парламенті". В даний час Великобританія є постійним членом Ради Безпеки ООН, членом Європейського Союзу, Великої Вісімки (G8), Організації Економічного Розвитку.
Великобританія складається з 4 адміністративно-політичних частин (історичних провінцій): Англія (39 графств, 6 метрополітенських графств і Великий Лондон) — адм. центр Лондон Уельс (22 унітарних утворення: 9 графств, 3 міста і 10 міста-графств) — адм. центр Кардіфф Шотландія (12 областей: 9 округів і 3 основних території) — адм. центр Едінбург Північна Ірландія (26 округів) — адм. центр Белфаст Під контролем Великобританії залишаються 3 території на Британських островах і 12 заморських територій
1. Апарова Т.В. Судьи и судебный процесс Великобритании. Англия, Уэльс, Шотландия. - М.. 1996.
2. Арбузкин А.М. Конституционное право зарубежных стран: Учебное пособие. - М.: Юристь, 2004. - С.422-495.
3. Баранчиков В.А. Муниципальные органы Великобритании. - М., 1990.
4. Бромхед П. Зволюция британской конституции. - М, 1978.
5. Гарнер Д. Великобритания: центральное и местное управление. - М., 1984.
6. Иностранное конституционное. право: Учебное пособие / Отв. ред. В.В. Маклаков. - М.: Юристь, 1996. - С. 39-68.
7. Конституции государств Европейского Союза / Под общей ред. Л.А. Окунькова. - М.: ИНФРА-М - НОРМА, 1997.
8. Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. В.В. Маклаков. - 5-е изд. - М.: Волтерс Клувер, 2006.
9. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: в 4-х т. Т 3. Особенная часть. Страны Европы / Отв. ред. Б.А. Страшун. - М.: БЕК, 1997. -С. 1-92.
10. Ю.Крылова Н. С. Английское государство. - М.: Наука, 1981.
11. Политическая система Великобритании. - М, 1984.
12. Уолкер Р. Английская судебная система. - М., 1980.
13. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. - М.: Юристь, 1997.-С. 349-370.
14. Шаповал В. Н. Британская конституция. Политико-правовой анализ. - К., 1991.