Як приклад сугубо класового підходу до визначення права, можна посилатися на таке, досить типове визначення, відповідно до якого право розглядається як "сукупність встановлених і охоронюваних державою норм, що виражають волю пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цього класу".
Одним із прикладів позакласового підходу до визначення поняття права може служити тлумачення, відповідно до якого право розглядається як "система загальнообов'язкових правил поведінки, що встановлюються й охороняються державою, виражають загальні й індивідуальні інтереси населення країни і виступають державним регулятором суспільних відносин".
Зрозуміло, у сфері права ніхто не може установити істину в останній інстанції, а разом з нею і критерії правильності підходів до вивчення і визначення поняття права. Тільки практика, по загальному визнанню, може служити критерієм істини. Однак для того, щоб практика "сказала" своє слово і тому чи іншому визначенню поняття права був винесений виправдувальний чи обвинувальний "вирок", буде потрібно визначений час. Тільки на основі накопиченого досвіду можна буде з упевненістю говорити про чи переваги недоліках того чи іншого підходу до вивчення права і його визначенню.
У юридичній літературі, як це видно з вищесказаного, немає єдиного підходу до визначення поняття права, а тим більше однозначного про нього представлення. Спектр думок про нього і суджень, також, як і сукупність факторів, що роблять вплив на процес формування про нього адекватного представлення, дуже широкий і різноманітний.
Наявність безлічі визначень права варто розглядати саме по собі як явище позитивне, тому що він дозволяє глянути на право крізь призму століть, побачити право не тільки в статиці, але й у динаміку.
Однак у такій безлічі є і свої недоліки. Головний з них полягає в труднощях, породжуваних розходженнями, відсутністю єдиного, цілеспрямованого процесу пізнання права і його практичного використання.
Існує кілька шляхів подолання негативних сторін множинності визначень поняття права. Один з таких шляхів полягає в тім, щоб на основі сформульованих у різний час окремих ухвал виробити придатне "на усіх часи" і "на усі випадки життя" загальне визначення поняття права, тобто необхідно виділити і розглянути його найбільш важливі ознаки і риси. У першу чергу мова йде про ті ознаки, що дозволяють виділити права як регулятор суспільних відносин серед інших, неправових регулятивних засобів.
Аналізуючи численні представлення про право, можна вказати на наступні його найважливіші особливості і чорта.
Як і будь-яка інша система вона складається з однопорядкових, взаємозалежних між собою і взаємодіючих один з одним елементів. Виникаючі між її окремими структурними зв'язки повинні бути спрямовані на досягнення єдиних цілей.
В основі будь-якої системи чи норм правил поведінки лежать як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. У числі об'єктивних факторів виділяються економічні, політичні, соціальні, ідеологічні й інші умови, що сприяють створенню і функціонуванню системи правових норм у тій чи іншій країні. Як окремі норми, так і їхня система в цілому не створюються стихійно, за бажанням і розсудом тих чи інших окремих облич, вони відбивають об'єктивні потреби суспільства і держави.
Процес створення і функціонування системи норм припускає існування поряд з об'єктивними факторами і суб'єктивними факторами. Мова йде про розробку і здійснення в тій чи іншій країні науково обґрунтованої правової політики, підготовці і реалізації планів законодавчих робіт, активної участі юристів у процесі правотворчества, правозастосування, у правоохоронній діяльності державних органів.
Особливим видом соціальних норм є норми права, які є “елементарною часткою” права.
Норма права – “це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою в якості регулятора суспільних відносин, що офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових й індивідуальних інтересів (волею) населення країни, забезпечується всіма мірами державного впливу, аж до примусу” .
У зв‘язку з тим, що норма права є “елементарною часткою” права, нормі права притаманні й основні ознаки й властивості права в цілому. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої специфічніриси:
1. Це правило поводження регулятивного характеру. Норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поводження людей; являє собою модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», що повинна завершитися визначеним результатом.
2. Це загальнообов'язкове правило поведінки. Норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності.
3. Це правило поводження загального характеру. Норма права має загальний (без указівки конкретного адресата - неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відношень, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).
4. Це формально-визначене правило поводження характеру, що надає та зобов‘язує. Норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших - забезпечити це право). Формальної певності норма права набуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.
5. Це правило поводження, прийняте в суворо встановленому порядку. Норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їхньої компетенції і відповідно до визначеної процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна або скасування дії.
6. Це правило поводження, забезпечене всіма мірами державного впливу, аж до примусу. Держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поводження, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаного поводження, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права.
Як класичне розпорядження норма права має наступні риси :
- відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поводження (вид і міру поводження);
- вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну певність, стабільність, владність);
- має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).
Внутрішній зміст норми права вирізняється тим, що вона є:
- є мірою свободи і справедливості;
- є результатом владної діяльності держави, що полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному товаристві;
- має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування при визначених життєвих обставинах.
Місце норм права в системі соціальних норм може бути зрозуміле через зіставлення їх з іншими соціальними нормами – нормами моралі, звичаєвими та корпоративними нормами.
По-перше, спостерігається тісний зв‘язок норм права і норм моралі в процесі правотворчості:
1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні являє собою моральне явище. Наприклад, заборона вбивства - це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за обмову, дачу неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, що у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не відповідає за відмову давати показання або пояснення у відношенні себе, членів сім'ї або близьких родичів, є, насамперед, моральна норма.
2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна відношення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.
3. Норми права скасовуються у випадку невідповідності вимогам норм моралі, що панує всуспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.
Норми моралі впливають на правореалізаційну діяльність, їхній вплив виявляється таким чином :
1. Норми права оцінюються громадянином, що реалізує їх, з погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, що не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі”.
2. Норми праватлумачаться посадовою особою, що здійснює правозастосовчу діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це відноситься до тих норм права, що містять у своєму тексті оцінні поняття (напр., «цинізм», «особлива зухвалість» - у Кримінальному кодексі України). Їх неможливо зрозуміти і застосувати без звернення до норм моралі. Так, справедливе, обгрунтоване і законне судове рішення про обмову, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, що діють у суспільстві.
3. Правозастосовчий процес, включаючи його останню стадію - прийняття правозастосовчого акту, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не зачіпає якихось моральних цінностей, однак будь-які юридичні правила, що вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правозастосовчої діяльності, не є байдужними для моралі.