Регулювати (в соціальному житті) – означає цілеспрямовано упорядковувати, визначати поведінку людей і їх колективів, надавати їм напрям функціонування і розвитку. Мета соціального регулювання – приведення поведінки індивідів і їх груп у відповідність до об активної закономірності, що діє в суспільстві, тобто досягнення оптимально можливої відповідності між діями суспільних законів і життєдіяльністю людей, в якій ці закони так чи інакше об’єктивуються. Кожній суспільно – економічній формації, поряд із загальними закономірностями соціального регулювання, притаманні і свої специфічні особливості, які проявляються в змісті, цілях, завданнях, формах і методах їх практичного втілення, обсязі та інтенсивності регулювання. Наприклад, у первіснообщинному суспільстві більш характерними були процеси саморегулювання, а з виникненням держави ы права місце саморегулювання посідають процеси державно – правового регулювання.
Таке регулювання покликане забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві. Регулювання відносин між суб’єктами здійснюється через: 1) установлення моделей поведінки людей, які повинні або не повинні здійснюватися, 2) визначення умов, за яких закріплена модель поведінки дозволяється або забороняється, чи 3) визначення суб’єктів , на які за цих умов поширюється певне правило, встановлене тією чи іншою нормою.
Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб’єктів, що сприяє забезпеченню системності та певної передбачуваності суспільних відносин. Завдяки цьому учасники таких відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб’єктів у ситуаціях, передбачених у конкретних соціальних нормах. Вони регулюють ту поведінку, яка має соціальний характер, а тому пов’язана з взаємовідносинами між людьми, їхніми об’єднаннями, соціальними групами.
Традиції, на яких базується влада
Первісні звичаї-правила поведінки людей у первісному суспільстві, що історично складалися протягом довгого часу їх неодноразового застосування та увійшли у звичку первісних людей і здійснювалися цими людьми добровільно.
Первісні традиції-це різновид звичаїв, що характеризувалися певною програмою дій. Наприклад, традиційні види діяльності щодо: лікування хворих (вигнання духів); вирощування та збирання урожаїв (танець дощу); військових перемог (демонстрація трофеїв); прийняття у члени роду (одягнення спеціального одягу, виголошення присяг)тощо.
Релігійні норми - це правила поведінки первісних людей стосовно віри у їх богів чи одного бога(наприклад, віри у загробне життя, ритуали захоронення померлих тощо).
Первісні заборони (табу) - це такі правила поведінки людей, які забороняли певні дії первісній людині. Наприклад, заборони вступати у статеві відносини з дідами та бабами, батьками та дітьми, братами та сестрами.
Гарантами їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед неприродними силами та богами. Для первісних людей звичай був пов’язаний із міфічною побудовою світу. Додержання звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно „спостерігає” за життям на землі. Будь-яке порушення звичаїв могло призвести до негативної реакції духів землі та накликати небезпеку на окрему людину чи навіть на цілу етнічну групу.
Отже, первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.
Проте, незважаючи на позитивну організацію соціального життя в суспільстві, первісний лад не був ідеальним, оскільки:
а) праця людей базувалася на примітивних засобах виробництва, давала мізерні результати й не задовольняла всіх потреб членів роду. Виробнича діяльність людей зводилася до видобування їжі та одягу, влаштування примітивного житла, виготовлення деяких знарядь праці тощо;
б) роди і племена активно не спілкуються між собою, не налагоджували взаємних доброзичливих відносин, що часто призводило до збройних сутичок і навіть війн;
в) численні забобони, відсутність освіти та писемності породжували жорстокість людей у ставленні одне до одного;
г) відсутність нормальних умов життя робила людину беззахисною перед явищами природи та стихією, що скорочувало тривалість її життя.
Необхідними були подальший розвиток суспільного виробництва, засобів праці.
Отже, первісні люди від привласнювального господарства, що базувалося на мисливстві, збирання коріння, ягід, іншої їжі рослинного світу, рибальстві, поступово почали переходити до виробництва. Розвивалося скотарство, обробіток землі, вирощування злаків, ремесло і торгівля.
До економічних передумов належать: 1) три великі поділи праці: а)вирізнення скотарських племен; б) відокремлення ремесла від рільництва; в) виникнення й розвиток торгівлі; 2) виникнення виробничої економіки замість привласнюючої; 3) поява; а) надлишкового продукту; б) приватної власності; в) майнової нерівності; г) бідних і багатих.
До соціальних передумов: 1) виникнення патріархальної сім’ї; а) об’єднання родини навколо батька; б) прізвище батька мають дружина та діти; в) спадкування здійснюється по батьківській лінії тощо.
Політичних передумов: 1) неспроможність здійснювати публічну владу застарілими формами і методами в нових умовах господарювання; 2) утворення класів як великих груп людей із протилежними інтересами; 3) виникнення між класових конфліктів; 4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти;5) виникнення політичної і правової систем та державної влади.
Отже, проаналізовані передумови співвідносяться як складові історико - матеріалістичної теорії виникнення держави і права. Розрізняють два погляди щодо цієї теорії: морганістів і марксистів. Прихильники теорії Моргана вважають, що державно правові – інститути з’явилися в результаті розпаду первісного ладу, ще до утворення класів. Вони не відкидають економічних і соціальних передумов. Причиною виникнення держави і права, на їх думку, були нові суспільні відносини між людьми, які виникли в результаті переходу від привласню вальної до виробничої економіки. Саме в нових умовах не могла бути реалізована стара форма організації і здійснення первісної суспільної влади. Марксисти вважають, що держава і право виникли як результат поділу суспільства на класи – великі групи людей з різними інтересами і потребами. Саме це, на їх думку, призвело до неспроможності первісної суспільної влади урегулювати виникаючі між класами конфлікти. Обидва різновиди названої теорії однаковою мірою можна вважати науковими.
Таким чином, розпад первісного родоплемінного суспільства, розвиток засобів виробництва, зміна соціальної структури суспільства привели до зміни способу виробництва і споживання та до утворення політичної організації суспільства і держави.
Право, як і держава, виникло завдяки необхідності управляти соціальними процесами. ВУ юридичній літературі є різні погляди на виникнення права. Залежно від цього розрізняють:
Право загально соціальне, що включає в себе права людини, права нації, права народу, права об’єднань та інших соціальних груп, права людства;
Право юридичне, що встановлюється чи санкціонується державою. Тобто юридичне право виникає лише з виникненням держави, тому закономірності виникнення держави стосуються й виникнення права.
Розрізняючи право і закон, слід зазначити, що право як інституційне утворення стає таким завдяки джерелам права, тобто зовнішній формі вираження права.
Отже, юридичне право – це задекларовані державою правила поведінки суб’єктів, щоб відобразити правду, справедливість, добро тощо.
Право виникає внаслідок:
- переростання моно норм (первісних звичаїв, традицій, моралі) в юридичні норми;
- правотворчої діяльності компетентних державних органів чи посадових осіб;
- перетворення рішень судових органів щодо конкретних справ на загальну норму, що є обов’язковою для вирішення аналогічних випадків.
Між правом і державою встановлюється досить складний зв’язок. Через право держава прагне впроваджувати в життя свою волю, яка за авторитарних режимів має класовий характер. А це означає, що первісні звичаї чи традиції пристосовуються до інтересів панівного класу, забезпечуються відповідними санкціями, реалізація їх підтримується апаратом державного примусу і засобом підпорядкування населення волі економічно і політично панівного класу.
Так виникає правовий звичай як найдавніша форма права.
Юридичне право, сформувавшись разом зі створенням держави, в рабовласницький і феодальний періоди розвитку державності мало класовий характер і захищало інтереси економічно і політично панівного класу. Водночас юридичне право є явищем культури та цивілізації, оскільки несе в собі інформацію про ми нулі й нині існуючі суспільні відносини між людьми на різних етапах розвитку політичної організації суспільства.
Сучасна державна влада
Держава і право на відміну від первісної організації публічної влади та первісних соціальних норм, що регулювали суспільні відносини у первісному суспільстві, мають певні особливості. Такі особливості можна спостерігати при характеристиці певних рис, що відрізняють державну організацію від організації влади первісного суспільства. Держава як особлива організація політичної влади відрізняється від родоплемінної організації тим, що:
· замість кровноспоріднених зв’язківу, які існували в первісному суспільстві, виникає розподіл за територіальною ознакою(селища, села, міста, району, округу, області та інших територіальних одиниць);
· держава має свій суверенітет, уособлює суверенність народу й національний суверенітет;
· утримання такої влади потребує значних витрат і здійснюється за кошти, що надходять від збору податків;
· головним знаряддям держави для управління людьми є закон – нормативний акт, установлений чи санкціонований державою.