Однак за допомогою законодавчої діяльності воно може і повинне надавати своїм громадянам можливість самостійно розпоряджатися власними благами і вільної діяльності. Забезпечення загальності дотримання правових розпоряджень - задачі держави і його органів. Володіючи необхідними організаційними, матеріальними і примусовими засобами, воно покликано надійно охороняти законні права й інтереси громадян. Самі громадяни внегосударственно-правовых структур не можуть установити режим законності в суспільному житті.
По-друге, законність нерозривно зв'язана з правом, юридичними нормами. Однак оцінити стан режиму законності в країні можна тільки на підставі того, якою мірою закони держави відбивають об'єктивні потреби суспільного розвитку. Якщо видавані державою правові норми закріплюють і охороняють інтереси тільки окремих облич і визначених соціальних груп, не з огляду на загальних і індивідуальних інтересів усього населення країни, - законність отсутствует. Якщо правові норми лише формально відбивають інтереси різних шарів населення, але не гарантують їх, - то і тут не може йти мови про законність.
Таким чином, режим законності в правовій державі припускає наявність двох взаємозалежних факторів: - зробленого, чітко відпрацьованого законодавства, що відповідає потребами - повний і безумовна реалізація розпоряджень законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями.
Які ж основні вимоги законності?
1. Верховенство закону стосовно всім іншим правов актам. У правовій державі закон володіє вищою юридичною чинністю. Він виступає головним, основним регулятором суспільних відносин. Ті відносини, що у силу об'єктивних умов повинні знаходитися в сфері правового впливу, регулюються, як правило, законом. Підзаконні акти діють лише в тім випадки, коли які-небудь відносини законодавчо не урегульовані. При цьому він повинні видаватися в строгій відповідності з законом і на основі закону.
2. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їхньої дії. Закони представляють абсолютно однакові вимоги до всіх суб'єктів, що знаходиться в сфері тимчасової і просторової дії. Закони федеративної держави мають однакову силу на території всі державні утворення, що входять до складу федерації. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правоприменительной діяльності компетентних органів і посадових осіб. Вона відповідає дійсному змісту законів і проводить у життя закладені в ньому регулятивні функції.
3. Рівна можливість усіх громадян користатися захистом закону і їхній рівний обов'язок випливати їх розпорядженням (рівність усіх перед законом і судом). Інший ефективний режим законності в суспільстві можливий тільки в умовах рівності всіх людей перед законом і судом. З одного боку, суб'єкти права повинні в повному обсязі виконувати покладені на них обов'язку, підкорятися вимогам закону. З іншого боку, держава повинна створювати всі необхідні умови для здійснення їхніх законних прав і інтересів. Права і волі інших облич. В умовах правової державності ця вимога має принципове значення, оскільки воля однієї людини не може бути реалізована на шкоду волі іншого. Закон не допускає обмеження прав одних за рахунок прав інших громадян держави.
5. Неприпустимість протиставлення законності і доцільності. Чому не можна протиставляти законність доцільність? Насамперед , тому, що правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. У них максимально відбиваються як суспільні, так і індивідуальні інтереси людей. Доцільність закону не може ігноруватися доцільністю життєвої. Порушує вимога закону, деякі посадові особи і громадяни виправдують свої протиправні дії місцевою й індивідуальною доцільністю. Вони затверджують, що в даних конкретних умовах дотримання закону недоцільно, і підмінюють його суб'єктивними протизаконними діями, з погляду більш корисними і потрібними для даного випадку.
6. Запобігання й ефективна боротьба з правопорушеннями -важлива вимога законності. Правова держава створює необхідні матеріальні, політичні, соціальні й інші передумови для запобігання і припинення правопорушень. Сприятливі матеріальні умови життя, соціальна захищеність населення, політична стабільність у країні, наявність справедливих правоохоронних законів складають реальну основу режиму законності.
Безпосередній захист інтересів суб'єктів права, будь-якого громадянина, що проживає на території держави, здійснюється спеціальними правоохоронними органами: судом, прокуратурою, арбітражем, міліцією. Забезпечуючи законне функціонування суспільних відносин, ці органи в необхідних випадках застосовують до правопорушників різні примусові заходи .
Рішення конституційного суду є остаточними, опротестуванню й оскарженню не підлягають. Таким чином, вимоги законності в єдності і взаємодії забезпечують стабільність і гармонійність громадського життя, сприяють розвитку цивільного суспільства відповідно до об'єктивних законів історичного процесу.
Законність являє собою процес здійснення законів. Режим законності означає такий стан громадського життя, при якому учасники правовідносин вільно реалізують приналежні їм юридичні права й обов'язки. Законність є передумова такого порядку в суспільному житті, що відповідає розпорядження правових норм. Іншими словами, у результаті дії законність у суспільстві складається правовий порядок, що є метою правового регулювання суспільних відносин.
Що таке правопорядок?
. ПРАВОПОРЯДОК - ЦЕ СИСТЕМА СУСПІЛЬНИХ ОТНОШЕНЙИ, ЩО ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ В РЕЗУЛЬТАТІ ТОЧНОГО І ПОВНОГО ЗДІЙСНЕННЯ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРАВОВИХ НОРМ УСІМА СУБ'ЄКТАМИ ПРАВА.
Порядок складає реальну основу сучасного цивілізованого життя суспільства. Якість ступінь правопорядочности громадського життя багато в чому визначає загальні "здоров'я" усього суспільного організму і його індивідів. В умовах стабільного правопорядка ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої і судової влади, активно здійснюється діяльність різних суспільних і часток організацій, реально гарантується вільний розвиток людини, максимально задовольняється його матеріальні і духовні потреби.
Формування правового порядку бере участь всі елементи механізму правового регулювання суспільних відносин. Їх причинно - слідчий зв'язок складає основу правового життя суспільства, що і приводить, у кінцевому рахунку, до встановлення правового порядку.
Структура правопорядка - це єдність і одночасний поділ урегульованої правової системи суспільних відносин у відповідності з особливостями їхнього галузевого змісту.
Правопорядок є реалізована система права. Він включає конституційні, адміністративні, фінансові, земельні, сімейні й інші види суспільних відносин, урегульовані з нормами відповідних галузей права. У цьому зв'язку в структурі правопорядка виділяються не тільки галузеві, але і більш дробові групи відносин, що урегульовані подотраслями й інститутами права.
Особливість правопорядка - як специфічної системи суспільних відносин виражається в тім, що складається воно тільки на основі правових норм і в силу цього охороняється державою. Тому правопорядком охоплюються далеко не усі відносини, що мають місце в суспільстві. Визначена частина громадського життя не має потребу в правовій регламентації. Вона знаходиться в сфері дії норм моралі, норм різних громадських організацій і інших неправових нормативних регуляторів. У цьому змісті правопорядок є лише елементом загальної системи суспільних відносин, що складається під впливом нормативного регулювання. Це частина суспільного порядку.
Суспільний порядок- являє собою всю сукупну систему суспільних відносин, що складається в результаті реалізації соціальних норм: норм права, норм моралі, норм громадських організацій, норм неправових звичаїв, традицій і ритуалів.
У правовій державі всі елементи суспільного порядку взаємодіють між собою і знаходяться під його захистом. Однак тільки порядок охороняється спеціальними державно-правовими мірами. Інші елементи суспільного порядку забезпечуються своїми засобами впливу: моральними, власне-суспільними, природними навичками і звичками, силою традиції.
Висновок
Вивчення права і держави було важливе завжди, але в сучасний період особливо. Право - це розвивається інститут, оскільки розвивається саме суспільство, а в наш час у суспільстві відбуваються великі зміни. Напрямок його розвитку в недавнім минулому визначалося протиріччям між капіталізмом і соціалізмом, і відповідно, між правом і його фактичним запереченням.
Історично розвиток людського суспільства - від первісної родової громади до рабства і феодалізму, від них до капіталізму і соціалізму, а потім до посткапиталистическому і постсоціалістичному цивільний цивилитарному ладу (від латинського "cіvіs" - громадянин) означає прогрес волі. Однак це загальна тенденція розвитку не завжди виявляється лінійно. У сучасному розумінні, право і держава нерозривна зв'язані. Форма влади, у якій не забезпечується воля і формальна рівність прав громадян, не може називатися державою. У таких суспільствах панує деспотичний лад. У залежності від історичного типу суспільства, деспотизм приймає різні форми. Розходження між древневосточными чи феодальними деспотіями і сучасними тоталітарними й авторитарними суспільствами величезно. Однак у них є загальна риса - усі ці форми влади засновані не на праві, а на насильстві пануючих над підвладними, незалежно від того, хто здійснює насильство, - древній чи імператор сучасний клас номенклатури. Норми, що регулюють відносини в таких суспільствах не можуть називатися правом, як самі деспотії не можуть називатися державою.